Проблема паліативної дитячої допомоги в Україні нині існує наче в іншій системі координат: є життя — складне і суперечливе, і є невиліковно хворі діти, земний шлях яких завершиться через кілька місяців або й днів.
Занурившись у свої будні, ми воліємо їх не помічати. Не маємо часу, бажання, чи просто наші душевні сили не розраховані на такі емоційні потрясіння. З огляду на цей контекст арт-проект «Оскар і Рожева Пані» можна вважати своєрідним холодним душем для всіх нас.
— У країни немає шансів на нормальне життя, якщо тут страждають діти, а суспільство цього не бачить, — каже ініціатор проекту і виконавиця головної ролі актриса Ірма Вітовська. — Ідея такої вистави виникла у мене після відвідання фотовиставки Русі Асєєвої «Діти, яких не існує». Ми маємо розуміти, що навіть якщо важкохворих дітей неможливо вилікувати, треба зробити все, щоб останні дні вони прожили якнайкраще, з яскравими враженнями. Ці діти також повинні мати доступ до щасливого дитинства.
Свою виставу за відомим романом Еріка-Еммануеля Шмітта режисер Ростислав Держипільський побудував із двох умовних площин. Є реальне життя, а є життя, намріяне смертельно хворим хлопчиком. Лікарі відвели йому лише кілька днів. Але хіба не можна їх наповнити подіями, відчуттями, мріями так, ніби проживаєш щодня мінімум десять років? Цю ідею малому підкинула актриса Ружа (Ірма Вітовська), яка завітала до лікарні із пропозицією показувати свої шоу-програми для дітей. Протягом цих кількох днів малий Оскар встиг закохатися, навчитися долати власні комплекси і виправляти власні помилки, заохотити батьків не боятися його хвороби, адже хвороба — це частина їхнього сина, познайомитися з майбутніми тестем і тещею.
Центральним елементом сценографії авторства Андрія Єрмоленка стало намальоване дерево життя. Це примітивний образ: такий собі схематично намальований вазон у горщику, з листочками, на яких написано цифри «20», «30», «40»… «100». Але у контексті «Оскара і Рожевої Пані» він набуває особливої виразності. Коли з гілочок злітає черговий листочок, глядачі дружно починають шукати у своїх кишенях чи сумках носові хустинки. Для маленького ж Оскара та його наставниці це ще один день, прожитий цікаво, змістовно, день, який подарував їм нові знання, емоції, враження. Це заклик для всіх нас: любіть життя щодня і щохвилини!
Фінал вистави, коли з екранів у зал дивляться діти, яких, мабуть, уже й немає на цьому світі (фото Русі Асєєвої) — лише підсилює це.
Ірма Вітовська сподівається, що ця вистава порушить ще одну проблему: ставлення суспільства до смерті.
«Чомусь ми нормально сприймаємо пологові будинки, де людині допомагають прийти у цей світ, залюбки їх відвідуємо, — каже актриса, — і десятою дорогою обходимо хоспіси, де людині допомагають спокійно його залишити».
У виставі беруть участь актори Івано-Франківського обласного театру, а також самодіяльні актори (роль Оскара по черзі виконують Влад Балюк і Марко Кирильчук). У спектаклі звучить музика «Океану Ельзи». Хореограф — Ольга Семьошкіна.
Київську прем’єру відвідали віце-прем’єр-міністр — міністр культури В’ячеслав Кириленко, директор департаменту культури Київської міської державної адміністрації Діана Попова, письменниця Марія Матіос, співачка Марія Бурмака. Гроші від зборів благодійного проекту використають на обладнання пунктів паліативної допомоги для дітей. Лише зі скриньок для благодійних внесків під час показів вистав в Івано-Франківську та Києві було зібрано 10 та 20,5 тисячі гривень відповідно.
НЕ ПРОПУСТІТЬ
25 жовтня виставу знову покажуть в Івано-Франківську, 2 листопада та 21 грудня — в Києві, 14 листопада — у Львові, 7 грудня — у Харкові.
Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+