Міністерство освіти і науки має намір перевести всі вищі навчальні заклади з контрольованої незаконними збройними формуваннями частини території Луганської області. Рубікон виявився всього за сто кілометрів від рідного міста.
Як не стати кріпаками?
Увечері ледь пробився на телефон дзвінок від давньої доброї знайомої з Луганська. Її донька — викладач Луганського національного аграрного університету. До кінця липня, коли в обласному центрі разом зникли світло і вода, вона працювала на факультеті. Борг із зарплати доріс до семи місяців, враховуючи невиплачені відпускні. Днями керівництво вишу зібрало викладачів і повідомило про своє рішення відновити роботу університету. Молода викладачка заявила, що не хоче працювати на окупованій території, тож має намір розрахуватися й отримати законні виплати. У відповідь почула: «Грошей немає. У трудовій книжці ми поставимо печатку ЛНР — виш продовжує працювати».
Печатка самопроголошеної республіки — клеймо. Забрати трудову книжку без розпорядження не можна — начальник відділу кадрів пильно стежить за тим, щоб «кріпаки» по можливості не розбігалися, створює для особливо волелюбних максимум перешкод.
Аналогічні звістки надходять з медичного університету: як повідомляє один із сайтів, там також відбулися збори для «вузького кола» викладачів, яким оголосили, що з 1 жовтня в Луганську починається навчання. Дипломи новоспеченого вишу «ЛНР» у Києві вже назвали недійсними, однак при цьому альтернативи на території України студентам не надали. На сьогодні єдиний варіант — відвідування лекцій в інших вишах. Однак виникнуть проблеми, адже більшість студентів не закрили сесії минулого року. У ролі «кріпаків» тепер студенти?
Без світла і води вирішили починати новий навчальний рік і в Академії культури та мистецтв. Питання оплати за роботу тут ще в стадії обговорення. Професори та доценти обережно висловлюють надію, що їм не запропонують працювати за «пайок», як учителям у луганських школах.
Альтернатива гідності — тільки полон
Трудовий колектив Луганського національного університету імені Тараса Шевченка практично одностайно ухвалив рішення про евакуацію з 1 серпня. Та й як інакше? Кілька викладачів уже пройшли катівні самопроголошеної республіки: були заарештовані тільки за те, що налаштовані проукраїнськи. Майже два місяці в полоні провів старший викладач кафедри історії України 64-річний Володимир Семистяга. З 12 вересня став бранцем «ЛНР» проректор з навчальної роботи Дмитро Ужченко. У ще двох викладачів вишу після арешту та звільнення забрали документи.
Наприкінці серпня з’явилося офіційне повідомлення про те, що Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка відновлює роботу у своїх філіях у Старобільську, Лисичанську та Рубіжному. З 1 вересня почалися заняття на старших курсах і в підрозділах вишу, які поза зоною АТО. З 1 жовтня приступили до занять першокурсники — самовідданість керівництва, професорсько-викладацького складу та співробітників вишу дала змогу вкотре за його 90-річну історію прийняти на денну форму навчання більш як тисячу абітурієнтів.
У вересні в Старобільську відбулися перше велике з моменту евакуації засідання вченої ради і конференція трудового колективу. Обговорити питання роботи вишу в умовах вимушеної передислокації з’їхалися провідні професори і доценти, декани факультетів та директори інститутів, завідувачі кафедр, викладачі та співробітники. Під час наради розповіли про подальші плани та нововведення. Серед них — переведення університету на нову юридичну адресу в місто Старобільськ, а також організація дистанційного навчання.
Тим самим шляхом пішов колектив Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. В інформації ректорату зокрема сказано: «До припинення бойових дій і відновлення енергозабезпечення міста Луганська управління та інформаційне забезпечення Далівського університету буде сконцентровано в Сєверодонецькому технологічному інституті ВНУ ім. В. Даля».
Та ось проблема: вже 1 жовтня стало відомо, що в Луганську відчинили двері клони авторитетних і шанованих на Донбасі університетів.
Коли верстався номер. Адміністрація і більшість професорсько-викладацького складу Луганського державного медичного університету переїхали з Луганська в місто Рубіжне. Про це повідомляє прес-служба Луганської облдержадміністрації.
ПРЯМА МОВА
«Допоки всі відомства і міністерства в цій зоні не запрацюють як єдиний механізм, годі чекати змін на краще»
Віталій КУРИЛО,
ректор Луганського національного університету імені Тараса Шевченка:
— Стрижень університету, без якого не зможе працювати жоден виш, — це вчена рада. Більшість професорсько-викладацького складу — близько 85% докторів наук, професорів, кандидатів наук, доцентів — відправилися разом з університетом у евакуацію. А що стосується представників самопроголошеної «ЛНР», які захопили корпуси університету в Луганську, то в них навряд чи вийде зібратися на вченій раді. Причина проста: вони просто не знайдуть такої кількості науковців — усі авторитетні співробітники залишилися працювати в українському виші. Ми повністю запустили управлінську систему на базі Старобільського факультету ЛНУ, організували роботу всіх структур, які забезпечують життєдіяльність вишу. Дистанційне навчання вже давно практикується у світовій навчальній практиці. Ми плануємо гармонійно поєднати дистанційне навчання з короткочасними сесіями, коли студенти приїжджатимуть у Старобільськ. Найголовніше, що нам вдалося, — налагодити управлінську систему і запустити навчальний процес. Усе це завдяки відданості наших співробітників.
— Але щодо долі деяких викладачів є побоювання?
— Частину викладачів вдалося визволити з полону. А ось проректор з навчальної роботи Дмитро Ужченко вже місяць є бранцем у горезвісній будівлі СБУ. Йому інкримінують надумані звинувачення в шпигунстві. Основна причина: торік він за освітньою програмою НАТО їздив до Брюсселя. Про це дізналися представники самопроголошеної «ЛНР».
Ми докладаємо всіх зусиль для його визволення. Звернулися до МВС та СБУ, до Президента України, щоб Дмитра Вікторовича включили у список з обміну полоненими. Ми також звернулися до ОБСЄ та місії ООН. Зробили все, що могли, і продовжуємо це робити. Вважаю, що до вимог колективу, який довів свої патріотичні настрої, все-таки дослухаються.
— Чи не розглядався варіант, щоб виш виїхав за межі області?
— Ми віримо, що повернемося до Луганська і це станеться незабаром.
— Нині будівлі університету в Луганську захопили бойовики?
— Захопили і самі себе призначили «ректорами» та «президентами». Це і сумно, і смішно. Бо один з нових «очільників» не має навіть вищої освіти. Бойовики захоплюють квартири викладачів, які розташовуються на території студентського містечка. Залякують тих із них, хто залишився в місті. Обманюють студентів, обіцяючи їм якісь «російські дипломи».
Терористи створюють ілюзію нормального життя, запрошують на навчання до вишів, які непідконтрольні Міносвіти, а отже нелегітимні. Тому ми ще раз звертаємося до наших студентів з проханням чітко аналізувати ситуацію і розуміти, що, на жаль, у Луганську більше немає ЛНУ імені Тараса Шевченка. А так званий «педінститут» — незаконне формування, яке не зможе забезпечити ані якісну освіту, ані дипломи державного зразка наприкінці навчання.
— У чому ви вбачаєте найголовнішу небезпеку такої ситуації?
— Багато людей у розпачі. І викладачі в тому числі. Є життєві проблеми у багатьох: старі батьки, яких не залишиш, брак житла, невисока зарплата, щоб це житло орендувати в чужому місті. Студентів, які обмануті пропагандою, теж чимало. З огляду на те, що нині майже не існує засобів комунікації з Луганськом, ми все ж таки намагаємося донести до всіх правду про те, що за самозваною структурою немає майбутнього.
Та й у Старобільську ми зіткнулися з великою проблемою: людям, які виїхали, український уряд четвертий місяць не платить зарплату. Нічим платити за орендоване житло, тож починаються виселення. Дуже складно дивитися в очі людям, які не отримали ані відпускні, ані зарплату за вересень.
У цій тяжкій ситуації ми не поодинокі. Східноукраїнський університет так само перебрався в Сєверодонецьк та не отримує грошей. Така сама біда у наших структурних підрозділів — коледжів і ліцеїв у Рубіжному, Старобільську, Щасті. Але вони й не були в зоні АТО!
Для мене це незрозуміло. Бюрократична метушня? Неузгодженість дій? Найстрашніше, що на територіях, які поряд із зоною АТО (а це половина Луганської області!), немає організованості та порядку. Не сформовані органи влади. Не інформують населення. Немає місцевих телевізійних каналів, які давно слід відновити. Безліч проблем. І це все призводить до того, що частина людей починають повертатися в Луганськ, бо розчаровані діями української влади. Ситуацію треба змінювати кардинально і швидко. Тому що ми можемо ці території втратити так само, як втратили Луганськ.
— Від кого чекати допомоги у розв’язанні таких проблем?
— Це завдання для державного апарату. Кожне відомство повинне відновити свої структури на території, яку контролює уряд. Нині призначили нового голову Луганської облдержадміністрації Геннадія Москаля. Він людина прагматична, досвідчена, переніс обласний центр у Сєверодонецьк, де все має зосереджуватись, але самотужки і він не впорається, якщо йому не надаватиме підтримки весь державний апарат. Допоки всі відомства і міністерства в цій зоні не запрацюють як єдиний механізм, годі чекати змін на краще.
Далі. Наш виш та Східноукраїнський університет виїхали з окупованої території. А що ж інші? Адже аграрний та Академія культури і мистецтва залишилися в Луганську і починають там працювати. І як до цього ставляться їхні профільні відомства та міністерства — аграрне, культури? Де їхня позиція?
Офіційних коментарів немає. Трудовий колектив нашого університету цікавить реакція профільних міністерств. І, думаю, до нас приєднаються колеги з інших вишів Донбасу.
Від редакції. Запитання, які непокоять освітянську спільноту Луганщини, «УК» спрямує в профільне міністерство, а відповідь посадовців надрукує в найближчих номерах.
Ми в Google+