Тільки один тиждень 53-тя окрема механізована бригада провела на полігоні Широкий Лан, готуючись до бригадно-штабних навчань. Але, повернувшись із пекла на передовій, люди опинилися в іншому пеклі — вже в тилу. Нелюдські умови на полігоні змусили вояків, що пройшли страшні випробування, наважитися на відчайдушний крок. 46 бійців бригади вирушили до Миколаєва в 40-кілометровий похід, щоб розповісти власну правду, донести її до військового прокурора, привернути увагу до себе громадськості та ЗМІ. Реакція на неочікуваний похід виявилася різною. Фейкові повідомлення та дезінформація конкурували з реаліями, які замовчували, і офіціозом на кшталт «у нас усе гаразд». Хтось, коментуючи подію, називав відчайдухів порушниками військового статуту, хтось — «походом «аватарів», інші щиро співчували хлопцям та висловлювали обурення. Невже за два роки війни в умовах нинішнього серйозного фінансування армії нашим захисникам не змогли створити пристойних умов перебування на мирній території? Ба більше — під час навчань!
В умовах не-виживання
Загальновійськовий полігон Широкий Лан розташований у степах Миколаївського району, за кілька кілометрів до найближчих населених пунктів. Місце для навчань із залученням різних видів військової техніки ідеальне. На полігоні постійно проводять тренування загальноукраїнського та міжнародного масштабу. Тут і піхота пройде, і важка артилерія із бронетехнікою, і десант. Гвинтокрилам також є де приземлитися.
Проте абсолютно непридатним став полігон для нормального людського перебування тоді, коли не проводять зразково-показових навчань і парадів перед високими чинами. Саме в такий зимовий час і таке незручне місце потрапили військові 53-ї окремої механізованої бригади. Широкі чорноземні лани «за домовленістю» з небом щільно поливав дощ зі снігом, перетворивши місце дислокації бригади на суцільний жах. Бійці застрягли в багнюці до колін, опинилися за низької температури повітря без їжі, води, дров. Ночували в мокрих наметах, тому більшість хворіла. Про гігієну й казати зайве: ні туалетів, ні душових. Навіть електрики не було. Хлопці одностайні: «На передовій було легше». Уявіть ці нелюдські умови їхнього перебування! Спати на мокрих матрацах у мокрому одязі за мінусової температури, в дірявих брудних наметах, голодними та знесиленими — завдання хіба що для нереальних персонажів «Останнього героя». Наші ж герої реальні.
Їх наприкінці листопада минулого року перевели до селища Черкаське Дніпропетровської області, де було створено більш-менш нормальні умови. Згодом мали перевести до Херсонської області. Там провели попередні роботи, все було підготовлено, щоб прийняти бригаду. Несподівано вказівка змінилася. Хлопців відрядили до Широкого Лану, де на них ніхто не чекав. Дивні рішення командування стали однією з причин, що призвела до конфлікту.
Хто до кого має йти?
Незлагодженість дій, хибні управлінські рішення, нерозуміння ситуації й елементарний брак комунікацій між командуванням частини та особовим складом — ось далеко не повний перелік причин, які призвели до історичного демаршу.
Відомі українські волонтерки Олена Снісаревська (Батинська) та Ірина Абрамова на полігоні з першого конфліктного дня. Олена давно опікується цією бригадою як військовий психолог. А ще стала психологом кризовим, початківцем-тиловиком і просто лікарем, здобувши медичну освіту. Вона розповіла «УК» про ті фактори, які, на її думку, спричинили конфлікт та змусили хлопців піти на крайній крок.
— Думаю, вплинуло багато чинників. Насамперед перервана комунікація між командуванням та особовим складом. І не тільки в цій роті, а в бригаді. Річ у тому, що колишній комбриг, точніше, тимчасово виконуючий обов’язки Юрій Беляков був для всіх батьком рідним і чудовим воїном. Знаю його особисто, восени працювала з бригадою майже півтора місяця. Юрія Белякова було поранено, він лікується та проходить реабілітацію. Призначений новий комбриг полковник Валерій Водолазський — повна протилежність Белякову. Вважаю, що хоч би кого призначили — навіть найкращого, а бійці неминуче порівнювали б і відторгали б. Водолазський через своєрідний характер, гордість чи пихатість, очевидно, не зміг налагодити комунікацію й пішов на конфронтацію спочатку з офіцерським складом, а згодом це позначилося і на інших. Тобто конфлікт визрівав ще з листопада.
Кадрове питання — одне з ключових у нашій історії. Переконаний у цьому військовий експерт, журналіст Юрій Бутусов. «Бракувало офіцерських і сержантських кадрів, не було відбору під час направлення в піхоту, мобілізація всіх підряд, — ділиться Юрій у соціальних мережах. — Ця проблема гостро б’є по новостворених мотопіхотних бригадах. Чи варто було формувати нові з’єднання, не маючи підготовлених кадрів, не забезпечивши їхню укомплектованість?»
Другою причиною експерти вважають переїзд спочатку на полігон в Черкаське, потім, без чіткого пояснення причин, — перекидання бригади у Широкий Лан. Перехід було здійснено з грубими логістичними помилками. «Навіщо направляти на навчання (спершу в Черкаське, а потім у Широкий Лан) бригаду, яка підлягає демобілізації вже в березні? — питає Юрій Бутусов. — Адже логічно навчати людей на початку їхньої служби, а не наприкінці. Крім того, в яку суму обійшлася бюджету операція з виведення бригади з фронту, перекидання її спочатку на один полігон, а потім на інший? Скільки витратили на солдатів, більшість яких через кілька тижнів підуть у запас?»
Тож досить непереконливою у зв’язку з цією ситуацією видається заява офіцера прес-служби Генерального штабу ЗСУ Антона Мироновича. «Нормальні побутові умови кожного військовослужбовця — це один серед пріоритетів, — зазначив він. — Але тут хочу наголосити, що це відбувалося в межах переміщення підрозділу, в межах передислокації великих підрозділів. І не вперше в момент переміщення великих підрозділів виникають проблеми».
Ще одна подія додала обурення до настроїв бійців. У роті «протестувальників» сталася трагедія: від серцевого нападу помер боєць, якому не змогли надати своєчасну медичну допомогу. Більш того, зазначає Олена Снісаревська, «його навіть не відразу вивезли з полігону. Це просто вище мого розуміння!» До всіх причин додалися фізичне виснаження, емоційна напруга, брак обмундирування та обладнання.
Отже, хлопці й вирушили в похід на Миколаїв. Тут вони зустрілися з представниками обласної влади, військовим прокурором і розповіли про проблеми. Не можна не погодитися з висловом голови Миколаївської облдержадміністрації Вадима Мерікова: «Не бійці мають іти до військової прокуратури, а чиновники мають іти назустріч військовим».
Через два дні після маршу бійців на полігон прибув начальник Генерального штабу ЗСУ Віктор Муженко. Він визнав, що «чимало болючих питань було озвучено під час зустрічі. Розмова була складна, неупереджена та прин?ципова. Переконався, що головною причиною у виникненні такої непростої ситуації стала відсутність системної комунікації між командуванням бригади та особовим складом». І ключову фразу вимовив генерал: «Військовослужбовець — це передусім людина, і кожен командир має про це пам’ятати».
Генерали волонтерства
І все-таки першою відреагувала на конфлікт і прибула на полігон команда волонтерів на чолі з Іриною Абрамовою. Три жінки відразу ж узялися за роботу, виконати яку вже давно мали б військові командири. Про «генералів волонтерства» розповів боєць бригади Андрій Римарук.
«Завдяки активності місцевих волонтерів справи у бригаді почали налагоджуватися, — зазначив він. — Їхня жорстка позиція дала нам надію, що незабаром житимемо і продовжимо навчання в нормальних умовах. На мій погляд, Ірині вдалося виконати функцію високопоставлених осіб ЗСУ. Вона в буквальному сенсі ходить по п’ятах командирів. Активні дії волонтерів дали плоди. У бригаду вже постачають дрова, вугілля, піддони для облаштування наметів».
Дівчата і справді не давали спокою нікому, вимагаючи створити нормальні умови для бійців. За їхньої допомоги завезли продовольство, вугілля, шлак, дерев’яні піддони, встановили туалети, облаштували лазню, підвели електрику, підключають містечко до свердловини.
«Система починає функціонувати, хоч і повільно, — пише Ірина на сторінці в соцмережі. — Дуже складно, навіть з важкою артилерією в особі оперативного командування. Просто фізично відчувається, як система чинить опір. Ні, мабуть, я неправильно висловилася, хаос починає потрохи трансформуватися в систему взаємодії — різних армійських структур, підрозділів у бригаді. Вибудовується вертикаль. Так, з допомогою всіх оперативних командувань починає вибудовуватися. Багато починають розуміти свої функціональні обов’язки, які полягають не тільки в шикуванні бійців, а й у забезпеченні життєдіяльності підрозділів і бригади загалом. І головне, ніколи не забувати, що найцінніше — це люди, особливо ті, які нас захищають».
Погоджується з колегою й Олена Снісаревська: «Усе налагоджується. Уперше побачила єднання армії з народом по-справжньому, вищі чини стали ближчими. І це важливіше за піддони, продовольство та електрику».
«Розбір польотів» навколо цієї ситуації триває на всіх рівнях. Відкрито кримінальне провадження, шукають та карають винних. Та невже ніхто не здогадувався про ситуацію на Широкому Лані? Ніхто не робив висновків після оприлюднення фактів суцільного пияцтва, коли солдати та офіцери тримали в страху жителів найближчих сіл, куди прокладали шляхи «аватари»? Ніхто не замислювався, що ці ганебні факти — свідчення хаосу та некерованості? Чи, може, вважають, що «широколанівська історія» — виняток?
Нормальною, розумною, але поки що нездійсненною перспективою для українських полігонів стало б обладнання на них стаціонарних позицій для підрозділів. Адже Широкий Лан давно став табором тривалого проживання військових. Про нормальний полігон мріють і волонтери, і військові, запевняють у можливості такого облаштування експерти. Втіливши мрію у стратегію й тактику, можна її реалізувати. Потрібна тільки воля.
Ми в Google+