П’ять років тому група осіб скоїла тяжкий злочин — убивство людини. Цинічність убивць вражала: тіло жертви спокійно загорнули в ковдру і вкинули у річку. Як потім з’ясували правоохоронці, мотив убивства був простий: непереборне бажання зловмисників заволодіти квартирою потерпілого.

Особу головного організатора й «натхненника» злочину слідчі встановили досить швидко. Оскільки він переховувався, його оголосили в міжнародний розшук.

— Довгих п’ять років тривали пошуки, до яких довелося залучати значні людські й матеріальні ресурси, — розповідає начальник відділу зв’язків із громадськістю УМВС у Черкаській області Наталія Таран. — Нарешті зловмисника розшукали й затримали, а слідство об∂рунтувало вину останнього. Здавалося б, недалеко й до справедливого покарання. Але ж ні — попри тяжкість скоєного і тривалий час пошуків зловмисника, суддя одного з районних судів міста Черкаси… випускає підозрюваного у вбивстві на підписку про невиїзд, мотивуючи тим, що той «має постійне місце проживання»(?).

Ніхто не в силі впливати на рішення суду. Однак суддівське рішення має бути правовим, умотивованим, зрозумілим. Звичайно, тільки суд може, зваживши всі обставини справи, вирішувати подібні питання саме так, а не інакше. Не будемо проводити тут аналогії з відомими прецедентами, коли звинувачувані у значно менш тяжких злочинах довгі місяці й навіть роки перебувають за гратами.

Як і слід було чекати, випущений «гуманним» судом одразу ж зник. Його місце перебування нині невідоме, й оперативники карного розшуку знову готуються оголошувати його в розшук. Знову до цього процесу залучатимуть усі необхідні сили й засоби, витрачатимуть на це державні гроші.

— Та хоч як парадоксально, — каже Наталія Георгіївна, — все це мало турбує служительку Феміди. До того ж, подібне в її практиці не вперше. Уже втретє ця суддя змінює міру запобіжного заходу зловмисникам, які тут же «кивають п’ятами». Ніхто не замислюється над тим, у яку копієчку виливається державі така «судейська доброта». Приміром, у 2009 році відпущено зловмисника, якого затримали за озброєне пограбування філії «Приватбанку», — його знову оголошено в розшук, пошук триває. Десь «у бігах» і випущений нею на підписку про невиїзд підозрюваний у професійному шахрайстві, який, за свідченнями потерпілих (людей похилого віку, соціально незахищених громадян), хитрістю виманював документи на квартири і перепродував їх, лишаючи людей просто неба. Його також «шукають», а безхатченки, обдурені ним, чекають на правосуддя. Дай, Боже, щоб не марно…

Очевидно, розмови про реформування судової системи вже не можуть і не повинні лишатися лише гарними побажаннями. Фактів і аргументів на користь необхідних змін у судочинстві стільки, що, здається, давно час кількості переходити в якість.