Заступник голови
Республіканського комітету Криму
з будівництва та архітектури
Степан ЛАПИЧАК

Занадто часто ми стаємо свідками виникнення конфліктних ситуацій між жителями, владою та інвестором-забудовником у різних населених пунктах. Та й зрозуміло, адже шкода дивитися, як знищують наші парки заради появи елітного житлового комплексу чи то якогось офісного центру. Не менше крається серце, коли спостерігаєш, як перебудовують історичні об’єкти, бо розумієш, що ми безповоротно втрачаємо своє минуле і майбутнє. Прикро і від того, що сучасні споруди не надають містам привабливості, а навпаки, спотворюють їхні обличчя.  Чому це відбувається і чи контролює хтось процес забудови територій? Чи можемо говорити про присутність якісної архітектури? З такими запитаннями «УК» звернувся до заступника голови Республіканського комітету Криму з будівництва та архітектури Степана ЛАПИЧАКА.

Проблемні точки

— Степане Адріановичу, в чому, на вашу думку, проблеми містобудування?

— Насамперед хочу нагадати, що архітектура — це все, що нас оточує і робить наше життя комфортним. Починаючи від будинків і закінчуючи визначенням місця встановлення ліхтарів. Наявні у цій галузі проблеми рукотворні. Вони свідчать про брак традиції, культури, естетичного смаку та освіти.

І це, на жаль, стосується всієї України. Говорячи про Крим, треба розуміти його специфіку. Тутешнє населення переважно сформоване за рахунок штучної міграції в межах колишнього Союзу — в період великого переселення. Звідси і проблеми, бо народ, який мігрує, не має сталої культури. Він не бажає знати історію того місця, де житиме, та й про свою малу батьківщину, звідки родом, мають певні знання лише одиниці.

— Тільки це причина незграбної забудови кримських міст?

— Звісно, ні, але це фундамент проблеми. Дуже багато в питанні забудови міста залежить від мера і керівника території. Якщо він формує команду із професіоналів, а не наближених до нього людей, то є великий шанс щось змінити у цьому питанні. Як правило, у нас такого немає.

— Може, нам бракує талановитих архітекторів?

— У Криму є виші, що випускають архітекторів щороку. Серед них, безумовно, є ті, хто може і вміє мислити креативно. Єдина проблема, що молоді й завзяті, хапаючись за будь-яку можливість працювати, готові проектувати все, що забажає замовник. Навіть усупереч здоровому глузду. Така нездорова ситуація склалася, бо у нас немає інституту архітекторів міст. Тому будується все, хто що хоче.

Та й не треба забувати, що архітектор — людина підневільна, яка підпорядковується мерові. Тому, як правило, робить те, що їй скажуть. А в результаті маємо повну анархію в цій сфері.

— Чи є міста, де керівники намагаються змінити ситуацію в галузі забудови?

—  Можу назвати лише двох керівників — міст Євпаторії та Феодосії, які намагаються зробити правильні кроки. На сьогодні вони замовили генеральні плани міст і намагаються системно забудовувати свою територію.

Хорошим прикладом для розвитку міст автономії може слугувати іспанська Барселона. Ще у 1980-х роках про неї мало хто знав і вона була нічим не примітна. Але завдяки якості архітектури та вмілому керівникові протягом кількох років місто зробило шалений ривок і стало надзвичайно комфортним мегаполісом для жителів і привабливим для туристів.

Так і нам у Криму варто робити. Адже ми свою привабливість будуємо на відпочинку і рекреації. А це означає, що півострів задіяний на 3—4 місяці, а в інший період ми нікому не потрібні. А ось якби в Криму була якісна архітектура, він вабив би увесь рік.

Такою буде церква УПЦ Київського патріархату в Сімферополі, де в основі лежить класичне українське бароко, стилізоване під архітектуру ХХІ сторіччя. Зовні нагадує Андріївську церкву. Проект розробив Степен Лапичак. Фото надане автором

Час сплинув — не повернути

— Але ж у нас є відомі палаци та інші старовинні будівлі…

— Це привабливі одинаки. Адже кілька метрів праворуч-ліворуч — і приємні враження на тлі хаотичних і нецікавих будівель  тануть безповоротно. Париж, наприклад, привабливий весь. А в Криму жодного такого міста немає. Та у нас же, крім палаців, є ще понад 1,5 тисячі пам’яток архітектури! Тільки  90% з них у стадії руйнації. Вони ніякі:  нібито є — нібито й немає.

— У Криму зараз чимало розмов щодо їхнього відродження…

— Ці історичні будівлі відродити вже просто неможливо — на це не вистачить ніяких коштів. Уникнути такого стану речей можна було б, якби кожне покоління свого часу щось робило для збереження цих об’єктів. Тому на сьогодні розмови про відродження  —  це порожні балачки. Зараз треба зробити розумно: з тих 1,5 тисячі пам’яток вибрати 300—400, які можна реально відродити, і зосередити всю увагу лише на них. Популізм у цьому питанні недоречний.

Архітектура — правдивий підручник з історії

— Кажуть, що архітектура — це своєрідний підручник, за яким можна читати історію країни, окремого народу…

— Так і є. Архітектура — найоб’єктивніший літопис будь-якої держави.  Кілька років тому я побував у Голландії. Був певний мовний бар’єр, але коли  потрапив в Амстердам, мені перекладачі не потрібні були. Архітектура цього міста говорить, що таку красу могла створити лише розумна нація, яка має великі перемоги. У будівлях я «прочитав», що з цим народом варто дружити, працювати, мати спільні справи.

Історію в підручниках можна переписувати до безкінечності, а ось історію, написану каменем, переписати неможливо.

— Яке  ж обличчя в такому разі має Крим? І що «прочитають» наші правнуки, вдивляючись у те, що ми їм залишимо?

— Тепер міста забудовують бізнесмени і політики. Візьмімо за приклад наш кінотеатр «Сімферополь». Навколо нього, як грибів після дощу, стоїть багато пам’ятників — так будують політики. Їм хочеться понаставляти своїх символів, і вони навіть не замислюються, який стосунок той чи інший персонаж має саме до цього міста.

Як забудовує бізнес, можна бачити біля нашого центрального ринку чи в тих місцях, де велика скупченість людей. Учора бізнесмен вирішив, що він у цьому місці торгуватиме, сьогодні побудував, а завтра вже бананами торгує. Або ж будує так, щоб його шедевр усіх відразу ошелешив своїми розмірами,  а про гармонійне вписування в середовище ніхто й не думає.

У нас зараз кричуща ситуація на проспекті Перемоги. Бізнесмен викупив ділянку й вибудовує величезний об’єкт. На мою думку, така забудова проспекту — смерть міста Сімферополя. Уже сьогодні можу сказати, що ця споруда небезпечна: протипожежного під’їзду немає, бокових фасадів теж, як і багато іншого. А найжахливіше, що завтра нічого не зміниш, бо будівлі не знесеш.

У нас, на жаль, немає органів, що могли б впливати на цей процес. Місцева влада дала дозвіл — будуйте, а як те будівництво ведуть, чи дотримуються норми — нікого не цікавить.

— Чому ж існує такий хаос?

— Бо все має розвиватись поступово.  Не може місто забудовуватися без генпланів і детальних планів розбудови його районів. Бо тільки за наявності цих документів можна видавати умови та обмеження для забудови тієї чи іншої ділянки.

Зараз у Сімферополі лише розробляють детальний план, а ділянки видають. Увесь процес забудови відбувається у ручному режимі. У місті навіть архітектора два роки не було — а воно будується. Це звучить парадоксально, але як заступник голови комітету навіть не знаю, що і навіщо будують.

Попри те, що в 2008 році Крим одним із перших в Україні розробив схему планування свого регіону, ми ще й досі не маємо жодної схеми планування районів, а їх у нас 14. Далеко не кожне місто може похвалитися наявністю всієї необхідної містобудівної документації. А ті, що є, — морально застарілі. На жаль, через брак коштів та розуміння важливості проблеми такі роботи проводяться вкрай повільно. Більш того, для деяких населених пунктів це нездійсненна мрія. Можу сказати лише одне: якщо не змінити свого ставлення до містобудування, кримську перлину в найближче десятиліття ми не створимо.

— Чи є у Криму місце, де б ви відчували особливу насолоду, прогулюючись вулицями? Чи можна створити тут туристичну Мекку?

— Я урбаніст і дуже люблю міське середовище. Але в кримських містах, на жаль, якісної урбаністики не побачиш. Найкомфортніше почуваюся, лише дивлячись на море.

В Україні, на мою думку, лише Львів можна назвати містом, де витримано стиль, додержано якості забудови, і за талантом архітекторів він теж є лідером.

Щодо туристичної Мекки на півострові, то ми її ще не створили. Хоч для такого розвитку найбільше підходить Бахчисарай. Та й Судак теж можна розглядати у цьому контексті, бо тут є надзвичайно великий комплекс Генуезька фортеця. Єдина проблема — біля її підніжжя ведеться хаотична забудова без смаку, без якості, що просто руйнує сприйняття.

Людмила ЩЕКУН,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Степан ЛАПИЧАК. Народився 1953 року в с. Меженець Старосамбірського району Львівської області. Вищу освіту здобув у Львівському сільськогосподарському інституті за спеціальністю «Архітектура». З 1975 р. розпочав трудову діяльність на посаді керівника групи архітекторів у Кримському філіалі інституту «Укрколгоспроект». У квітні 2011-го призначений на посаду заступника голови Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з будівництва та архітектури. Голова Кримської республіканської організації Національної спілки архітекторів України. Заслужений архітектор Криму.