Керівник відділу пухлин шкіри
і м’яких тканин Національного інституту раку,
доктор медичних наук
Сергій КОРОВІН

Є лікарі, сама лише зустріч з якими вселяє впевненість у тому, що все буде добре, хвороба відступить. Саме такого авторитету набув у Національному інституті раку керівник відділу пухлин шкіри і м’яких тканин Сергій Коровін. Він — спеціаліст найвищого класу. А ще людина, яка випромінює світло й тепло, підносячи дух і зміцнюючи волю хворих. Саме йому кілька років тому довірили очолити, по суті, новий напрямок у розвитку лікувальної справи. І не помилилися. Нове інститутське відділення стало визнаним центром лікування і пропаганди профілактики онкозахворювань шкіри. Про те, чому це так важливо, — наша розмова із Сергієм Коровіним.

— Сергію Ігоровичу, цього року вперше проведено Всеукраїнський місячник боротьби з раком шкіри, впродовж якого всі охочі мали можливість пройти безкоштовні обстеження. Зазвичай такі заходи свідчать про певну проблему. В чому вона полягає?

 — У всьому світі дні особливої уваги до проблеми раку шкіри напередодні літніх відпусток проводять уже десять років. У деяких районах України це теж робили. Цього року вдалося провести всеукраїнський захід, головна мета якого — привернути увагу до проблеми, адже маємо недостатній рівень онконастороженості.

— Чи допомагає успішному лікуванню рання діагностика?

 — Саме так. Найефективнішим методом боротьби із раком шкіри (РШ) визнано профілактику. Її суть — це правильний спосіб життя та вчасне звернення до лікаря. Натомість українці нехтують і першим, і другим, вважаючи, що найкращий відпочинок — на пляжі, красу подарує солярій (до речі, в Європі особам, які не досягли 18-річного віку, заборонено його відвідувати), а до лікаря треба йти, лише коли припече. Як наслідок, в Україні у середньому захворюваність на меланому становить 6,18 випадка на 100 тис. населення. В 2010 році було зареєстровано майже 3 тисячі хворих на меланому, 1070 пацієнтів з таким діагнозом врятувати не вдалося. У разі встановлення діагнозу на пізніх стадіях панацеї від хвороби, на жаль, не існує. Майже у 30% випадків меланому вперше діагностують уже після виникнення метастазів.

У країнах, де існують скринінгові програми, цей відсоток нижчий. Якщо РШ виявлено на ранніх стадіях, шанси на одужання значно зростають. Наприклад, у США серед хворих, які вперше звернулися до лікаря, метастази виявлено у 12%. Як наслідок, в Америці загальна кумулятивна п’ятирічна виживаність становить 92%, а в Україні — лише 48%. На жаль, у нашій державі спостерігається недостатній рівень виявлення і немеланомного раку шкіри. Хоча, здавалося б, діагноз лежить «на поверхні». За даними 2010 року, в Україні зареєстровано понад 18 тисяч випадків раку шкіри. Щороку цифра зростає, і це є свідченням ліпшого виявлення хворих: підвищується кваліфікація фахівців, з’являються нові технології діагностики (наприклад, дерматоскопія, яка значно підвищує якість і масовість діагностики). Але перед вітчизняними дерматологами та онкологами постає наступне завдання: ефективніше лікувати таких хворих. Охопити всі ці питання покликана Національна програма боротьби з раком шкіри, яку ініціюють фахівці. На жаль, її ще не ухвалено.

— Чи не свідчить наведена статистика про те, що люди нехтують    елементарними вимогами самозбереження?

 — Ідеться про недбалість, необізнаність, небажання дослухатися до порад лікарів та несвоєчасне звернення до них. Лише 41% пацієнтів звертаються по допомогу на І стадії РШ, коли він має локалізовану форму й успішний прогноз лікування. Пізнє звернення у разі такого діагнозу — вирок: за даними 2004 року, лише 52% хворих на РШ в Україні перетнули 3-річний поріг виживання. Хоч найкращих результатів досяг Київ — через те, що населення тут має ліпший доступ до медицини і приділяє більше уваги власному здоров’ю. Загалом усі крапки над «і» в цій статистиці ставить показник летальності хворих на рак шкіри. Так-от, в Україні він становить 39,2%. Це приблизно такий самий рівень, як і в Південній чи Центральній Америці, Східній Європі (III місце з 4-х груп країн у світовому рейтингу). Щоб поліпшити цей показник, потрібно впроваджувати скринінгові програми виявлення ранніх форм РШ з метою вчасного лікування хворих. У США меланому діагностують на І—II стадіях у 84% випадків,  а в Україні  — у 67%. На III стадії — 10% та 30% відповідно. Тож 5-річну межу виживання перетинають 98% пацієнтів із локалізованими формами меланоми шкіри у США і лише 60% — в Україні. Хоч слід зазначити, що, приміром, у Національному інституті раку цей показник значно вищий —  82%.

 

Сонячні ванни слід приймати дозовано. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

— Створення вашого відділу дало змогу сконцентрувати увагу на проблемі, розробити й упровадити дієві методи її розв’язання. Але, мабуть, подолати біду лікарі зможуть лише за активної участі самих людей.

 — Однозначно. Рак шкіри, хоч і умовно, розділяють на меланомний і немеланомний. Меланома прогресує дуже швидко, агресивно і призводить до фатальних наслідків. Незважаючи на всі досягнення сучасної медичної науки, рятувати хворих на пізніх стадіях розвитку патології дуже важко. Немеланомний рак має відносно сприятливий прогноз: у 91% випадків результати лікування локалізованих форм успішні. Саме з цих причин багато хворих не потрапляють у статистику, адже дані про кількість немеланомного РШ в Україні занижено в рази. Порівняйте: у Нідерландах щороку реєструють 22 тис. вперше виявлених випадків (населення країни — 6,5 млн), у Німеччині — 195 тис. (80 млн населення), у США  — 1 млн, в Україні ж  — 19 тисяч! Але навіть така занижена статистика забезпечує цій хворобі лідерство серед злоякісних захворювань в Україні.

Це дуже серйозна недуга, частка якої в усій онкопатології становить приблизно 4,5%. Щороку спостерігається зростання кількості випадків цього захворювання приблизно на 5%. Якщо порівняти дані України 1989 року (1000 випадків меланоми) і 2010-го (3000 випадків), тенденція стане зрозумілою — збільшення на 300%.

Пік зростання рівня захворюваності припав на період з 1997-го по 2002 рік. І цей приріст набагато вищий, ніж усіх злоякісних недуг. У той час зросли доходи українців, а уявлення про «престижний відпочинок» у них залишилися старі — нічого кращого, ніж «смажитись» на морях (тепер уже за кордоном), вони вигадати не змогли. Ось і маємо наслідки. Про те, наскільки впливає надмірна доза ультрафіолету на виникнення раку шкіри, свідчать і такі дані: лідирують у цьому захворюванні Австралія, Нова Зеландія, США (особливо серед білого населення).

— Де найбільше поширене це захворювання в нашій країні?

 — Крим (12,4 випадка на 100 тис. населення при загальноукраїнському показнику 6,8), та, зокрема, Севастополь (рівень захворюваності наздоганяє США). Замикає трійку столичний регіон (до моря нібито й далеко, але доступ до розкішного дозвілля широкий). Натомість у Чернівецькій області маємо зовсім іншу статистику: 3,2 випадка на 100 тис. населення.

На жаль, на відміну від немеланомного раку шкіри, що найбільш поширений серед пацієнтів після 60 років, меланома набагато молодша: трапляється, що вражає навіть дітей. Тому варто дотримуватися порад фахівців стосовно правил поведінки і рекомендованого часу перебування на сонці. Крім того, дерматологи та онкологи повинні тісніше співпрацювати.

— Ваш відділ — єдиний спеціалізований дерматоонкологічний в Україні. Практика свідчить, що цього замало. Яке ваше бачення стратегії розвитку галузі?

— Історично у вітчизняній системі охорони здоров’я сформувався досить вузький і умовний розподіл дерматології: окремо створювалися диспансери онкологічного, дерматологічного, туберкульозного профілю. Однак, як з’ясувалося, система, яка свого часу себе виправдала, нині дає помітні збої. Тому на часі створення в Україні універсальних клінік, як це зробили у всьому світі. Це складна для нас проблема, перехід до неї болісний і, можливо, на сьогодні малоймовірний, але говорити про це треба. Особливо актуальний такий підхід у разі створення госпітальних округів.

За кордоном дерматологи  — це чудові хірурги, які володіють технікою ендоскопічних операцій, їхні клініки прекрасно оснащені операційними блоками. Кожна така клініка може надати весь спектр послуг — від найпростіших до найскладніших, адже там пацієнти голосують за якість послуг своїми страховими полісами.

У майбутньому наші дерматологи братимуть активну участь у лікуванні онкопатології, адже багато дерматологічних хвороб мають невтішну перспективу стати онкологічними, тож розмежування між цими напрямами недоречне. Також украй потрібно підготувати відповідних фахівців. Співпрацю між онкологами й дерматологами слід починати поступово, не вдаючись до радикальних змін їхнього поля діяльності. Передусім потрібно створити Асоціацію дерматоонкологів, яка б спрямовувала фінансові потоки і координувала фахівців. А вже потім можна буде говорити про виділення окремої спеціальності «дерматоонколог». У європейських країнах існують такі сертифікати. Яким шляхом розвиватиметься українська медицина, покаже час. Можливо, це буде складна й багатоетапна праця створення університетських клінік.

Микола ПЕТРУШЕНКО,
 «Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Сергій  КОРОВІН. Народився 1955 р. в Нижньому Тагілі Свердловської області (Росія). Закінчив Київський медичний інститут. 1988 р. очолив перше в Україні дерматоонкологічне відділення. Нині — керівник відділу пухлин шкіри і м’яких тканин Національного інституту раку. Доктор медичних наук. Онкохірург.