Аби дістатися села Сонячне із Сум, треба подолати не багато й не мало — рівно сто кілометрів. Стільки само, якщо вирушити, приміром, із Полтави. Або з Харкова. Тобто з географічної точки зору щось на зразок рівновіддаленого трикутника.
Якщо ж на цей населений пункт поглянути з висоти пташиного польоту, що в сьогоднішніх умовах, на жаль, вельми проблематично, можна побачити майже ідеальний круг діаметром трохи більш як два кілометри. Як кажуть місцеві жителі, за формою їхнє село нагадує саме сонце.
Гірко заробиш — солодко з’їси
Сонячне хоч і не має якихось надзвичайних історичних особливостей, однак і не позбавлене штрихів-родзинок. Наприклад, тут ніколи не було колгоспу, селяни щасливо уникнули голодоморів і 1933-го, і 1947 років — доля змилостивилася над місцевими жителями.
Більше того, впродовж десятиліть, особливо у 80-ті роки минулого століття, село пережило якщо й не ренесанс, то щось близьке до цього. Чого тільки варті здобутки науковців дослідно-селекційної станції. Наприклад, легендарна Ганна Ластович, на честь якої назвали центральну вулицю Сонячного, вивела знаменитий сорт пшениці охтирчанка, яку знали в усьому СРСР.
Та хіба тільки охтирчанкою славилося село? Добротні будинки, централізоване водопостачання, газове опалення, інші побутові зручності вабили до себе і провідних учених-аграріїв, і простих селян, які вважали за житейську удачу стати жителем Сонячного. А якщо додати розгалужену мережу торгівлі, побутового обслуговування, розвиток культурно-масової роботи, то й поготів.
Але, як справедливо зауважує сільський голова Віталій Лазаренко, все те здобувалося важкою і наполегливою працею кількох селянських поколінь. Насамперед тими, хто закладав основи дослідно-селекційної станції в далеких 80—90-х роках позаминулого століття. І цілком закономірно на вході до адміністративного корпусу нині великий портрет Павла Харитоненка, якому й понині віддають шану за те, що на сонячненській землі заклав фундамент потужної науково-дослідної установи.
«Білий дім» і наука при нім
Спілкуючись із місцевими селянами, звернув увагу на цікаве словосполучення, яке більш характерне для політичної лексики. З’ясувалося, що в селі і справді є свій «білий дім», зведений ще в 1920-х роках. Оселялися в ньому світила тогочасної аграрної науки, насамперед буряківництва. Нині тут мешкають головним чином працівники станції.
Як розповів її директор Михайло Солошенко, заклад підпорядкований Національній академії аграрних наук, зокрема Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків.
За більш як столітню історію колектив зробив неоціненний внесок у розвиток вітчизняної сільськогосподарської науки, насамперед буряківництва та зернового виробництва. Виведено понад 20 сортів і гібридів цукрових буряків, 23 — озимої пшениці, 2 — м’якої ярої пшениці.
Виняткове значення має установа для місцевої сільської громади. Адже, за великим рахунком, вона залишається єдиним фінансовим гарантом її бюджету, забезпечуючи при цьому роботою понад сотню селян.
Лише протягом минулого року працівникам видано майже 2,5 мільйона гривень заробітної плати, або в розрахунку з гектара 1180 гривень. При цьому середньомісячний заробіток становив 2430 гривень. А сільраді станція перерахувала 370 тисяч гривень.
Ось тільки одна заковика: відповідно до нинішнього бюджетного законодавства місцевій громаді дістається лише 25% із зазначеної суми. Решта коштів йдуть «нагору» — до району та області.
З цього приводу селяни не можуть не ремствувати: кажуть, що не претендують на дві третини чи більше. Якби залишалася хоча б половина коштів, життя було б зовсім іншим.
.jpg)
Моторолер від 90-річного дідуся Василя
Та попри фінансові негаразди, село живе повноцінним життям.
На вулицях хоч і не людно, однак, дивись, і можна зустріти когось із селян. Щоправда, здебільшого поважного віку. По-перше, пенсіонери становлять майже дві третини місцевого населення, по-друге, більшість працездатних зайняті своєю роботою і не мають зайвого часу.
Втім, і самі ветерани не сидять «на печі». Біля одного з будинків побачили дідуся в шапці й утепленій курточці, який наполегливо… заводив моторолера доволі незвичної конструкції.
Співрозмовник охоче відрекомендувався Василем Гавриловичем Лобкіним. Розповів, що йому вже пішов 91-й (!) рік, а моторолер сконструював ще в 1960-ті роки своїми руками. «Побачив якось техніку заводського виробництва, — каже Василь Гаврилович, — і так захотілося її купити! А коли взнав, скільки коштує, відразу ж передумав. Узявся самотужки збирати…»
Ветеран заводить моторолер, сідає за кермо. Каже, що возить не тільки власні вантажі, а й допомагає сусідам — на город, з городу, з сараю до підвалу і навпаки. Та чи мало роботи для такого транспорту?
Якщо вже мова зайшла про ветеранів, то саме в Сонячному живе одна з довгожительок не тільки району, а й області — 23 січня Ганні Андріянівні Кисляк виповнилося 102 роки.
А через місяць після її дня народження село отримало поповнення в особі Даніеля Литвижка, який на сьогодні вважається наймолодшим жителем. Усього ж протягом останніх двох років лелека навідувався до Сонячного 18 разів. Тому без дошкільного закладу ніяк не обійтися.
Щоранку — до «Ялинки»
Йдеться не про новорічне дерево, а про дитячий садок, у якому проводять цілі дні до півсотні хлопчиків і дівчаток. Саме тут знаходить втілення вислів «усе найкраще — дітям».
Як розповіла вихователь Валентина Педченко, малюкам не доводиться нудьгувати. З ранку до вечора вони зайняті корисними справами. Ось і того дня щойно закінчили знайомитися з віршами Тараса Шевченка і зібралися на прогулянку.
У цьому самому приміщенні, на другому поверсі, розташована сільська бібліотека — до речі, одна з кращих у районі. Господарює в ній Юрій Микитенко.
Книжкове багатство налічує більш як 8 тисяч примірників, до якого «приписані» 750 читачів. Оскільки поряд розташована кімната-музей народознавства, саме тут проходить більшість культурно-мистецьких заходів.
Зручність ще й у тому, що вдається ощадливо використовувати природний газ — із жовтня по квітень у будівлі тепло і затишно, не кажучи про інші місяці.
Щоб хмари не заступали небо
Розповідаючи про сільські будні, вже згадуваний голова Сонячного 32-річний Віталій Лазаренко не приховував негараздів і проблем, з якими доводиться стикатися в повсякденні.
Очоливши місцеву громаду на початку червня минулого року, встиг «просвітити» отриману «спадщину». Якщо коротко, то, за його ж словами, заздрити немає чому. Можливо, планку завищує? Навряд. Бо для чого тоді впрягатися у воза, аби тупцювати на місці?
Віталій Іванович загинає пальці, перераховуючи проблемні питання: дороги, освітлення, закладення парку, комунальне господарство… Однієї руки явно замало. Та й двох навряд чи вистачить.
Але, каже, аби був мир і спокій в Україні. Бо все решта порівняно з ними — дріб’язок. Відтак висновок — оптимістичний. Бо й назва села зобов’язує до такого майбутнього.
«Громада — великий і сильний чоловік»
Сергій КІРІЧКО,
районної ради:
— З-поміж більш як 90 сіл Охтирського району Сонячне вирізняється насамперед міцними хліборобськими традиціями. Добірне насіння працелюбності і відповідальності, посіяне ще Павлом Харитоненком більш як століття тому, дало міцні сходи.
Тамтешні селяни — основа основ майбутнього відродження і повернення славетних традицій, притаманних населеному пункту. А громада — великий і сильний чоловік. Немає сумніву, що недавно обраному сільському голові разом із земляками за допомоги і сприяння районної влади вдасться «підняти» сонячні вітрила і наповнити їх життєдайним вітром.
Так, проблем багато, починаючи насамперед від дороги до села, яку конче потрібно лагодити. Впевнений: у нас будуть і дороги, і все, що треба для повноцінного і комфортного життя.
Бо в такого населеного пункту доля не може бути інакшою.
ДОВІДКА «УК»
Перші поселення селян Сонячного біля річки Хухря, яка є лівою притокою Ворскли, датуються 80-ми роками ХІХ століття. Саме тоді відомий цукрозаводчик Павло Харитоненко розпочав створювати Іванівську дослідно-селекційну станцію, яку назвав на честь свого батька — відомого підприємця і мецената Івана Герасимовича Харитоненка.
Історична назва — Шляхова економія (оскільки розташована на перетині шляхів Суми — Полтава — Харків) зберігалася до 1959 року, затим село перейменували в Мирне, а півстоліття тому, 1964-го, стало Сонячним.
Нині до складу Сонячненської сільської ради входять села Сонячне та Іллічівка з населенням відповідно 894 та 251 особа.
Основний суб’єкт економічної діяльності — Іванівська дослідно-селекційна станція.
На території села функціонують загальноосвітня школа, дитячий садок «Ялинка», амбулаторія загальної практики сімейної медицини, будинок культури та інші заклади соціальної сфери.
/o:p
Ми в Google+