Нагадаємо, 12 жовтня в Марганці на Дніпропетровщині переповнений міський рейсовий автобус "Еталон" на залізничному переїзді зіткнувся з локомотивом. 38 пасажирів загинули на місці, ще п'ятеро протягом доби - в лікарнях. Серед загиблих троє дітей. На четвертий день після аварії число жертв досягло 45-ти. У відділенні інтенсивної терапії залишається шестеро потерпілих, двоє переведені до травматології. Жодних прогнозів щодо тих, хто перебуває в реанімації, медики не дають, хоч і роблять усе необхідне.

Розмовляти в змозі лише двоє

Електрослюсар шахти N 2 Марганецького ГЗК Дмитро Олійник (1979 р. н.) та перукар Оксана Бойченко (1977 р. н.) єдині з пасажирів злощасного автобуса, які можуть хоч щось розповісти про трагедію. Дмитро вважає себе щасливчиком, адже отримав найменше пошкоджень порівняно з іншими жертвами - "лише" черепно-мозкову травму, зламаний ніс, забиття спини, поранені коліна тощо. Зовні хлопець виглядає непогано, але скаржиться на біль у спині та погіршення слуху. Оксана, окрім черепно-мозкової травми й чиселенних гематом, має перелом плечової кістки правої руки. Жінку вже прооперували і її стан поліпшується.

В автобус кільцевого маршруту "Городище-Поліклініка" Дмитро й Оксана сідали на кінцевій зупинці. Це був пільговий рейс, яким пенсіонери їздять безкоштовно. Маршрутка була ущерть заповнена бабусями-дідусями. Оксана сиділа на задньому сидінні біля дверей, а Дмитро стояв поряд на останній сходинці біля вхідних дверей. Вона їхала на роботу, а Дмитро - в банк, розбиратися з бракованою карткою. Дорогою вони розговорилися, тому бачили і чули небагато.

- Ми розмовляли, і чи працювала сигналізація, я не помітив, - розповідає Дмитро. - Перед переїздом автобус зупинився, двері не відчиняв. У цей час завжди проходить електричка "Запоріжжя-Нікополь".

"Бачу, їдемо прямо під поїзд!"

- А я почула лише крики: "Водій! Поїзд! Куди їдеш? Зупини!!!" І бачу, як ми їдемо прямо під цей локомотив, - додає Оксана.

Що було далі, обоє не пам'ятають. Опритомніли вже на узбіччі.

- Коли прийшов до тями, не зрозумів, де знаходжусь, що зі мною. Увесь в крові, - згадує ті хвилини Дмитро. -Підвівся, чую, хтось "швидку" викликає: "Приїжджайте скоріше, тут кругом одні трупи!". З найближчих будинків прибігли люди. Я запалив цигарку, дивлюся, бабуся моя лежить нежива (у Дмитра в аварії загинуло багато родичів - дядько, тітка, двоюрідна бабуся, троюрідний племінник - Авт.). І барсетка моя ціла, з документами і телефоном, висить на якомусь залізничному приладді. Тут до мене підійшов знайомий, каже: "Сядь, заспокойся. Дімон, ти в сорочці народився". Його дружина перебинтувала мені голову. У "швидку" я сідати не став, пізніше мій товариш відвіз до Марганецької лікарні. Потім нас переправили в Дніпропетровськ.

Мене ангел врятував, іншого пояснення не маю, - переконаний Дмитро. - Після того, що трапилося, став більше цінувати життя. Гадаю, маю ще якусь незавершену справу на цьому світі. Ось приїду додому, і сина Пашку зроблю, п'ятирічна донька Поліна вже є.

Вже вкотре невтомно переповідає слідчим і журналістам, як усе відбувалося й Оксана:

- Бачу, їдемо під поїзд. Ми не встигали в будь-якому випадку проскочити. Якби ж був шлагбаум та будка з черговим, як колись! Залізниця ж - не-бідна організація. А тепер ціна шлагбаума - 45 життів! - не може заспокоїтися жінка. -Прийшла до тями, лежу на якомусь залізі, відчуваю - кров, і рука сильно болить. Приїхала перша "швидка". Лікар спочатку розгубився: купа трупів, решта стогнуть, кому в першу чергу допомагати? Мати мого друга підвела лікаря, каже: "Коліть їй знеболювальне!" Поряд лежала Світлана Фролович (зараз ця жінка в реанімації- Авт.) і все кликала: "Антон, Антон!" Це її 18-річний син. Чи знає, що хлопець загинув? (Антон Фролович їхав з матір'ю за подарунком сестрі, в якої того дня був день народження - Авт.). Потім мене забрала "швидка". Нас, перукарів, кожні п'ять років перевіряє на медичній комісії психіатр. Може, їх, водіїв, частіше треба перевіряти?

Чому ж таки водій поїхав на червоне?

Потерпілі, що вижили в страшній аварії, не можуть знайти пояснень вчинку водія з багаторічним стажем. Вони часто їздили з ним і знають як нормальну, виважену, доброзичливу людину. Чому ж таки він поїхав на червоне?

- Я теж ставлю собі це запитання і не знаходжу відповіді, -розмірковує Дмитро. - Він алкоголем не зловживав. Біля кінцевої зупинки є ларьок, дядя Коля туди заходив кави попити, цигарки купляв. Пиво - ні. І в той день бачив його біля кіоску. Часто з ним спілкувався, все жартома запитував: "Коли вже ми як постійні пасажири безкоштовно їздити будемо?" Він був доброзичливою людиною. А припущення про секту - маячня. Людина з ранку до вечора крутила баранку, коли йому тією сектою займатися? Чому він поїхав, не знаходжу пояснень. Може, він по мобілці говорив і не побачив локомотива, подумав, що електричка проїхала, можна рушати?

За іншими свідченнями, водій нібито вийшов з автобуса, коли пропускав електричку, курив та говорив по телефону. Дуже сварився. Потім сів і поїхав. Вже не розмовляв.

Місцеві жителі розповідають, що водії, пропускаючи потяги, зазвичай з кабіни не виходять. Хіба коли дуже довго доводилося чекати. "Вони вічно спішать, щоб встигнути за графіком. І по телефону теж під час руху розмовляють", - кажуть одні. "Водій вийшов, коли пропускав електричку, поговорив дуже різко по телефону, потім розтрощив його і сів за кермо. Нібито кредит мав у банку і з банківськими розмовляв", - вважають інші. Але є й такі, які стверджують, що насправді ніякої електрички не було. І автобус не зупинявся перед переїздом, водій з нього не виходив. Наприклад Олена Іваненко...

Квіти на узбіччі

...Дніпропетровська маршрутка довезла мене до зупинки "Хлібозавод", звідки вже дістатися до Городища я мала місцевим транспортом. Жінка на зупинці повідомила, що автобус буде десь за півгодини. Під'їхав майже порожній автобусик, хоча на маршруті, за словами водія, у суботу він лише один. Автопідприємство, де працював Микола Гречко, нібито закрили, і людей перевозять інші АТП. За кілька зупинок зупиняємося біля того самого переїзду. Далі не пускає ДАІ. Виявляється, шлях перекрили з часу аварії, і доки не поставлять шлагбаум, не відновлять рух. Тому люди змушені до кінцевої йти пішки, а це ще кілька зупинок. Літня пара запитує водія, коли ж буде "пільгова" маршрутка. Отримали невтішну відповідь, що сьогодні не буде.

Неподалік сяє банями храм. Півчий Сергій розповів, що ховали загиблих в аварії на трьох цвинтарях в Городищі і в Марганці. Владика Єфрем радив всіх загиблих разом відспівати у храмі, та не всі родичі погодилися. Тож довелося священикам складати розклад панахид. Відспівували безкоштовно.

У Городищі довго шукати хати, де оселилося горе, не доводиться. "Ось і в цій ховали, і в цій", - показують місцеві жителі. Хвіртка та двері хати, де жив Василь Кіпріянов, розчинені, однак його вдови та синів ніде не видно. "Василь Миколайович був чудовим учителем. Все життя робив ракети, вів авіамодельний гурток", - розповіли сусіди. А подружжя Наталія (1967 р. н., загинула на місці аварії) та Юрій Сметанко (1962 р. н., помер у лікарні) їхало на ринок за продуктами до святкового столу. Чекали в суботу сватів до старшої доньки. Дві дівчини залишилися без батьків...

Є й такі, кому пощастило не потрапити в ту маршрутку. Директор місцевої школи Наталя Гавронська мала їхати на нараду у відділ освіти, та забула важливий блокнот.

- Коли ми дізналися, що сталося з тим автобусом, до якого не потрапили, наші обличчя побіліли, - згадує вчителька Ірина. - Я теж хотіла їхати цією маршруткою, але "бусик" був повний і не зупинився.

Шлагбаумів країну позбавив "білоруський метод"

Відсутність електрички, яка у вівторок не приїхала за розкладом, підтвердила й касирка залізничної платформи "116 км" в Городищі. "Люди нам повертали квитки. А електропотяг не приїхав через аварію на перегоні біля Запоріжжя, локомотив той якраз і їхав туди", - вважає касирка.

- Через цю аварію електричку затримали в Канцеровці, до нас прибула лише о 10.45. Локомотив, що зіткнувся з автобусом, йшов у бік Запоріжжя по парній колії, - розповів черговий по станції Марганець Володимир Клочков. Саме він чергував 12 жовтня. За його словами, на переїзді в Городищі шлагбаум і будку з черговим зняли десь у 1984-1985 роках. В СРСР тоді впроваджувався так званий білоруський метод, покликаний економити кошти. От і зекономили.

- Гроші витрачають казна-куди, а там же ж можна без великих витрат зробити міст, закрити переїзд і зняти питання, -схвильовано каже В. Клочков. - Там метрів за триста є виїмка. Залишається поставити два бики й трошки підсипати. До речі, там колись був залізничний міст.

ЗAМІСТЬ ПІСЛЯМOВИ

У неділю в Городищі відбувся хресний хід від Свято-Троїцької церкви до місця катастрофи. Зібралося багато людей, в храмі відслужили загальну панахиду по загиблих. Перебуваючи в цих місцях, переконалася, які чуйні й добрі люди тут живуть. Шкода, що тепер їх стало на 45 менше...