В Об’єднаному королівстві Великої Британії та Північної Ірландії знайшли притулок понад 100 тисяч українців. І це невипадково. Авторитет нашої країни формували протягом десятиліть українці, які тут живуть. Серед них шотландець, етнічний українець, освітянин, журналіст і науковець Петро Кормило. Вважаючи себе сином українського й шотландського народів, у 72 роки він займається громадською діяльністю, благодійністю.

У передноворічні дні закарпатський журналіст, перебуваючи в Шотландії, поспілкувався з активним провідником українських ідей за кордоном Петром КОРМИЛОМ.

Українське коріння

— Пане Петре, ви народилися в Шотландії, живете тут змалку. Розкажіть, будь ласка, трохи про вашу родину і як батьки сюди потрапили.

— Родинна хата моїх предків — на Галичині, в селі Хоростків. Батько українець, мати шотландка. Тато був вояком і приїхав у Шотландію як військовополонений після Другої світової війни. Я народився тут, тож рідні мови батька й мами стали і моїми рідними. Так само я проріс культурним корінням, традиціями двох народів — українського та шотландського.

— Як минули ваші дитячі роки? Які найяскравіші спогади дитинства?

— Раннє дитинство провів разом з татом у гостелах і таборах, де в ті роки мешкали всі дивізійники. Але життя тоді було приємне, бо нам не загрожувала репатріація. Кожен був працелюбним, умів гордитися своїм українським походженням. І я гордився. Старався цитувати деякі вірші українською мовою, хоч був дитиною змішаного подружжя.

— Яким було ваше оточення, коло спілкування?

— Оточення складалося з різних родин: декотрі українські, а декотрі шотландські (з маминого боку). Був щасливим, що спілкувався зі справжніми патріотами-українцями  — і чоловіками, і жінками. Усе життя відчуваю велику любов до України.

— Із чого почалася і як проходила ваша трудова діяльність?

— Професійну кар’єру розпочав учителем. За сорок років дорослого життя зміг досягти високих рангів, починаючи від директора різних шкіл і закінчуючи членом команди радників / сеньйорів у міністерстві освіти шотландського уряду.

— Ви глибоко занурені в суспільно-політичне життя, займаєтеся громадською діяльністю. Що спонукає до цього?

— З дитинства займався наукою, особливо історією Шотландії та України. Дуже вдячний далекоглядному батькові за те, що він посилав мене до літніх таборів Спілки української молоді та Суботньої школи українознавства.

— Чи були ви в Україні?

— Так, уперше 1991 року, одразу після проголошення Незалежності. Тоді побував на малій батьківщині — Галичині. Мене вразили повсюдні черги, нестача багатьох товарів. А коли останнього разу, 2021 року разом із дружиною відвідав Київ, то із приємністю відзначив позитивні зміни у країні моїх предків.

Підтримуємо українські об’єднання

— Українці Шотландії об’єднані в різні організації, структури. За яким принципом вони гуртуються і діють?

— Із 1946 року досі в нас існували чотири провідні групи українців. Найбільшими й найактивнішими були Об’єднання бувших вояків українців (ОБВУ), Організація українських жінок (ОУЖ) та Спілка української молоді (СУМ). Ці організації об’єднують громади, в яких живуть люди українського походження. Тепер перше покоління наших мігрантів з України майже відійшло, а друге, третє та четверте борються з асиміляцією.

— Як українцям Шотландії вдається зберігати рідну мову, культуру, традиції?

— Багато роблять для того, щоб не асимілюватися повністю. Навіть у змішаних родинах добре знають, що вони походять з українського етносу.

— Як, на вашу думку, можна сповільнити темпи асиміляції або й запобігти їй?

— Нам треба підтримувати суботні школи та літні табори для молоді, бо тільки там буде наша правда, сила і воля.

— Чи працюють у Шотландії школи, де українці можуть вивчати рідну мову, культуру?

— Так, є у Ґлазґо та Единбурзі, але із приїздом п’ятої хвилі біженців  маємо чудову нагоду створити їх і в інших районах.

Історія біженців і військовополонених

— Ви автор книжки «Шотландські українці — їхня історія», яка вийшла 2022 року.

— Я описав історію українських біженців і військовополонених, які втекли від загроз сталінських тортур та репатріацій після Другої світової війни. Вони переїхали у Шотландію в пошуках кращого життя, хоч і на чужині.

— Як створювали книжку, хто її профінансував?

— Її створював з розповідей людей мого покоління, яке завжди хотіло оприлюднити історію батьків. Видрукувано за добровільні пожертвування. До речі, всі ті кошти, які надходитимуть від її продажу, буде спрямовано на благодійність, збереження українського життя в нашій країні.

— У книжці ви досліджуєте міграційні процеси, етапи тощо. Розкажіть, будь ласка, якими вони були.

— Через Шотландію в напрямку американських континентів проходили чотири хвилі міграції. Усе це почалося від бідності на селі ще понад 100 років тому. Історики вивчають економічну хвилю 1880—1914 років, дві політичні — 1920—1930-х та 1940—1954-го, а також економічну, що тривала із 1980-го по 2021-й. І ось уже з’явилася п’ята хвиля мігрантів з України, яка почалася у лютому цього року.

— Скільки нині українців у Шотландії?

— Точних відомостей не маю, але приблизно нині тут 25 тисяч українців. Найбільше їх у центральних областях, де вони можуть знайти роботу та здобути освіту.

— Чи є серед співвітчизників українського походження відомі особистості? Хто вони?

— Це Іван Равлюк, виконавчий директор Союзу українців у Великій Британії (СУБ) із 1965-го по 1977 рік. Другий — доктор Мирон Лятишевський. Він із відомого роду Лятишевських з Івано-Франківська. Це була дуже релігійна родина.

Зберігаємо ідентичність

— Нині у вашій країні працюють десятки різних об’єднань українців. Найвідоміша Асоціація українців Британії. Чим вона займається?

— Ця організація розпочала роботу як Союз українців Британії, скорочено СУБ, 1946 року. Її створили вояки Української Повстанської Армії. Вона найбільша й має великий вплив, авторитет.

Із 1950-х років СУБ перебував під впливом ОУН. Із початку існування організація робить дуже багато для збереження національних традицій та ідентичності серед місцевого українства, представляє українську культуру у британському суспільстві.

— Розкажіть детальніше про її діяльність.

— Після війни в багатьох таборах і гуртожитках, де постали перші відділи СУБ, він створював хори, танцювальні й театральні гуртки та музичні колективи. Багато з них продовжують діяльність і нині, після історичного масового переселення до міст.

Із 1947 року СУБ десятиліттями видавав газету й журнал «Українська думка», під його егідою вийшло друком багато книжок.

Нинішня Асоціація українців Британії, яка стала правонаступницею СУБ, діє через ради, постійні комісії й автономні секції. Вона має мережу місцевих відділів/культурних центрів у всій Великій Британії, організовує важливі суспільні заходи і свята. На міжнародній арені — вона член Світового Конгресу Українців.

— Як СУБ представлений у столиці Шотландії Единбурзі?

— І тут, і загалом у Шотландії він координує діяльність головних громад і, звісно, підтримує збереження української національної культури. В Единбурзі маємо бібліотеку та архів. У ній містяться історичні фотографії, документи й артефакти, які належать до суспільного, політичного та релігійного життя українських переміщених осіб та колишніх військовополонених, які оселилися в Шотландії наприкінці 1940-х років.

Допомога надходить зусібіч

— Із початку війни, яку розв’я­зала росія, Велика Британія потужно підтримує Україну.

— Наша країна прийняла майже 100 тисяч біженців, яким допомагає із житлом, роботою, потрібною інформацію тощо. Систематично в Україну відправляють гуманітарну допомогу — необхідні для життя речі, продукти харчування, ліки на сотні тисяч доларів.

Це дуже потрібна й відчутна допомога. Поряд із Союзом українців її надають й інші організації. Серед них «Діти Чорнобиля», «Діти Дніпра» та інші, які створили самі шотландці. Але є й такі, які створили люди, котрі порівняно недавно приїхали з України. Це «Соняшники Вельсу» на чолі з Богданою Баглай, яка народилася і виросла в Ужгороді. Хочу відзначити «Євромайдан», який очолює Наталка Равлюк, а також Український інститут у Лондоні, де організацією допомоги Україні займається Леся Хромийчук. Багато для допомоги робить Власта Тарасова, яка протягом кількох останніх років живе в Лондоні. Вона теж з Ужгорода і координує благодійну організацію RefuAid і державну програму Великої Британії «Житло для України». Завдяки цій програмі переселенцям знаходять житло і роботу.

Одне слово, ми тут робимо все, щоб допомогти й українським біженцям, і нашим родинам, друзям та знайомим в Україні. Допомагаємо і робимо все можливе для Перемоги.

Прагнемо перемоги і миру

— На Вашу думку, пане Петре, які причини війни, що її розпочала росія проти України?

— Причини війни прості. путін боїться українського суверенітету та свободолюбних українців. Цей російський щур походить із дикого азіятського племені й ніколи не зміг би зрозуміти європейського світогляду українців.

— Що потрібно робити, аби війна закінчилася Перемогою України, перемогою цивілізованого світу?

— Знищити назавжди путіна та всю його російську клептократію.

— Яке ваше бачення майбутнього?

— Тільки після перемоги, після руйнування Московії у світі буде справжній мир.

— Яка справа вашого життя?

— Усюди і завжди, хоч би де працював, я був пов’язаний із країною, яку вважаю ще однією своєю батьківщиною, — Україною. Займався поширенням правди про неї, боровся із пропагандою більшовиків, розвінчував їхню брехню, утверджував добре ім’я українського народу.

Ми всі тут, в Об’єднаному королівстві, віримо в Перемогу України, чекаємо й наближаємо її. Британці українського походження допомагатимуть вам і надалі. Чекаємо на відбудову України й хочемо взяти в ній участь.

Володимир МИШАНИЧ
для «Урядового кур’єра»

Фото з архіву Петра КОРМИЛА

ДОСЬЄ «УК»

Петро КОРМИЛО. Народився 1950 року в Шотландії. Має науковий ступінь доктора філософії. Коло наукових інтересів — дослідження країн Центральної та Східної Європи. Розробник і модератор презентацій, семінарів на національному рівні для вчителів. Співредактор видання поезій Роберта Бернса «Вибране» (Кормило П., Дика Г. Київ: Богдана, 2010. — 295 с.).

Протягом 2011—2015 років — радник із питань освіти в міністерстві шотландського уряду. Із 2007-го по 2015 рік — член ради Асоціації українців у Великій Британії. Із 2015-го досі — генеральний директор Української інформаційної служби, Лондон.

Улюблені заняття на дозвіллі — шахи, поезія, кінофільми, прогулянки, подорожі.