Аж 757 років! Саме на такий період, за підрахунками деяких експертів, розтягнеться процес розмінування України, якщо участь у ньому візьмуть не десяток ентузіастів, а 500 команд саперів. Також фахівці нагадують, що масштаби і концентрація протитанкових, протипіхотних мін, бомб, ракет та снарядів, які не розірвалися, на нашій території більша, ніж у втомлених війнами Афганістані чи Сирії.  

Згадана небезпека очевидна. Бо що насамперед робили рашисти, загарбавши шмат нашої території? Вони не бралися відновлювати зруйновані ними об’єкти інфраструктури та житлові квартали, а мерщій щільно мінували окуповане місто чи село та підступи до нього. Намагаючись утримати загарбане, вороги розв’язали проти нас потужну мінну війну, використовуючи значні ресурси старих радянських запасів та нових зразків подібного озброєння. А готуючись до українського контрнаступу, «визволителі» ще активніше нашпигували землю небезпечними боєприпасами. 

«Ворог дуже ретельно підготувався, величезну площу територій заміновано. Кількість мін на ділянках тих напрямків, які треба подолати нашим військовим, просто шалена. У середньому три-п’ять мін на кожному квадратному метрі», — підтверджує секретар РНБУ Олексій Данилов. 

Готуючи загородження перед своїми лініями оборони, загарбники справді встановлюють не сотні, а сотні тисяч мін. І, погодьтеся, було б ординською дикістю долати цю небезпечну перешкоду ціною великих втрат українських бійців чи техніки. Отож усім нашим контрнаступальним операціям передують обов’язкові інженерні розвідки із подальшим використанням для прориву мінних полів спеціалізованої військової техніки. А іноді, як свідчать учасники боїв на теперішніх гарячих ділянках фронту, іноді це доводиться робити вручну.

Пішки та з «кішкою»

Зайве казати, що нестача необхідної кількості спеціалізованої техніки, завдяки якій можливий успішний прорив мінних загороджень та всієї лінії оборони рашистів, позначається на темпах контрнаступу. Проте поступово ЗСУ отримують протимінне озброєння й іншу відповідну допомогу від закордонних партнерів. Приміром, уряд Хорватії надав Україні мільйон євро для гуманітарного розмінування на вже визволених територіях, щоб там змогли якнайшвидше відновити сільськогосподарські роботи. А данська компанія Hydrema локалізує виробництво своїх машин для розмінування HYDREMA 910 в Україні на базі потужностей вітчизняної компанії «Пожмашина». Згадана техніка давно перебуває на озброєнні НАТО і брала участь у розмінуванні в багатьох гарячих точках світу. Солідна технічна допомога надходить і від інших партнерів, однак поряд із цим українські бійці під час деокупації населених пунктів змушені використовувати ще й іншу різноманітну і вже випробувану протимінну тактику, щоб виявити і знешкодити небезпечні ворожі пастки-людоловки.

Саме так відбувалося нещодавно й під час визволення села Старомайорське на Донеччині, де наші військові просувалися вперед зі спеціальним знаряддям, знімаючи на своєму шляху розтяжки. «Коли наші штурмовики перейшли за середину села на південну околицю, то зіштовхнулися з тотальним мінуванням. Вороги замінували все, що тільки можливо, а тому наші спеціалісти із Сил спеціальних операцій та інженери мали дуже багато роботи. Сапери вдавалися до всіляких хитрощів під час розмінування, оскільки було чимало пасток від окупантів. Якщо штурмовики натрапляли на міни, то маркували ці ділянки: зазвичай протипіхотні міни не чіпали, бо під ними звично могли бути ще й допоміжні гранати»,  — розповідає спікер Сил оборони на таврійському напрямку Валерій Шершень.

Щоб уникнути цих пасток, бійці штурмових підрозділів ішли селом із «кішками» — спеціальними крюками з паракордовим шнурком, якими знімали виявлені розтяжки. Далі ці боєприпаси підривали з усіма пересторогами, адже приміром граната «лимонка», котру часто використовують у розтяжках, після вибуху розкидає осколки на відстань до 200 метрів. Приблизно так знешкоджували і ПФМ-1 (протипіхотна фугасна міна) «Пелюстка»: на певній відстані били по ній довгою палицею тощо. До речі, використання цієї міни, скопійованої свого часу з американської, заборонено Оттавською конвенцією (1997 рік), проте рашистам, уже знаємо, жодні закони чи заборони не писані. 

«Сапер має бути хитрішим за мінера»

Після визволення Старомайорського та інших населених пунктів краю до розмінування поруч із військовими саперами долучаються ще й фахівці вибухотехнічної служби поліції Донеччини. На деокупованих територіях вони виявляють і знешкоджують міни та боєприпаси, що не розірвалися під час обстрілів, а ще збирають і фіксують докази воєнних злочинів кремля проти мирного населення. До того ж, як свідчать, їм довелося зіштовхнутися з новим рівнем небезпеки.

«Окупанти мінують не за підручниками, а вигадують ще й нові засоби знищення людей. За допомогою нових технологій вони програмують міни, а також масово використовують саморобні вибухові пристрої, зроблені з підручних предметів, наприклад, звичайного пакетика й елементів електронних сигарет. Людина необачно підходить до пакета на траві — і гримить вибух. Також часто маємо справу з улюбленою і поширеною тактикою ворога: під протитанкову міну кладуть ще й міну-пастку. Та ми вже навчилися знешкоджувати подібні небезпечні сюрпризи так, щоб навіть зберегти оту міну для подальшого використання. Бо сапер повинен бути хитрішим за мінера», — розповідає начальник відділу вибухотехнічної служби поліції Донецької області Сергій Нестеров.

За спостереженнями саперів, щоб підготувати мінну пастку, існує тисяча способів, і щоразу дуже важко передбачити, із чим доведеться зіткнутися, аби її знешкодити. Тому намаганню «визволителів» убити й поранити якомога більше людей правоохоронці протиставляють власні підготовку, кмітливість, креативність та досвід.

«Був такий випадок у визволеному Лимані. Військові зайшли на заміновану дорогу і рухалися нею приблизно півтора кілометра: йшли по мінах, на яких навіть залишилися сліди від підошв. І аж потім почалася детонація. Ми уважно обстежили цю ділянку і виявили там безліч вибухових пристроїв, встановлених так, що їх важко побачити і знешкодити. Ця пастка тоді добряче полоскотала нам нерви, проте таки вдалося її знешкодити», — згадує Сергій Нестеров.   

Вибухотехніки Донеччини готуються розміновувати наступні визволені від орків населені пункти. І попереджають земляків, що рівень мінної небезпеки на вже деокупованих територіях краю досить високий, бо вороги використали дуже багато боєприпасів, а замасковані серед зелені розтяжки теплої пори року побачити значно складніше.

Насамкінець. Днями стало відомо, що Україна отримає від закордонних партнерів чималу фінансову допомогу для гуманітарного розмінування та відповідне сучасне обладнання, серед якого і GCS-200 — дистанційно керований комплекс швейцарського виробництва для очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів. Управління технікою здійснює оператор двома джойстиками та кнопками на передавачі радіопульта. Нині ці комплекси використовують для розмінування в понад 40 країнах світу. Також відомо, що дві таких установки Україна отримала від уряду Канади. Ще 20 спецмашин GCS-200 до кінця 2023 року зобов’язалася передати Швейцарія. Відповідна техніка для розмінування територій надходить також з інших країн. Таку допомогу важко переоцінити, адже площа деокупованих територій, які рашисти перетворили на мінні поля, поступово збільшується.