ВИРОБНИЦТВО

Сумському фарфоровому заводу найближчим часом загрожує повна зупинка через
утрату ринку збуту продукції

Імідж фарфорового міста за Сумами закріпився ще з середини 60-х років минулого століття, коли тут розпочало роботу порцелянове виробництво. Продовжуючи славетні традиції видатного майстра Андрія Миклашевського, який заснував фабрику в селі Волокитине (нині Путивльського району), сумчани доволі успішно заповнили цю важливу ринкову нішу.

 Навряд чи хтось зможе перерахувати, скільки десятків мільйонів виробів зійшли з конвеєра підприємства, де за цей час сформувався високопрофесійний колектив. І сьогодні тут трудяться понад 500 сумчан, які не тільки виготовляють високоякісну продукцію, а й відраховують значні кошти до місцевого бюджету і до недавнього часу слугували виробничим зразком економічної та соціальної стабільності.

 Справді, останнє твердження більше притаманне минулому, аніж теперішньому часу. Дамоклів меч періодично хоч і зависав над підприємством, ситуацію все ж таки щастило вирівнювати. Але протягом останніх кількох місяців вона настільки загострилася, що навіть найсвітліші оптимісти не беруться робити втішні прогнози.

Вам зась на ринок Митного союзу

Перші тривожні дзвінки пролунали ще рік-два тому, коли низка виробників порцелянової продукції Росії та Білорусі звернулася із окремою заявою до департаменту захисту внутрішнього ринку Євразійської економічної комісії (ЄЕК). В документі наголошувалося, що постачальники закордонного фарфору — а це головним чином Україна та Китай — зайняли понад 50% ринку країн Митного союзу. Головним чином завдяки демпінговим цінам — удвічі нижчим, ніж у місцевих виробників.

На початку вересня минулого року розпочалося спеціальне захисне розслідування стосовно столового і кухонного фарфорового посуду українського виробництва. Слід наголосити, що Євразійська економічна комісія — єдиний постійно діючий регулюючий орган Митного союзу та ЄЕП (до його складу зараз входять Росія, Білорусь та Казахстан). Створена наприкінці позаминулого року рішенням президентів трьох країн, вона має статус наднаціонального органу управління, не підпорядкована жодному з урядів згаданих країн і її рішення обов’язкові для виконання на території Митного союзу.

Неважко здогадатися, до якого висновку дійшла комісія. Так, завдяки проведеній перевірці стало очевидним, що український фарфор мов більмо в тамтешній економіці. На підставі таких висновків усі три країни готові закрити ринок для української продукції, і передусім Сумського фарфорового заводу. Останній же 70% виробів відвантажує саме до Росії. Що це означає для підприємства — цілком очевидно. За великим рахунком, доведеться гасити печі і згортати виробництво.

 Але щоб потім знову роздмухати полум’я, знадобляться не лише значні кошти, а й чимало часу — фарфорове виробництво надзвичайно трудомістке, складне і навіть ексклюзивне.

З червня для української порцеляни Росія введе 100% мито. Фото з сайту rialemon.com.ua

China процедура

Такий стан справ викликав не просто занепокоєння — колектив, керівництво, громадські організації калатають в усі можливі дзвони, аби привернути увагу до означеної проблеми. Звісно, що вона не в місцевій, а в міждержавній площині. До того ж ситуація відверто цейтнотна — за якийсь місяць - другий можуть бути прийняті відповідні рішення і…

Але якщо вже наші сусіди вирішили спекатися фарфорового конкурента, то чому б не спробувати більш ретельно і прискіпливо подивитися на свій вітчизняний ринок і спробувати знайти бодай мінімальні можливості для підтримки свого національного товаровиробника? Про кого - кого, а про нього розмови і турботи не вщухають і не припиняються.

Але тут — традиційне китайське гальмо. Про максимальне засилля дешевої і екологічно небезпечної продукції з Піднебесної знають, як кажуть, і старий, і малий. І що з того? А нічогісінько. Як господарювали китайські тарілки, чашки і сервізи, так і правлять порцеляновий бал. І марно всоте чи навіть утисячне повторювати, що та продукція лише на вигляд красива і приваблива. А насправді за першого ж заливання чайної заварки з чашок кольоровими патьоками стікають маки, троянди та інші диво-квіти.

Доки вели роз’яснювальну роботу, отой ширвжиток настільки міцно засів на наших вітчизняних полицях, що спекатися його стало вельми проблематично. Хоча, за бажання, можна. Приміром, відповідно до існуючого законодавства під час увезення дрібних партій товару вартістю до тисячі євро застосовується спрощена процедура митного оформлення. А це означає, що не треба представляти сертифікат відповідності. Ось і сунуть невідпорною стіною яскраві керамічні та порцелянові вироби, у яких «з верхом» свинцю, кадмію та всілякого іншого хімічного «добра», яке треба оминати найдальшою дорогою.

 Є низка й інших штрихів та нюансів до китайської експансії. Якщо вже Митний союз узявся так ревно захищати своїх товаровиробників, що, за великим рахунком, цілком логічно, то чому Україна не може застосувати ті чи ті кроки у відповідь на захист своїх вітчизняних виробничників? Адже, за попередньою інформацією, з червня нинішнього року як перший запобіжний засіб буде введене 100-відсоткове мито для імпортного, в тому числі й українського фарфору.

Не поспішати з порцеляновим подзвоном

Можливості і переваги вітчизняного фарфорового виробництва настільки потужні і очевидні, що гріх не скористатися ними. Насамперед — стосовно забезпечення власною продукцією закладів освіти і охорони здоров’я.

 Як розповів голова Громадської ради при Сумській облдержадміністрації Володимир Демура, прості статистичні підрахунки показують, що наявна кількість вітчизняних оздоровниць та пансіонатів, оздоровниць - профілакторіїв, баз та закладів відпочинку, дитячих оздоровчих таборів, не кажучи про тисячі ЗОШ, дошкільних навчальних закладів, вишів тощо, потребують значної кількості посуду. А саме кухлів, мисок, мілких тарілок тощо. Річна потреба в такому наборі разом становить майже 100 мільйонів гривень. А ще ж є чашки, блюдця, чайні та кавові сервізи… Чим не резерв для заповнення потужностей фарфорових виробництв, яких на сьогодні залишається не більше двох-трьох?

 Це лише один з резервів, що перебуває на економічній поверхні. Але ж ним не вичерпується арсенал заходів, спрямованих на підтримку своїх товаровиробників. Зрештою, доречно було б оперативно розробити програму якщо не підтримки, то бодай негайного порятунку галузі, що перебуває на межі зникнення. Бо чи годиться доводити ситуацію до того, що через якийсь десяток років українські фарфорові вироби можна буде побачити лише в музейних експозиціях? Як, до речі, сьогодні бачимо вироби вже згадуваного видатного майстра Андрія Миклашевського.

…Через два роки виповнюється півстоліття, як з’явилася перша продукція сумських фарфоровиків. Тільки б не ознаменувався цей ювілей порцеляново-поховальним подзвоном.