ДОСВІД

Маленька область за кількістю передплатників «УК» попереду інших регіонів
 

В останні роки звернула увагу на такий факт: у північних, поліських районах Рівненщини передплачують значно більше періодичних видань, ніж на півдні області, та й, власне кажучи, в «середньостатистичних» районах інших областей. Серед лідерів тут, зокрема, й наш «Урядовий кур’єр».

Скажімо, в Березнівському районі, де проживає 65 тисяч жителів, протягом ось уже доброго десятка років читають близько 500 примірників нашої газети.

Маємо 56 навчальних закладів, 46 бібліотек, 25 сільських рад, 42 будинки культури та сільські клуби: всі вони, звісно ж, передплачують урядове видання. Додайте до цього трудові колективи — як от підрозділи райспоживтовариства, держлісгоспи, медичні заклади та ФАПи. А хіба може бути інакше? Люди ж бо мають знати про урядові ініціативи, як мовиться, з перших уст. «Цими вустами і є ваша газета, - каже голова Березнівської районної ради Віталій Лашта. — До того ж керівники передплачують періодичні видання, зокрема державні та комунальні, додому. Особисто я традиційно отримую 5 видань: «Урядовий кур’єр», «Голос України», обласні — «Вісті Рівненщини» та «Вільне слово» і, звісно ж, нашу районну газету «Надслучанський вісник». І у кожному знаходжу для себе щось цікаве й корисне.  Ось в «Урядовому кур’єрі», приміром, був хороший спецвипуск з питань освіти: міністр Дмитро Табачник компетентно коментував справді актуальні для галузі питання. А ще в «Урядовому кур’єрі» залюбки читаю про цікавий досвід інших регіонів, зокрема з енергозбереження. Словом, виважена державницька тональність газети — добра і, головне, потрібна противага тій зливі трагедій та криміналу, що ллється на нас із телеекранів: новини на «Один плюс один» уже впевнено можна називати кримінальними. А наші люди, чесно кажучи, втомились від цього, хочеться спокою та стабільності. 6  тисяч передплатників має наша районна газета. Створили ми й власну телерадіокомпанію «Березне», яка поки що в радіопросторі має 4,5 години мовлення щодня. З районного бюджету виділили для неї 300 тисяч гривень. Але надалі будемо розвивати й телебачення: не завжди ж бо вдається нашим людям потрапити в об’єктиви навіть обласних телекомпаній. А про події в районі цікаво не лише почитати й почути, а й побачити людей, що перебувають в їх епіцентрі. Хтось закине: мовляв, хто платить гроші, той і музику замовляє. Ми ж у питаннях масової комунікації притримуємось радше іншого принципу: хто не хоче годувати своє військо, утримуватиме чуже.»

Причому на Рівненському Поліссі зовсім не вважають, що «всезнаючий» Інтернет не дає шансу друкованим виданням: хоча мають доступ до всесвітньої павутини навіть у найвіддаленішій глибинці. Адже рівень комп’ютеризації тут доволі високий. Проте, каже голова Володимирецької райдержадміністрації Володимир Ткачук,  в «УК» людей приваблює аналітика, ексклюзив, якого в Інтернеті не знайдеш, а, скажімо, в районній газеті — наближеність до «рідної» аудиторії.

Бібліотеки на Рівненщині мають статус публічно-шкільних: їх реформували 10 років тому. Отже, зекономили кошти на утриманні бібліотекарів, — зате мають можливість оновлювати книжковий фонд. І люди залюбки йдуть до сільських книгозбірень, цікавляться новинками. Втім, на Поліссі люди здавна знали, що читати. Якось тодішній директор «Рівнекниги» Микола Свердлюк розповів, як він випадково зустрівся з  пастухом із далекого поліського села Нетреба Рокитнівського району. Той вразив його високим рівнем культури та духовності, навіть М. Грушевського напам’ять цитував. Звідки, здавалося б, така обізнаність у простого чоловіка? З’ясувалося, він щодня діставав зі схованки «Історію України — Руси» Михайла Грушевського, та й ішов з нею пасти овець — адже за таку книжку в ті часи можна було добряче «погоріти». А на ніч знову ховав. До речі, це був батько нинішньої завідуючої бібліотекою села Нетреба Єви Козел.