Шельф Чорного моря умовно поділяють на західну і східну частини. У західній відкрито газові й газоконденсатні родовища, які розробляли до 2014 року (Голіцинське, Архангельське, Штормове, Одеське та Міжводне, яке передбачали вводити в розроблення після 2014 року). У 2013-му сумарний видобуток газу досяг 2,5 мільярда кубічних метрів, а з введенням Міжводного родовища річний видобуток газу мав перевищити 3 мільярди кубометрів. Геологічними, геофізичними і геохімічними методами досліджень упродовж двадцяти років, з 1994-го, в межах східної частини шельфу Чорного моря від Алушти до кордону між Україною і Російською Федерацією виявлено 16 структур, що кваліфікують як вуглеводневовмісні, а відкриття у 2005-му потужного Суботинського родовища підтвердило цей прогноз.

Росія здійснює незаконне видобування

Пошукові та промислові роботи на шельфі Чорного моря та в акваторії Азовського моря впродовж останніх 30 років (до 2014-го) виконували підрозділи ДАТ «Чорноморнафтогаз», у які входили управління з видобування нафти і газу, буріння свердловин на морі, прокладання й експлуатації морських нафто- і газопроводів, підземного зберігання газу. ДАТ володів великим флотом. Останніми роками в підрозділах Чорноморнафтогазу працювали понад 5 тисяч людей, з них щоденно на морі — понад 600, яких доставляли на роботу кораблями і гвинтокрилами.

Програму, затверджену урядом України в 1998-му та уточнену в 2008 році щодо освоєння вуглецевоводневих ресурсів шельфу Чорного моря, не можна було виконати, бо її профінансували тільки на 10% необхідних обсягів. Головна причина незадовільного виконання цієї програми в ті роки — брак чіткої й послідовної державної політики щодо освоєння цих ресурсів на шельфі Чорного та акваторії Азовського морів.

НАК «Нафтогаз України» за десятки років показав свою неспроможність інвестувати і виконувати функції генерального замовника масштабних геологорозвідувальних та експлуатаційних робіт.

Фактично не було прозорих і гарантованих механізмів залучення зовнішніх інвестицій, приватного капіталу та відомих морських нафтогазових компаній світу в умовах одночасного збереження державного контролю за виконанням усіх видів робіт.

Після анексії Криму Російською Федерацією з березня 2014 року Україна втратила контроль за всіма видами робіт колишнього ДАТ «Чорноморнафтогаз», а також усе обладнання, флот і самопідіймальні бурові установки сінгапурського виробництва (так звані вишки Бойка). Відтоді Росія здійснює незаконне видобування газу з родовищ Штормове і Одеське в межах територіальних вод України. У зв’язку з цим уряду України або іншій структурній одиниці із залишків ДАТ «Чорноморнафтогаз» необхідно подати позов до міжнародного суду в Гаазі не лише щодо компенсації Росією вартості всього наявного обладнання станом на березень 2014 року, а також щодо вартості видобутого газу з цих двох родовищ за цей час.

Досвід Бразилії нам стане у пригоді

Нині необхідно відновити роботи з оцінки ресурсів та майбутнього видобування вуглеводнів із тих геологічних структур, що перебувають на сьогодні в економічній зоні України. Наскільки нам відомо, від сходу Одеської області до Безіменного газового родовища попередні дослідження встановили межі близько десяти таких перспективних структур. Треба врахувати можливості вивчення і подальшої експлуатації газоконденсатних структур схилу Чорного моря і його дна на глибині води близько 2200 метрів. Повернення до відновлення вивчення й подальшого розроблення родовищ, що нині незаконно внесено в економічну зону Росії, буде продовжено після деокупації Криму.

У 2002 році тодішній керівник ДАТ «Чорноморнафтогаз» Ігор Франчук відрядив автора цих рядків до Бразилії для вивчення досвіду організації видобування нафти компанією «Петробраз», попередньо заручившись підтримкою тодішнього Посла України Богаєвського й одного з керівників «Петробразу» українця за походженням Георга Гаврилишина. За два тижні перебування в Ріо-де-Жанейро я мав змогу ознайомитись із системою виконання всіх робіт у бразильській частині Атлантичного океану, відвідати одну з платформ, з якої бурила свердловини одна із закордонних компаній, зустрітися із професорами двох великих університетів, у яких навчали майбутніх спеціалістів для роботи на морі. Вразила тоді неймовірна чіткість виконання всіх робіт.

Найкращим варіантом, на наш погляд, було б запозичення досвіду Бразилії з освоєння вуглеводневих ресурсів шельфу і глибоководної частини Атлантичного океану.

Попередні геологічні роботи в 1970-ті цей шельф оцінювали як вуглецевоводневий, але коштів на виконання подальших робіт уряд Бразилії не мав. Ухваленим урядом законом було дозволено компанії «Шлюмбурже» провести за власний кошт тривимірне сейсмічне дослідження в цій зоні і, не погоджуючи ціну з урядом, продавати перспективні структури відомим у світі закордонним компаніям. Десятки структур було продано за ціною 100—800 мільйонів доларів, з них сплачено уряду Бразилії податки, що дало у скарбницю держави мільярди доларів.

Під час продажу цих структур було поставлено кілька умов. Компанія-власник мала розпочати реальні роботи не пізніше ніж через два роки після придбання структури. У разі затримки початку роботи уряд анульовував продаж, виставляючи структуру на новий і не повертаючи сплачені кошти. Усю отриману продукцію з морських родовищ компанії мусили постачати на бразильські нафтохімічні заводи за чинними світовими цінами, і лише її надлишки можна було продавати іншим країнам.

У Сан-Паулу стали відкривати заводи з виготовлення сучасного бурового й нафтопромислового обладнання, кораблів та інструментів для масштабних робіт на морі. При цьому податкова система стимулювала використання продукції бразильських заводів.

Ще однією умовою була підготовка робітничих та інженерних кадрів із числа громадян Бразилії. Нині бразильські університети одні з найкращих, де навчають професій для роботи на морі. Ці державні заходи дали змогу створити більш як 6 мільйонів робочих місць.

Уряд Бразилії створив державну компанію «Петробраз», яка здійснює геологічний моніторинг з координації всіх робіт на морі, науковий і проєктний супровід бурових та експлуатаційних робіт, підрахунок запасів, затвердження проєктів розроблення родовищ і жорсткий контроль за ним. Ця компанія контролює всі заходи зі збереження навколишнього середовища під час виконання робіт на морі.

Цей шлях Бразилії міг би бути частково прийнятним і для України.

Що робити після деокупації Криму

Завдяки сучасним буровим самопідіймальним установкам і технологіям спорудження горизонтальних свердловин майже всі родовища можна експлуатувати свердловинами, пробуреними з одного-трьох майданчиків (по десять і більше свердловин з одного майданчика). Це істотно скорочує витрати на буріння й головне — збільшує удвічі-втричі дебіт свердловин, коефіцієнт нафтогазоконденсатовіддачі й значно скорочує час розроблення родовища. Для морських (і не лише морських) свердловин полегшується процес подальшого транспортування нафти і газу через трубопроводи або шляхом скраплення газу на морських майданчиках і подальшого транспортування його танкерами на сушу. Енергію для скраплення можна отримувати з нетрадиційних джерел або газу зі свердловин. Дуже цінним для майбутніх робіт на морі може бути досвід введення в експлуатацію свердловин Одеського газоконденсатного родовища в 2012—2014 роках.

Першочерговому вирішенню підлягає забезпечення програм високоякісною геологічною інформацією. З огляду на те що за роки, які минули після анексії Росією Криму, може бути частково втраченою ця інформація і наукові й інженерні кадри, надзвичайно важливо створити відкритий ринок геологічної інформації. Можливо, для цих робіт варто залучати (за прикладом Бразилії) іноземні спеціалізовані компанії.

Для залучення приватних українських і закордонних компаній до розвідки родовищ на морі необхідно на законодавчому рівні забезпечити гарантії інвесторам на надання переваг для отримання ліцензій на розроблення відкритого за рахунок інвестицій родовища, страхування фінансових, геологічних та екологічних ризиків.

Звичайно, для розв’язання проблем освоєння ресурсів наших морів необхідно концентровано залучити найвідоміших фахівців і науковців, зокрема тих, що змушені були залишитися працювати в окупованому Криму. Варто наново організувати підготовку інженерних кадрів для роботи на морі в одному з наших вишів або за кордоном.

Викладені міркування показують, які складні завдання відновлення робіт з освоєння родовищ нафти і газу на Чорному морі. Ресурси, переведені в запаси газу в шельфовій зоні Чорного моря, в разі їхнього освоєння можуть забезпечити всі потреби України впродовж 40 років.

Але українські фахівці ще не розглядали ресурсів газоконденсату на схилах Чорного моря. Один з найвідоміших спеціалістів світу в галузі газоконденсатів професор Юрій Макогон, який жив останні 25 років у Канаді (або США), українець за походженням, кілька разів приїжджав в Україну в 2006—2008 роках, щоб доповісти в НАК «Нафтогаз України» або в Міністерстві енергетики про запаси конденсату на схилах Чорного моря, технології їх вилучення, місце розташування та залучення закордонних компаній до цієї роботи, але жодного разу у верхах його не захотіли навіть прийняти і вислухати.

Здається, у 2008 році у Сімферополь приїжджав президент компанії «Хант», з ним приїхало сім віцепрезидентів. Вони доповідали раді Чорноморнафтогазу про бажання пробурити першу свердловину на дні Чорного моря і просили відвести цій компанії 200 квадратних кілометрів. У завершальному слові президент компанії заявив, що він ніколи б не вклав у цю роботу 260 мільйонів доларів, якби не знав, що перша пробурена свердловина забезпечить видобуток нафти 1000 тонн за добу.

Протоколи цієї наради було надіслано уряду України. Але там зупинилися на сумнозвісній компанії «Венко», відвівши їй 2000 квадратних кілометрів для цих робіт, і відмовили у співпраці з компанією «Хант», хоч компанія «Венко» не мала необхідних фінансів, обладнання та персоналу для виконання складних робіт на морі.

Роман ЯРЕМІЙЧУК,
доктор технічних наук,
професор,
віцепрезидент Української нафтогазової академії,
ексрадник голови правління ДАТ «Чорноморнафтогаз»,
для «Урядового кур’єра»

Насамкінець. Відновити роботи на морі з огляду на їхню велику перспективність можна лише за рішенням уряду України. Воно може гарантувати енергетичну безпеку України.

ДОВІДКА «УК»

Морська територія в межах юрисдикції України, під дном якої зосереджено вуглеводневі ресурси нашої держави, становить 133 700 квадратних кілометрів і умовно поділяється на порівняно мілководну шельфову (глибина води 40—100 метрів), схил і глибоководну (глибина води 2000—2200 метрів) частини.

Відомими програмами уряду України (1996, 2008) встановлено, що потенційні ресурси нафти і газу лише в шельфовій зоні Чорного моря оцінюють від 1,5 до 3 мільярдів тонн умовного палива. У цей обсяг ресурсів не входять газоконденсатні ресурси схилу і дна Чорного моря. За даними Ю. Макогона, обсяг газоконденсатних ресурсів схилу північної частини Чорного моря можна порівняти з ресурсами північних родовищ Росії.