Сестра планує подати позов про стягнення аліментів (проживає з дитиною 6 років). Напишіть, будь ласка, список усіх документів, які потрібно подати до суду. Дякую.
Т. Будько
1. Документ, що підтверджує походження дитини
Національне законодавство закріплює обов’язок обох батьків брати участь в утриманні дітей незалежно від того, чи перебували батьки у шлюбі між собою.
Отже, перший документ, який належить надати суду — це свідоцтво про народження дитини. Саме цей документ фіксує, хто є батьками дитини.
Крім того, можна надати копію паспорта заявника та обов’язково реєстраційний номер облікової картки платника податків (раніше цей документ носив назву ідентифікаційний номер). У заяві належить обов’язково вказати правильний ідентифікаційний номер платника аліментів, а за можливості — надати його копію.
Ця інформація вноситься до виконавчого документа і саме за ним виконавцем у подальшому здійснюється пошук активів платника аліментів та його заробітної плати. Якщо в особи відсутній відповідний номер, тоді вказують паспортні дані.
2. Документ, що підтверджує місце проживання дитини разом із заявником
Національне законодавство наділяє правом на стягнення аліментів того з батьків, з ким проживає дитина. У разі якщо дитина не проживає з батьками, то звернутися до суду може інший законний представник. Наприклад, це може бути бабуся, яка встановила опіку над дитиною. Так само аліменти може стягувати відповідний інтернатний заклад або дитячий будинок сімейного типу, який виконує функцію опікуна щодо дитини.
Наголошу, що умовою стягнення аліментів є проживання дитини разом з особою, яка просить присудити їй аліменти. Якщо ця умова не дотримана, то відповідно в особи немає права на стягнення аліментів.
Отже, наступний документ, який необхідно надати суду, має підтверджувати факт проживання дитини разом із заявником. Це може бути довідка або акт від житлово-експлуатаційної організації, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, виконкому місцевої ради, будинкового комітету, служби у справах дітей тощо.
Якщо дитина проживає у прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу чи інтернатному закладі, то суду надається документ, який підтверджує такий статус дитини. Це зазвичай відповідний договір між виконкомом місцевої ради чи районною державною адміністрацією та прийомними батьками чи батьками-вихователями, а також рішення вказаних місцевих органів влади про розміщення дитини.
У разі, коли про стягнення аліментів звертається опікун дитини, то суду необхідно надати рішення виконкому місцевої ради чи районної державної адміністрації або ж рішення суду про встановлення над дитиною опіки та призначення заявника опікуном.
Особливу увагу звертаю на реєстрацію місця проживання дитини. Відповідно до положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6). Тобто, національне законодавство чітко передбачає, що в особи може бути кілька місць проживання, а за зареєстрованим місцем проживання з особою здійснюється офіційна комунікація.
Більш того, вказаний закон встановлює певні особливості для здійснення реєстрації місця проживання дитини. За змістом частини 5 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» реєстрація місця проживання дитини за заявою одного з батьків здійснюється за згодою другого з батьків. За таких обставин доволі часто дитина проживає разом з одним з батьків (наприклад, матір’ю), але зареєстрована за адресою другого з батьків (відповідно, батька). Така ситуація не є перешкодою для звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів. У цьому разі необхідно чітко вказати у заяві, що хоча дитина і зареєстрована за певною адресою, але фактично проживає разом із заявником, додавши докази такого спільного проживання.
3. Судовий збір
Відповідно до національного законодавства одержувач аліментів звільнений від сплати судового збору, незалежно від того, чи він звертається з заявою про видачу судового наказу, чи він пред’являє позов про стягнення аліментів. Натомість після вирішення справи суд присуджує стягнення судового збору з платника аліментів.
Тобто, суду не потрібно надавати квитанцію про сплату судового збору. Разом з тим, бажано чітко вказати у тексті заяви про те, що одержувач аліментів звільнений від сплати судового збору.
4. Суд, до якого необхідно звертатися з заявою чи позовом про стягнення аліментів
Насамперед зверну увагу, що правила вибору суду, який розглядатиме справу про стягнення аліментів, є однаковими для наказного та позовного провадження. Тобто, хоч би яким порядком вирішення справи бажав скористатися стягувач, саме він обиратиме суд, до якого має намір звернутися.
Національне процесуальне законодавство передбачає, що заява про видачу судового наказу або ж позовна заява про стягнення аліментів може бути пред’явлена до суду за місцем проживання платника аліментів або до суду за місцем проживання стягувача аліментів.
Безумовно, що стягувачу зручніше звертатися до суду за місцем свого проживання. Це дає змогу оперативніше отримувати документи від суду, з’ясовувати стан розгляду справи тощо. Однак моя особиста порада звертати увагу, де проживає платник аліментів. Зокрема якщо це велике місто, тоді ймовірність стягнути аліменти у більшому розмірі є вищою.
5. Порядок стягнення аліментів: наказне провадження
На сьогодні національне законодавство встановлює два порядки стягнення аліментів через суд. Перший можна назвати спрощеним, а другий передбачає звичний повноцінний судовий розгляд справи про стягнення аліментів. Перший називається стягнення аліментів у наказному провадженні, а другий — стягнення у позовному провадженні.
Можливість стягнення аліментів у наказному провадженні була надана громадянам у результаті першої реформи аліментного законодавства, до якої я був безпосередньо причетний. Раніше такого порядку не існувало, що ускладнювало процедуру стягнення аліментів і мало наслідком додаткове навантаження на суди.
Отже, суть стягнення аліментів у наказному провадженні полягає в тому, що суд не викликає стягувача та платника аліментів до суду, не відбувається судових засідань. Стягувач аліментів подає до суду відповідну заяву, до якої обов’язково додаються докази про наявність дитини та її проживання разом зі стягувачем (про них ішлося вище). Далі суд, перевіривши надані документи, виносить судовий наказ, в якому вказує про стягнення аліментів на дитину чи дітей. На практиці між поданням заяви та видачею судового наказу стягувачу аліментів спливає від кількох днів до місяця щонайбільше. Це найшвидший спосіб стягнути аліменти. До того ж найдешевший з точки зору вартості послуг адвоката.
Однак за судовим наказом аліменти можна стягнути лише у чітко визначених розмірах. Це може бути 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що на сьогодні становить трохи менше 1000 гривень, або ж частка від заробітку (доходу) платника аліментів, а саме: 1/4 — на одну дитину, 1/3 — на двох дітей, 1/2 на трьох і більше дітей. При цьому закон встановлює межу максимального розміру аліментів, які можуть бути стягнуті на підставі судового наказу, а саме: 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Зверну увагу, що не суд, а саме одержувач аліментів обирає спосіб їхнього стягнення.
Особисто я раджу стягувати аліменти у частці від заробітку платника аліментів, оскільки на сьогодні в ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» чітко вказано, що мінімальний розмір аліментів у будь-якому разі 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Тобто, навіть якщо у платника аліментів буде дуже низька офіційна зарплата, то на дитину в будь-якому разі виконавець нараховуватиме аліменти виходячи з 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Іншими словами, у разі стягнення аліментів у частці від заробітку платника їхній розмір у гривнях може бути більшим за 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку (залежно від його офіційної зарплатні), але меншим вказаних 50 % у будь-якому разі не буде.
Закон встановлює випадки, коли стягувач аліментів не може звернутися до суду у наказному провадженні. Варто виділити відсутність у платника аліментів зареєстрованого місця проживання, а також наявність інших осіб, які вже стягують аліменти з такого платника. В таких випадках одержувач аліментів повинен звертатися до суду з позовною заявою, що передбачає більш тривалий розгляд справи.
Також варто звертатися до суду саме з позовом про стягнення аліментів у разі, якщо офіційна зарплата платника аліментів є високою та існує можливість отримати аліменти у розмірі вищому ніж 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Крім того, у разі якщо платник аліментів проживає за межами України, то доцільно звертатися з позовною заявою, оскільки існує ризик невизнання судового наказу в іноземній державі.
Деякі суди вимагають у заявника надати документ, що підтверджує відсутність інших стягувачів аліментів (які в термінології закону визнаються заінтересованими особами, що означає неможливість видати судовий наказ). У такому разі додатково необхідно надати довідку або відповідь на адвокатський запит чи інше звернення особи про відсутність інших стягувачів аліментів з такого платника. Цей документ можна отримати у органі ДВС за місцем проживання чи роботи платника аліментів. Або ж можна додати роздруківки з інтернету з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.
6. Порядок стягнення аліментів: позовне провадження
Насамперед моя порада звертатися до суду з позовною заявою про стягнення аліментів у випадках, коли особа не може їх стягнути на підставі судового наказу (приклади чого вказано вище) або ж у разі, коли стягувач аліментів хоче інший, зазвичай більший, розмір аліментів, ніж їх можна стягнути на підставі судового наказу. Наприклад, якщо на одну дитину стягувач бажає отримати 1/3 від заробітку платника або 2000 гривень, якщо аліменти стягуються у твердій грошовій сумі.
До речі, відповідно до статей 181, 183, 184 Сімейного кодексу України, аліменти можуть стягуватися у частці від заробітку платника або ж у твердій грошовій сумі, тобто чітко визначеній сумі у гривнях. У науці та практиці це отримало назву «спосіб стягнення аліментів». Відповідно у першому випадку розмір аліментів залежить від офіційної зарплати платника і може відрізнятися кожного місяця, тоді як у другому випадку ця сума є сталою.
Наголошу, що спосіб стягнення аліментів обирає саме стягувач, а не суд, як це було до внесення змін до законодавства. При виборі способу стягнення аліментів особисто я раджу враховувати місце роботи платника аліментів. Якщо це державний службовець, працівник великого підприємства чи товариства з іноземними інвестиціями, які не практикують зарплат у конверті, тоді доцільно стягувати аліменти у частці від заробітку платника. Якщо ж платник офіційно отримує мінімальну зарплату, тоді необхідно замислитися про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Наприклад, у м. Києві середній розмір присуджуваних у твердій грошовій сумі аліментів становить близько 3000 грн.
Зверну увагу, що навіть якщо платник аліментів не працює, то це не означає, що він не повинен сплачувати аліменти. У разі якщо аліменти присуджено у частці від заробітку (доходу) платника аліментів, а він не працює чи втратив роботу, тоді виконавча служба буде нараховувати аліменти виходячи з середньої заробітної плати у відповідній області або м. Києві за місцем проживання такого платника аліментів.
Нове процесуальне законодавство України передбачає, що справа про стягнення аліментів у позовному провадженні за вибором судді може вирішуватися або ж у загальному порядку, або ж у спрощеному. Так, загальний порядок передбачає проведення щонайменше двох судових засідань з викликом позивача та відповідача, поданням низки процесуальних документів кожною зі сторін тощо. На практиці зазвичай такі справи не вирішуються швидко і можуть розглядатися навіть понад рік, особливо якщо платник аліментів вдасться до затягування справи.
Спрощений порядок вирішення справи про стягнення аліментів буває двох видів. Перший передбачає проведення щонайменше одного судового засідання з викликом сторін (одержувача та платника аліментів). Тоді як другий — здійснюється у письмовому провадженні, тобто без виклику сторін справи, лише на підставі поданих суду документів.
Національне законодавство передбачає, що така справа повинна бути розглянута судом упродовж трьох місяців. Однак на практиці досить часто такий розгляд справи займає набагато більше часу. Безумовно, що розгляд справи у письмовому провадженні є більш швидким, але в будь-якому разі це триваліша та складніша процедура, ніж отримання судового наказу про стягнення аліментів.
Якщо особа вирішила звертатися до суду з позовною заявою, тоді доцільно подбати про необхідну доказову базу. Насамперед треба зібрати докази про майновий стан платника аліментів. Це можуть бути витяги з реєстру речових прав (щодо наявного у нього нерухомого майна), реєстру транспортних засобів (щодо наявних автомобілів), єдиного державного реєстру юридичних осіб (щодо товариств і підприємств, правами на які володіє платник аліментів, або щодо наявності у нього статусу фізичної особи — підприємця).
Водночас необхідно також продемонструвати суду витрати, які стягувач аліментів несе на утримання дитини. Йдеться передусім про чеки на продукти харчування, одяг, книжки та канцелярію для навчання дитини, квитанції за комунальні послуги тощо.
Власне, суду необхідно довести, що платник аліментів має можливість сплачувати більшу суму, а дитина потребує саме такої збільшеної підтримки з боку платника аліментів. Лише у разі доведення позивачем цих двох умов суд може присудити аліменти у більшій сумі.
Отже, питання стягнення аліментів не завжди є таким простим, як може здатися на перший погляд. Насамперед стягувачу необхідно визначитися, в якому порядку — наказному чи позовному — він хоче стягувати аліменти. Обов’язковими документами для звернення до суду є відповідна заява (заява про видачу судового наказу або позовна заява), свідоцтво про народження дитини та документ, який підтверджує її місце проживання разом із заявником. У заяві про стягнення аліментів обов’язково належить вказати ідентифікаційний номер одержувача та платника аліментів. Також можна додати копії паспортів одержувача та платника аліментів, свідоцтва про шлюб чи рішення суду про розірвання шлюбу. У разі звернення до суду саме з позовною заявою про стягнення аліментів доцільно додати документи, що підтверджують майновий стан платника аліментів, та документи, що свідчать про розмір витрат на утримання дитини, які несе стягувач аліментів. Зрештою, вказані документи подаються у двох примірниках — один для суду, а інший — для платника аліментів.
Запитання можете надсилати на електронну адресу expert@ukcc.com.ua
Ми в Google+