ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Введення в експлуатацію відкритих і вивчених родовищ нафти та газу в акваторіях Чорного та Азовського морів значно зменшило б залежність країни від імпорту вуглеводнів

Коли ж надра морських акваторій зменшать нашу енергозалежність?

...На виході у відкрите море відчутно штормило, а тут, у самому центрі наших Курильських островів - повний штиль та мальовнича краса рослинного світу. Звідси до острова Зміїний не більше 35 кілометрів. Не дивуйтеся, бо мова не про російські Курили, а про українські з такою самою назвою, які розкинулися у нижній частині причорноморської дельти Дунаю. Милуватися й милуватися цими неповторними заплавами, багатими на рибу та пернате розмаїття, та мені весь час так і кортіло розгледіти в далекій акваторії Зміїного бурові платформи наших сусідів. Але хоч як мружив очі, бачив на горизонті праворуч лише розпливчаті контури маяка на вході до румунського Сулинського каналу.

Журналістський інтерес був цілком мотивований: одразу після рішень (у лютому 2009 року) Міжнародного суду ООН в Гаазі до Румунії відійшла значна частина українських структур - Олімпійська, Комсомольська, Крайова та інші. І сусіди саме тут, не гаючи часу, відразу розпочали роботи з пошуку "на глибокій воді" нафти та газу. Залучивши потужних інвесторів, зокрема, російський Lukoіl Overseas та американський Vanco Іnternatіonal. За даними румунських ЗМІ, прогнозні запаси газу та нафти біля Зміїного становлять відповідно 70-100 млрд кубометрів та 10-12 млн тонн.

Десятиліття "тихого саботажу" та декларацій

- Так, румуни справді активніше почали роботи в тій зоні Чорного моря, яку отримали в результаті рішень Гаазького трибуналу, - розповів мені Костянтин Бородін, директор Департаменту з питань нафтової, газової та нафтопереробної промисловості Мінпаливенерго України. -Але давайте пропустимо їх уперед, побачимо, що вони там знайдуть. Нам поспішати нікуди. Маємо підтверджені запаси на західному шельфі в районі Одеси та на Прикерченському шельфі. Наші основні зусилля спрямовані поки що туди.

Правда, про конкретні та вагомі результати таких зусиль міністерства в цьому напрямі говорити поки що не доводиться: у власному видобутку блакитного палива за останнє десятиліття ми не зрушили ні на крок, тупцюємо на рівні 20-21 млрд кубометрів. Якщо говорити про нашу "велику надію" - родовища Одеське і Безіменне (їх сумарні видобувні запаси газу становлять 21 млрд кубометрів!) та Субботіна (його прогнозні геологічні запаси перевищують 100 млн тонн нафти та 15-20 млрд кубометрів газу!), то їх планувалося ввести в експлуатацію ще наприкінці 2007 року. Та наміри залишилися намірами. Щоб ці родовища - з уже частково підтвердженими запасами та пробуреними і експлуатаційними, і розвідувальними свердловинами почали давати державі вкрай потрібні вуглеводні, треба вкласти 1,7 млрд гривень. Але їх чомусь ніяк не можемо знайти для ДАТ "Чорноморнафтогаз" в бюджеті країни.

Дивні речі: щорічно платимо росіянам мільярди доларів, провисаючи на газовому гачку північного сусіда вже два десятиліття, а "взяти" свої вуглеводні державному підприємству для зменшення залежності від імпорту фактично не дозволяємо.

Що глибше занурюєшся в документи, вивчаючи проблеми освоєння газу та нафти на українській частині шельфу Чорного моря та на акваторії Азовського, то сильніше переконуєшся в їх штучності, небажанні насправді (а не на паперах) змінити статус-кво в цій стратегічній галузі. Чому? Можливо тому, що в умовах нинішнього стану галузі, на який не можуть не впливати добре відпрацьовані корупційні схеми розпродажу майна та землі доведених до банкрутства держпідприємств, отримання-анулювання різних спецдозволів та непрозорих поставок енергоносіїв через посередників, жирують сотні приватних структур і тисячі чиновників у центрі та регіонах. (Згадаймо арешт у червні минулого року в Івано-Франківську співробітниками СБУ одного з керівників НАК "Надра України" під час одержання хабара в 115 тисяч доларів США та арешт уже цього року заступника міністра Мінприроди під час отримання хабара в 100 тис. дол. з 200 тисяч, які вимагалися). А щодо долі галузі загалом, то її і вчора, і сьогодні вирішували і вирішують, за великим рахунком, потужні проросійські кланові та корпоративні сили, що поєднують у собі бізнес і владу.

Чим інакше пояснити, що жодне доленосне для країни рішення зі збільшення власного видобутку нафти і газу та зменшення залежності від імпорту енергоносіїв за останнє десятиліття не виконано. Ось конкретні факти для пошуку відповідей на сакральне запитання: хто винен? На державному балансі запасів корисних копалин України за нафтогазовидобувними підприємствами НАК "Нафтогаз України" ще рік тому, за словами Івана Діяка, колишнього радника голови правління цієї компанії та радника Президента країни, було закріплено "як реальну ресурсну базу для видобутку майже 600 млрд кубометрів газу та приблизно 100 млн тонн нафти". Що стосується вже згаданого державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", то на його балансі перебуває 17 родовищ. Їхні сумарні запаси, за даними прес-служби підприємства, сьогодні становлять "з природного газу 58,56 млрд кубометрів, із газового конденсату - 1231 тис. тонн, з нафти - 2530 тис. тонн". Тож всі ці прогнозовані запаси і бралися до уваги щоразу всіма урядами, коли розроблялися різні програми зі зменшення 75% залежності по газу та нафті від одного постачальника. Так, відповідно до постанови N 125 від 17 лютого 1995 року уряду Валерія Пустовойтенка "Про Національну програму "Нафта і газ України до 2010 року" ми мали б сьогодні видобувати 37,2 млрд кубометрів газу. На виконання постанови уряду N 665 від 21 червня 2001 року щодо цієї ж програми, підписану прем'єр-міністром Анатолієм Кінахом, на кінець нинішнього року країна повинна була досягти свого власного видобутку блакитного палива в обсягах до 48,1 млрд кубометрів. Тобто збільшити за десять років його видобуток у 2,2 раза та практично повністю забезпечити у газі потреби і населення, і державних промислових підприємств.

Практично на мертвій точці з початку цього тисячоліття поки залишається і реалізація проектів щодо видобутку вуглеводної сировини за кордоном. Відповідно до Енергетичної стратегії України вже у 2015 році ми повинні отримувати з країн Близького Сходу до 6 млрд кубометрів власного газу. Але про наші успіхи та поразки на закордонному нафтогазовому фронті, про те, хто там і як саме керує, вже витративши, за словами екс-секретаря РНБО Юрія Продана, значні державні кошти, сьогодні говорити не модно.

Що саме протягом багатьох років постійно гальмувало виконання численних рішень РНБО, програм та постанов урядів "незалежної країни" щодо зменшення її критично небезпечної паливно-енергетичної залежності?

Газові прожекти як чинник непослідовності

"Одним з пріоритетних інфраструктурних проектів нашого уряду, зазначав два роки тому на засіданні Кабміну Юрій Продан, тодішній міністр Мінпаливенерго, стане розробка шельфу Чорного моря". Протягом 2009-2011 років передбачалося провести розробку вже згаданих Одеського та Безіменного газових родовищ (їхнім власником, як пам'ятаєте, є "Чорноморнафтогаз"). "Реалізація цих проектів надасть змогу отримати за період їхньої експлуатації 10,8 млрд кубометрів додаткових газових ресурсів". Підтримуючи свого міністра, Юлія Тимошенко підкреслила: "Вважаю, що це серйозний масштабний проект... один з перспективних напрямів, який має забезпечити країну, в тому числі й додатковими обсягами природного газу, якого сьогодні в країні не вистачає". Щоправда, з огляду на такі заяви, досить не логічною була пропозиція Мінпаливенерго: ... ліквідувати ДАТ "Чорноморнафтогаз" та приєднати його чотиритисячний колектив до дочірньої компанії "Укргазвидобування" - "для створення єдиної структури з розробки шельфу Чорного моря".

На щастя керівників "Чорноморнафтогазу", такої незрозумілої реорганізації за часів уряду Юлії Тимошенко не відбулося. Але було поставлено жирний червоний хрест на залученні в найближчі роки серйозних міжнародних компаній для освоєння шельфу на глибинах понад 200 метрів. (Відповідних сучасної техніки і технологій для роботи на великій воді в Україні немає).

- Історія навколо компанії Vanco Pryckerchenska (з якою уряд Тимошенко скандально розірвав відносини. - Авт.) сьогодні не надто залучає до України закордонних інвесторів, - зауважив Патрік Ван Дале, директор фірми "Шелл Юкрейн Експлорейшн енд Продакшн І". - Уже позитивне те, що з цією компанією нинішній уряд обговорює можливості укладення мирової угоди. Але для досягнення компромісу знадобиться, вважаю, ще чимало часу.

Дедалі активніше ідуть розмови про нові реорганізації. Зокрема, про можливість роздрібнення "Чорноморнафтогазу" на кілька дочірніх компаній, про створення спільного підприємства для розробки найбільш перспективних і потужних родовищ на шельфі Чорного моря, про які ми вже казали, - Одеського, Безіменного та Субботіна. Газ, який видобуватиметься на цих площах, буде, як стверджують, продаватися не населенню, а промисловості. Це, наскільки відомо, поки що забороняється держпідприємствам (усе, що видобувається підприємствами з 100% державною власністю, має, на вимогу відповідного закону, спрямовуватися за пільговими цінами лише на задоволення потреб населення). А от якщо вони перетворюються на приватні... Внести сьогодні через парламент необхідні поправки для задоволення бізнес-інтересів зацікавлених осіб та їхніх власних компаній справа нескладна.

Отримати авторитетні коментарі з цих та інших питань які виникли одразу після недавніх загальних зборів акціонерів ДАТ "Чорноморнафтогаз", мені не вдалося. Про їхні рішення сьогодні в колективі ходять лише чутки. Ознайомитися з протоколом зборів акціонерів (відбулися 28 серпня) мені під різними приводами не дали можливості. Не відбулася взагалі і заздалегідь запланована зустріч з головою правління цього підприємства Валерієм Ясюком. Заради неї, власне, я й поїхав у відрядження до Сімферополя. Але пана Ясюка на призначений ним же ранковий час для ексклюзивної бесіди з кореспондентом "Урядового кур'єра" нібито кудись викликали. Не вдалося протягом цілого дня поговорити і з жодним із його заступників, які через канцелярію заздалегідь отримали копії листа із запитаннями редакції. Їх, за словами керівника прес-служби "Чорноморнафтогазу" Валерія Котенєва, або не було нібито в приміщенні офісу компанії, або вони не погоджувалися на бесіду без команди "шефа". Один з авторитетних працівників підприємства з цього приводу здивовано промовив досить інтригуючу фразу: "Всі вони пов'язані з Києвом серйозним бізнесом, тож які відповіді ви отримали б на ваші "та інші запитання"?

Чи поєднують чиновники компанії, яка прагне (як обіцяється багато років) створити "Кувейт у Криму", свої прямі службові обов'язки з активною підприємницькою діяльністю - не журналістові, мабуть, з'ясовувати.

Не наступити б на ті самі граблі...

"Історія - учитель життя". Так у перекладі з латині звучить одне з популярних давньоримських прислів'їв, які довелося зубрити у Львові ще в університетські роки. Певне, що цей повчальний вислів знають ті посадовці, котрі займають сьогодні кабінети колишніх чиновників, яких свого часу винесла догори помаранчева хвиля. Важливо не забувати згадане прислів'я, а головне своєчасно корегувати свої дії з діями попередників, але лише в одному напрямі - в інтересах держави.

Про це та інше ми розмірковували під час моєї зустрічі в редакції з Іваном Діяком, народним депутатом Верховної Ради третього скликання, кандидатом технічних наук. Людиною високої ерудиції та моралі, знаною та авторитетною в нафтогазовидобувній галузі. 26 років він керував "Укргазпромом".

- Світовий досвід свідчить, - казав мені тихим голосом Іван Васильович, - що для сталого розвитку такої стратегічної галузі, як наша, щорічний приріст ресурсної бази вуглеводнів має удвічі-тричі перевищувати обсяги їх вилучення. На жаль, нам до такого співвідношення ще далеко, а освоєння акваторії в українському секторі Чорного і Азовського морів нині становить лише 4 %. Ми викачуємо сьогодні з надр на суходолі практично те, що було відкрито і освоєно ще у 80-90-х роках минулого століття, бо на геологорозвідку отримуємо кошти з бюджету в кілька разів менші від потреби.

Прикро, що замість усвідомлення безвихідності такої "стратегії", продовжував мій співрозмовник, у нас не припиняються спроби використання паливно-енергетичного комплексу, який є становим хребтом економіки та держави, для отримання політичних дивідендів.

Висловлюючи цю думку, Іван Васильович мав, можливо, на увазі й останні заяви деяких високопосадовців про наміри нової команди досягти за десять років тих самих висот у власному видобутку газу - до 40 млрд кубометрів на рік, які планувалися майже всіма попередніми урядами. "У нас взагалі перспектива традиційного видобутку газу - це шельф Чорного моря (пам'ятаєте 4% його освоєння? - Авт.) Тут у нас міститься приблизно 3,5 трлн кубів газу". (Пам'ятаєте менш популістську, більш реальну і лише прогнозовану цифру Івана Діяка в 600 млрд кубометрів? - Авт.) "Якщо ми впродовж десяти років збільшимо видобування газу вдвічі, а потенційні можливості в нас є, то ми багато в чому знімемо проблему імпорту вуглеводнів на територію України".

Дай, як кажуть, Боже. Тим паче, що за останні півроку і парламентом, і урядом зроблено в напрямі реалізації такої стратегії досить багато. Прийнято на вимогу Євросоюзу довгоочікуваний закон про принципи функціонування ринку природного газу, що, по суті, є початковим етапом реформування і лібералізації ринку природного газу. Зокрема, передбачається відособлення функцій транспортування, розподілу і постачання природного газу, а відносини між суб'єктами ринку мають здійснюватися лише на договірній основі. Все це, мабуть, зумовить реструктуризацію НАК "Нафтогаз" і тих підприємств, що входять до його складу. У тому числі й ДАТ "Чорноморнафтогаз". Головне, зазначали фахівці цього акціонерного товариства, аби не повторилася історія, яка сталася з тими державними підприємствами, що свого часу входили до НАК "Надра України". Після їх реформування в дочірні підприємства, експропріації спецдозволів і ліценцій та передачі їх спритним можновладцям, вони були фактично знищені, а всі їхні свердловини практично за безцінь перейшли у приватні руки. Маю на увазі долю ДП "Полтавнафтогеологія" і його семи управлінь. Ці процеси наша газета свого часу проаналізувала в матеріалі "На перехресті чужих інтересів" (25 березня 2009 року).

Але будемо жити кращими надіями... У "Чорноморнафтогазу" вони стали світліші після рішення Національної комісії з регулювання електроенергетики України від 27 липня 2010 року: з 1 серпня закупівельні ціни на газ власного видобутку підвищено на 58%.

Тобто, сьогодні новий рівень пільгових цін для закупівлі газу для населення становить не 289, а 456 грн за тисячу кубометрів без ПДВ. Це в п'ять разів нижче, ніж для промислових підприємств. (Середня внутрішня ринкова ціна для них становить 2400 гривень.) Тому і не дивно, що всі державні газодобувні підприємства, які перебувають під потужним податковим пресом, і чий газ (за пільговими цінами) має використовуватися виключно на забезпечення потреб населення, і вчора, і сьогодні благають НАК "Нафтогаз України" (розпоряджається їхнім газом) дати можливість поліпшити свій фінансовий стан за рахунок збільшення обсягів продажу блакитного палива промисловості.

Наскільки в цих умовах дотримується баланс державних інтересів і населення? Щоб відповісти на це, треба дати відповідь на кілька інших запитань. По-перше: скільки насправді з 21 млрд кубометрів власного газу, яким володіє країна, добувається державними підприємствами, а скільки приватними структурами (вони продають його виключно промисловості)? По-друге: скільки взагалі власного газу йде на потреби населення та промисловості, і яка тенденція у співвідношеннях? А головне, чи будуть зі збільшенням власного видобутку газу на шельфах зменшуватися тарифи на блакитне паливо для населення? Про це і народні депутати, і високі посадовці ні пари з вуст.

- За моїми даними, - повідомив Сергій Ясинський, колишній заступник голови Полтавської облдержадміністрації, який тривалий час курирував питання ПЕК, - з 21 млрд кубометрів газу на потреби населення сьогодні йде не більше 16 млрд. А тенденція така: останніми роками триває повільне, але стабільне зростання видобутку газу приватними структурами, тоді як державні підприємства вже десять років тупцюють на місці. Більше того, в першому кварталі навіть було падіння видобутку на 10 %. Як і за рахунок чого його підняли влітку - це окрема тема.

Погодитися з такими висновками чи спростувати їх, а також прояснити ті питання, що виникають після гучних заяв про зростання до 2020 року власного видобутку газу вдвічі, могли б і Костянтин Бородін, і його підлеглий Олександр Зейкан, начальник Департаменту з видобутку газу та нафти НАК "Нафтогаз України". Але, отримавши офіційні листи з проханням зустрітися з кореспондентом газети для бесіди навколо згаданих питань редакції, вони від такого інтерв'ю відмовилися.

А ми говоримо про прозорість дій влади, про доступність інформації для платників податків, за рахунок яких держчиновники непогано живуть...

"Без потужних інофірм шельф нам не підняти"

З такими висновками Леоніда Мельника та Петра Мельничука, керівників департаментів "Чорноморнафтогазу" (вдячний їм за інтерв'ю), погоджувалися всі фахівці, з якими довелося зустрічатися, готуючи цей матеріал. Ішлося, звичайно, про пошук та промислову розробку вуглеводнів на високих глибинах Чорного та Азовського морів. Про необхідність залучення закордонних фірм саме для цих робіт на шельфі говорив нещодавно і перший віце-прем'єр-міністр Андрій Клюєв, і Юрій Бойко, міністр палива та енергетики. В інтерв'ю телеканалу "Інтер" пан Бойко розповів про конкретні переговори з кількома відомими американськими компаніями, що є домовленість про створення спільного підприємства, міжнародного консорціуму.

Чи успішною буде реалізація таких домовленостей, покаже час. Говорити дещо стриманіше про можливість швидкого досягнення домовленостей з іноземцями, які вміють рахувати свої кошти і захищати національні інтереси, мені опосередковано порадив у бесіді Патрік Ван Дале, якого вже згадували. Думається, якщо наші парламентарії та урядовці дослухаються до його думок та зроблять належні висновки з неупереджених оцінок того, як саме іноземці сприймають процеси, що відбуваються навколо нафтогазової галузі та наші спроби створити більшу привабливість для залучення великого іноземного капіталу, то зрушення в освоєнні шельфу будуть потужні. Керівник українського представництва всесвітньовідомої компанії "Шелл" має вже 26-річний досвід видобутку нафти та газу на великих морських глибинах на шельфах багатьох держав, накопичив за чотири роки роботи в нашій країні чимало власних спостережень за тим, що відбувається у нас з видобутком вуглеводнів як на суші, так і на Чорному морі.

- Що стосується інвестиційної привабливості в енергетичному секторі, в якому ми вже давно у вас працюємо, то тут головна біда - відсутність стабільності. Закони в цьому секторі змінюються щороку, а оскільки ми працюємо в бізнесі, інвестиції якого розраховані на багато років наперед, то для нас постійні зміни дуже неприйнятні. Це стосується передусім законодавчої бази щодо ліцензування. Ми хотіли б, аби ці законодавчі норми були прописані в законі про нафту та газ, а зовсім не в Бюджетному кодексі, який міняється щорічно.

Що помітили позитивного в останній час, - продовжував Патрік Ван Дале, - то це ухвалення закону про функціонування ринку газу. Це досить хороший, позитивний момент. Водночас нам слід усвідомити: щоб цей закон запрацював, треба прийняти чимало підзаконних актів. І другий момент, який викликає наше занепокоєння: хотілося б бачити регулятором газового ринку незалежну структуру. НКРЕ повинен бути абсолютно незалежним, відокремленим від будь-яких політичних впливів.

На думку керівника українського "Шеллу", закон про газ вимагає поліпшення через створення більшої прозорості в отриманні тендерних пропозицій, розгляду цих пропозицій та критеріїв розгляду, які насамперед беруться до уваги.

- А яка практика в цьому плані в країнах Євросоюзу?

- Коли надходять конкурсні пропозиції сторін, що прагнуть виграти тендер на вивчення та розробку тієї чи іншої площі, яку виставили на конкурс, ці пропозиції скануються і викладаються в Інтернеті для ознайомлення будь-якої зацікавленої сторони. Саме в такому публічному полі є впевненість, що оголошення переможця було проведено у відкритий, прозорий спосіб.

- Мінприроди України нещодавно розробило документ, яким передбачається більш активне залучення інвесторів для розробки шельфу. Як ваша компанія сприйняла цей документ?

- Я майже з усім згоден у цьому документі. Не згоден хіба що з рішенням міністерства про те, що на малих глибинах (до 200 метрів. - Авт.) державні підприємства повинні самі розробляти ресурс, а іноземних інвесторів залучатимуть тільки на освоєння глибоководних площ. Знаючи фінансовий стан та технічні можливості "Чорноморнафтогазу", а також дебет-кредит державного бюджету, я не бачу, як це підприємство зможе впоратися з цим завданням у найближчі роки. На моє перекоання, навіть на малих глибинах міжнародні компанії можуть принести велику користь.

- Ще за часів уряду Юлії Тимошенко досить перспективний Скіфський блок на шельфі розділили, кажуть, на 33 шматки по одному квадратному кілометру, щоб залучити сюди десятки інвесторів. Вам відомий цей експеримент?

- У результаті сюди не прийшла жодна компанія. Якщо говорити про ділянки на шельфі, де ще не доведена промислова присутність вуглеводних ресурсів, то інвестору треба дати доступ до великих ділянок. Ми говоримо про значні ризики та великі кошти, про можливі прорахунки, успіхи та нагороди. Починайте з 10 тисяч квадратних кілометрів, не менше, як це робиться у всьому світі. Туреччина, ваш сусід, розбила свою частину шельфу на дев'ять блоків й інвестор пішов. А от коли доведуть наявність якогось вуглеводного ресурсу, тоді можна зменшувати площу. Маю на увазі ту, яку буде надано для вже промислового видобутку. Отож починайте з 10 тисяч!

Головний геолог "Чорноморнафтогазу" Петро Мельничук вніс істотну поправку в одну із цифр, що називалися стосовно Скіфської ділянки і експериментів, з подачі колишнього керівництва Мінприроди.

- Площа Скіфська має 14,6 тис. кв. км і розподілили її справді на 33 квадрати. Але якщо поділити, то це виходить, що кожен шматок, на який прагнули залучити іноземного інвестора, становить 443 кв. км.

- Можливо, це зроблено з метою кращого навару чиновниками на більшій кількості ліцензій та тендерів?

На це запитання Петро Миколайович лише стримано, загадково посміхнувся. А один з інших керівників іншого підприємства, що підпорядковується НАК "Нафтогаз України", на згадану "скіфську історію" подивився більш глибше:

- Доти, поки долю стратегічних підприємств ПЕКу вирішуватимуть родичі високопосадовців без відповідного фахового рівня та досвіду, міліцейські генерали в запасі або колишні прес-секретарі без технічної і економічної освіти, значних змін на краще не дочекаємося.

Досить поінформований в кухні кадрової політики в галузі мій співрозмовник, звичайно, не мав на увазі тих генералів та офіцерів, що займаються на провідних підприємствах країни та в банках своєю чисто професійною роботою - захистом фінансових та економічних інтересів держави.

До речі, як сказав мені пан Мельничук, згадані рішення уряду Юлії Тимошенко щодо залучення світових компаній на Скіфську площу з її 33-ма розбитими квадратами, досі не скасовано.

OСOБИСТA ДУМКA

Україна в плані вкладення в неї інвестицій оцінюється на достатньо низькому рівні. В енергетичному секторі, в якому ми працюємо, відсутня стабільність законодавчої бази, регламентуючі документи міняються майже щороку.

Патрік Ван ДАЛЕ

Відсутність належного фінансування стримує введення в промислову експлуатацію навіть відкритих і вивчених родовищ. Це стосується, зокрема, родовища Субботіна на морському шельфі. Його відкрили ще чотири роки тому. Прогнозні геологічні запаси перевищують 100 млн тонн нафти й 15-20 млрд кубометрів газу.

 

Іван ДІЯК

За останні роки держава поступово втрачає свої переважаючі позиції у видобутку вуглеводнів. У той же час приватні підприємства нарощують обсяги видобутку. Першою і основною причиною в компанії "Нафтогаз України" називають виснаження ресурсної бази та відсутність нових родовищ, підготовлених для промислової розробки. Це не зовсім так.