У місті Свалява на Закарпатті в перші вихідні грудня відбулися відкриття виставки творів сучасного українського мистецтва «Евакуйовані» та аукціон, на якому за день зібрали майже 100 тисяч гривень на потреби ЗСУ. Про те, як готувався цей мистецький захід, про його авторів і учасників із місця подій сьогодні наша розповідь.

Це був атмосферний світський захід. Твори сучасного українського мистецтва на свіжопофарбованих стінах нової галереї у Сваляві. Стильні освітлення й музика. Розповідь про кожну картину іноді з вуст самих художника чи художниці. Усе це замість смерті, сліз, горя і крові. Виявляється, спільна робота заради Перемоги в цій кривавій війні іноді може бути і такою.

Мають на меті безпілотник

Однак смерть, сльози, горе і кров — усе це добре знайоме організаторам та учасникам цього заходу, бо більшість із них переїхала у Закарпатську область з гарячих точок України. Тож тепер вони переселенці.

Вирішивши допомогти ЗСУ саме красою, мистецтвом, узялись організувати у Сваляві світський захід — виставку й аукціон, на якому завдяки продажу картин сучасних українських митців уже зібрали майже 100 тисяч гривень. Аукціон тривав ще протягом цього тижня, бо кошти продовжують надходити. Попереду — досягнення мети: придбання дрона для військових, які визволяють від окупантів Луганську область.

Виставку у Сваляві організувала переміщена сюди з Луганщини громадська організація «Центр спільного розвитку «Дієва громада». А тут уже п’ятеро українських художників і художниць створювали роботи на тему вимушеної евакуації. І саме такі роботи було представлено на огляд глядачів.

«Наш проєкт спершу не передбачав аукціону, — розповідає організаторка заходу голова громадської організації «ЦСР «Дієва громада» Оксана Очкурова. — Але згодом вирішили, що мистецтво має працювати на ЗСУ. Картини варто спробувати продати, а на виручені кошти купити те, що необхідно нашим захисникам».

Отже, пані Оксана розпитала знайомих військових, чого саме вони потребують. І всі, до кого вона звернулася, не змовляючись сказали, що передовсім армії нині потрібні дрони, бо саме вони рятують життя українських захисників. Так і вирішили зібрати кошти на дрон, а якщо вдасться, то ще й на тепловізор.

Доки організатори готували захід, до нього долучилися ще кілька українських художників, готових надати свої роботи для виставки й продажу на аукціоні. Зауважимо: без жодної матеріальної вигоди для себе.

Запропонували глядачам і дизайнерські шеврони, і світлини українських фотомитців Дарії Бедернічек та Ігоря Тишенка. Тож на аукціоні було представлено понад 60 лотів.

Евакуйовані, але не загублені

«Будь-яка артрезиденція «Аура міста» — це завжди багато подій, об’єднаних наскрізною темою. Це може бути чи то туристська привабливість регіону, чи проблеми психологічної реабілітації ветеранів, — розповіла Оксана Очкурова. — Три роки поспіль, коли артрезиденція працювала у Старобільську, туди на кілька тижнів приїжджали митці з різних куточків України — ті, кого певна запропонована тема цікавила. Митці прикрашали тематичними муралами стіни будинків, проводили для охочих різноманітні заняття — кожен у своїй тематиці. І створювали картини. Їхні твори після фінальних виставок залишались як дарунок місту».

Війна відібрала можливість продовжити це робити у Старобільську. Тож члени громадської організації ризикнули перенести свої напрацювання у Закарпатську область — максимально віддалений від Луганщини регіон, куди їх доля закинула як внутрішньо переміщених осіб.

«Найцінніше, що в нас забирає війна, і то вдруге, — міжособистісні контакти, — продовжила Оксана Очкурова. — За кілька років роботи у Старобільську ми встигли напрацювати зв’язки. Із будь-якою проблемою, будь-яким питанням нам було до кого звернутися, в нас було безліч однодумців. У Сваляві ж, на новому місці, все це довелося починати з нуля».

Але вдалося. Пані Оксана та інші члени організації зізнаються, що Свалява прийняла їх, переселенців, дуже тепло. Допомагало те, що це місто нагадує їм Старобільськ. Свалява — теж колишній райцентр до останньої адмінреформи. Компактне, тихе, провінційне, затишне містечко. На кожному кроці храм. І такі самі, як на Луганщині, добрі, позитивні, готові відгукнутися на починання люди.

Для цьогорічної «Аури міста» обрали тему «Евакуйовані». Тобто присвятили її людям, яких спільна біда вигнала з рідного дому знову, а декого — вдруге. Із 15 художників, готових узяти участь у проєкті, обрали п’ятьох.

Терапія мистецтвом

Кожен митець провів для переселенців, яких прихистили Свалява та сусідні села, по два заходи: арттерапевтичне заняття та майстер-клас. Кожен узяв участь у пленері та в кількох екскурсіях, які організували в межах проєкту. І кожен щодня просто спілкувався з переселенцями й місцевими жителями, адже всі вони стали добрими гостями старобільського хаба, який організувала «Дієва громада» за участі Старобільської райдержадміністрації. Під час арттерапевтичних занять художники працювали з емоціями вимушених переселенців та трансформували їх у мистецькі твори.

Тож зрештою на виставці та аукціоні саме ці емоції зачіпали за живе гостей та потенційних покупців мистецьких творів: страх ядерної війни; біль від того, що своє минуле життя неможливо вмістити в так звану тривожну валізку й забрати із собою; страх за дітей; прагнення — попри ці страхи, а може й через них — продовжувати відчувати красу природи.

«Загалом за весь період роботи «Аури міста» до наших заходів долучилося не менш ніж 500 переселенців, — розповідає Оксана Очкурова. — Хтось із них брав участь у майстер-класах та арттерапевтичних заняттях, хтось — в екскурсіях, хтось — у фотосесії від львівської фотохудожниці Дарії Бедернічек. Багато було тих, хто скористався допомогою психолога та соціальної працівниці.

У кожного своя історія

Кожен із художників, які брали участь у заході, має власну історію участі в цій війні. В учасниці проєкту художниці Світлани Бойкової-Калюжної з Миколаєва зник безвісти під Маріуполем син Артур Бойков. Світлана вже може про це говорити й зізнається, що зуміла налаштувати себе на те, що все має бути гаразд. Під час артрезиденції вона створила кілька пейзажів (їх продали першого ж дня аукціону) та серію жіночих портретів. На її глибоке переконання, саме жінки — надійний тил у цій війні. Портрети нині виставлено для продажу на так званому тихому аукціоні.

Свої картини на виставці Світлана Бойкова-Калюжна представляла особисто: приїхала з Миколаєва на Закарпаття, щоб взяти участь у відкритті виставки.

Художниця й волонтерка із Сєверодонецька Юлія Боярчук втратила і рідний дім, і рідне місто — принаймні в тому вигляді, в якому воно було до 24 лютого. Радісним і квітучим воно живе лише в людській пам’яті. Юлія виїхала до Дніпра разом із чоловіком-атовцем, який продовжує волонтерську діяльність на новому місці. Першою з її картин на аукціоні продали «Бавовну».

Братам Олегові й Олександрові Винникам, також художникам «Аури міста», болить душа за Харків, у якому вони пропрацювали багато років, і рідна Нова Водолага. Олег побачив евакуйованого як людину, котра всіма своїми органами чуття налаштована на те, щоб сприймати нову інформацію, і все робить, щоб вижити в нових умовах. Це вилилось у серію портретів. У день аукціону вдалося продати одразу чотири роботи Олега. Як і Світлана Бойкова-Калюжна, Олег Винник представляв свої роботи особисто, спеціально для цього приїхавши у Сваляву.

А першим лотом на аукціоні, який одразу ж і продали, стала серія робіт Олександра Винника «Боже, спаси і збережи». Серед центральних образів — жінка, янгол та дитина, яка спочиває на руках у Бога. Цю серію придбали за 15 тисяч гривень.

Голі стіни стали галереєю

Олена Каїнська зі Львова стала єдиною художницею, яка живе далеко від зони активних бойових дій, хоч теж потерпає від ракетного тероризму росіян. Вона вже брала участь в «Аурі міста» у старобільський період роботи проєкту. А цього разу у Сваляві стала кураторкою заходу. Саме в цей час у Німеччині відкрили виставку, на якій були її роботи. І Олена опинилась перед вибором: бути присутньою на виставці в Німеччині чи взяти участь у заході у Сваляві. Художниця зізнається, що обрала Сваляву без жодних вагань.

«Тепер важко повірити, що ще два дні тому тут були лише голі нефарбовані стіни», — зауважила Олена Каїнська під час відкриття заходу, дивлячись на те, як за короткий проміжок часу змінилося приміщення новоствореної галереї.

Для цього вона особисто зробила величезний шматок роботи — від пошуку художників, готових без матеріальної зацікавленості надати власні картини для виставки й аукціону, до звичайної фізичної роботи — прибирання приміщення, розвішування картин, підготовки фуршету тощо.

Представляючи власні картини, а також роботи колег, Олена відкрито говорила про особисті емоції. Про величезний страх ядерної війни, нестримне бажання нищити окупантів, глибоке співчуття переселенцям, які знайшли у Сваляві прихисток у церкві, що дуже символічно. Про те, як ці емоції відтворювали на полотнах.

Щире і відверте спілкування відзначали всі учасники. Гості зізнавалися, що прийдуть сюди ще раз, щоб придбати ту чи іншу картину під час тихого аукціону.

До речі, про ціни. Правду кажучи, під картинами представлених митців ті самі цифри могли б стояти в євро або доларах, але тут ціни були демократичними. Так вирішили організатори та самі художники. За бажання кожен міг зробити внесок у збір коштів вагомішим.

«Треба усвідомлювати, що сьогодні ми зробили внесок насамперед не в мистецтво, а в те, щоб небо над нашими оселями було мирним», — сказав представник благодійного фонду «Сім’ї Кошеля», в партнерстві з яким було організовано виставку й аукціон, Іван Кошеля. Він не лише придбав кілька картин, а й доклав максимум зусиль, щоб мистецький захід відбувся у гарному приміщенні, щоб зацікавити ідеєю якомога більше жителів міста і гостей курортної Свалявщини.

Головним висновком культурного заходу у Сваляві стало усвідомлення того, що і на передньому краї, і у глибокому тилу українці готові робити і роблять усе для нашої якнайшвидшої перемоги.

 Юлія САБАЄВА
для «Урядового кур’єра»