ПРОФТЕХОСВІТА

Інноваційні технології активно впроваджують у Черкасах

Про професійно-технічну освіту України сьогодні можна почути й прочитати чимало. Дехто наголошує, що вона набула явних ознак системної кризи та потребує якісних змін. Дослідження сучасних науковців свідчать: двоє з трьох роботодавців вважають рівень підготовки кваліфікованих робітників у державних професійно-технічних навчальних закладах низьким і таким, що не відповідає потребам виробництва. Їх не задовольняє не лише якість підготовки, а й рівень кваліфікації. Та й сама Всеукраїнська асоціація працівників професійно-технічної освіти погоджується з оцінками роботодавців системи ПТО та стверджує, що відсутність в Україні протягом тривалого часу виваженої державної політики в підготовці кваліфікованих робітників призвела до критичного дисбалансу на ринку праці.

Освоєння сучасних методів будівництва починається з цегляної кладки. Фото з архіву ліцею

Невже так неефективно працюють ПТУ?

— Справді, проблем у профтехосвіті, до того ж болючих, — зазначає директор Черкаського професійного ліцею Юрій Куліш, — безліч, однак повністю погодитися з багатьма претензіями, зокрема з не так давно оприлюдненим однозначним висновком Рахункової палати України про те, що училища сьогодні випускають фахівців з такими спеціальностями та рівнем підготовки, які не відповідають потребам економіки, іншими словами, державні кошти витрачаються неефективно, — не можна. Постійно відслідковую ситуацію загалом по державі. Користуючись доступними джерелами, підрахував: підготовка робітничих кадрів в Україні ведеться за понад 500-ма спеціальностями. Серед них значна кількість має постійний попит на ринку праці, що забезпечує гарантоване працевлаштування. Робітників готують також за професіями, які сприяють відкриттю власної справи. Частина випускників продовжують навчання у вищих навчальних закладах, і лише приблизно 10% протягом року стають з різних причин на облік у центри зайнятості. За статистикою, середній показник працевлаштування випускників державних закладів становить понад 80%. Проте вже через півроку починається плинність молоді, насамперед через використання їх не за здобутою професією чи рівнем кваліфікації та неналежні умови праці. Заробітна плата в багатьох випадках пропонується роботодавцями в межах 1000 гривень. Отож чи невже так неефективно працюють ПТУ?

Колектив Черкаського ліцею, приміром, незважаючи на всі труднощі, набув за останній час значного інноваційного потенціалу. Завдяки двом центрам інноваційних технологій — будівельному і комп’ютерному, майже половина учнів вчиться за сучасними технологіями та унікальними для Черкащини професіями — спеціаліст з євроремонту і складальник, налагоджувальник, ремонтник комп’ютерної техніки. Але ми не зупиняємося на цьому і створюємо ще один центр — діагностики автомобілів. На сьогодні тут виконано будівельні роботи і обладнано навчальний клас. Загальна вартість виконаних робіт — 206 тис. грн. Щоб остаточно ввести в дію цей центр, треба ще придбати досить вартісне діагностичне обладнання. Якщо нам це вдасться і центр запрацює, то 75% наших учнів навчатимуться за сучасними технологіями, що значно більше, ніж середній показник по Україні.

Торік розпочали готувати робітників нової, актуальної на сьогодні професії, — «монтажник систем утеплення будівель». Розширюємо участь у виконані обласної програми збереження енергоресурсів. Підготовлено матеріальну базу для ліцензування нинішнього року ще однієї актуальної професії. Зовсім скоро введемо в дію цех з виготовлення будівельних матеріалів. Продовжуємо оснащення сучасним діагностичним обладнанням нового центру автотехнологій. Розвивається новостворена в ліцеї маркетингова служба з метою конкурсного працевлаштування випускників, влаштування учнів на практику і отримання замовлень для виробничих структур.

Аналізуючи ситуацію, — веде далі Юрій Володимирович, — дійшли висновку, що могли б вносити значно більший вклад у розбудову економіки області. Але тут далеко не все залежить від нас. Які кадри і як готувати сьогодні, на жаль, встановлює не роботодавець, а інститутські науковці і чиновники з Міносвіти. На нашу думку, це має визначати роботодавець. Але, крім цього, саме він і має допомагати закладам профтехосвіти створювати сучасну навчально-матеріальну базу. Проте роботодавець практично не робить ні перше, ні друге. Як буде в майбутньому — залежить не тільки і не скільки від нього, скільки від держави. Давно назріла потреба гармонізувати стосунки роботодавця і навчального закладу на законодавчому рівні. Розуміємо, що це непроста справа. Пріоритет у її вирішенні повинен бути не за теоретиками, а за досвідченими практиками.

Прискіпливість контролерів не додає оптимізму…

— Що маємо на сьогодні? Скажімо, — продовжує думку директор, — будівельний центр інноваційних технологій пропонує свої послуги будівельникам і всім охочим з навчання та перенавчання щодо освоєння нових технологій, але звертаються буквально одиниці. Чому? Як з’ясувалося, багато хто застосовує в своїй роботі сучасні матеріали, а от технологіями оволодівати більшість користувачів не поспішає. Бачте, навчання вимагає часу й певних витрат, а навіщо нести витрати, докладати зусиль на навчання, якщо можна й без цього оголосити про свої переваги, сяк-так освоївши нові методи, нахапавшись, як кажуть, то тут, то там? Поки конкуренти зорієнтуються, поки споживачі оцінять справжню якість наданих послуг часто далеко не професійних, можна чимало заробити.

Отже, необхідні відповідні владні розпорядження щодо перепідготовки будівельників за новітніми технологіями. Це в підсумку підвищить конкурентоспроможність і рентабельність галузі.

Хронічні нарікання на нездатність надавати високоякісні послуги, яких потребує економіка, прискіплива увага до державних професійно-технічних навчальних закладів з боку контролюючих органів, кількість яких невпинно зростає, не додає оптимізму, створює напруження в колективах, а головне — відбиває у громадян бажання здобувати робітничі професії. Хто виграє від цього і навіщо все це робиться?

— Іноді дії контролерів, — нарікає Юрій Володимирович, — просто суперечать здоровому глузду. Наведу лише один приклад. Болюча проблема для нас — ремонт дахів. За 25 років роботи директором не згадаю, щоб держава на це виділяла кошти. Весь цей час ми ремонтуємо покрівлю, як тільки можемо. І при цьому доводиться відбиватися від КРУ, яке ставить питання таким чином: вам держава дала гроші на ремонт дахів? Не дала. Тому, якщо ви і відремонтували дахи, то вчинили порушення. Поверніть витрачені кошти державі. Але даруйте, ми ж уже віддали ці гроші, відремонтувавши дах державного навчального закладу. Раніше таку аргументацію ще брали до уваги. А от торік ревізори нічого слухати не захотіли й вимагають з нас сплатити понад 100 тис. грн штрафних санкцій. І в судах, обласному господарському та Київському апеляційному, на жаль, ми також не знайшли підтримки. Подали апеляцію у Вищий апеляційний суд України і звернулися до експерта за консультацією. Експерт порадила звернутися до Європейського суду. Однак чи потрібно йти так далеко, якщо проблему можна вирішити в області?

Для кого готуємо спеціалістів?

Нещодавно відбувся перший Всеукраїнський форум майстрів виробничого навчання закладів профтехосвіти, на якому порушено багато питань, які заважають якісно готувати кадри робітників для економіки держави. З вуст одного з керівників міністерства прозвучала така фраза: чим краще ми готуємо нашого учня, тим далі він від нас, тобто з України, їде. І це гірка правда. З одного боку — півмільйона безробітних, з другого — кращі не завжди пов’язують свою долю з рідною державою.

Випускників Черкаського ліцею теж можна знайти сьогодні в багатьох державах і на різних континентах. Дехто з них уже встиг стати навіть мільйонером. Працівникам ліцею доводиться чути багато теплих слів про їхніх випускників, і це свідчить, що вони недарма їдять свій хліб. Звичайно, кажуть, хотілося, аби ми готували їх не для іноземного хазяїна, а для українського роботодавця, який разом із державою створить усі необхідні умови для нашого випускника, і йому не буде потреби їхати за кордон.

— Що, на вашу думку, треба змінити в системі профтехосвіти, як розвивати її?

— Докорінно змінити думку в державі, що витрати на цю сферу є соціальними витратами. По суті вони є інвестиціями у виробництво. Адже, якщо вірити науковцям, вкладення в ПТО окупляться втричі швидше, ніж витрати на інші напрямки освітньої діяльності. Кабінету Міністрів — підтримати фінансово підготовку робітничих кадрів за новітніми технологіями і створити для цього в закладах профтехосвіти центри інноваційних технологій. Адже досвід роботи двох таких центрів у нашому ліцеї свідчить, що вони є найвдалішою формою поліпшення якості підготовки робітничих кадрів. Заразом збільшується й інтерес молоді, і відповідно, кількість охочих оволодіти робітничими професіями. Саме тому ми вже вісім років поспіль маємо найбільший набір і, відповідно, готуємо найбільшу кількість кваліфікованих робітників серед закладів ПТО області, щорічно перевиконуючи доведені ліцею показники держзамовлення.

Треба нарешті владі створити мобільну систему внесення змін у застарілі нормативні документи. Адже тут або зміни не вносяться, або ці процеси затягуються на роки. Від цього втрачають і освіта, і держава.

Останнім часом невиправдано зросла кількість вищих навчальних закладів. На одного учня системи профтехосвіти сьогодні маємо майже п’ять студентів вишів. Престиж робітничої професії серед випускників шкіл впав настільки, що частина закладів ПТО навіть із держзамовленням з набору учнів не може впоратися. Крім майже повного припинення пропаганди ролі і постаті робітника в ЗМІ, від цього майже остаточно усунулася школа. Сьогодні деякі школи стали настільки елітними, що працівників профтехосвіти навіть і на поріг не пускають. Дедалі менше пов’язують майбутнє своїх дітей з робітничою професією і їхні батьки. Якщо держава справді хоче змінити ситуацію, то треба починати це робити зі школи, дещо змінити критерії оцінювання її роботи.

А застаріла навчально-матеріальна база, низька заробітна плата працівників училищ уже давно стала притчею во язицех. Вирішуючи ці проблеми, на думку багатьох працівників профтехосвіти, необхідно подолати й зростаючу бюрократизацію всієї системи підготовки робітничих кадрів. Велика кількість паперів — перша ознака недостатньої компетенції управлінської ланки, яка обкладається ними, хоча це нічого, окрім даремно згаяного часу, не дає.

Серед найголовніших пріоритетів — підвищення ефективності власне самого процесу навчання. Навчальні плани і програми розробляються науковцями, які на виробництві, як правило, не працювали. Тому повсякчас превалює академічний підхід, коли теорія більш пріоритетна, ніж практика. Поспіхом, без фінансування, фактично на ентузіазмі колись розроблялися стандарти професій, тож нині маємо низьку якість цих стандартів, тому постала нагальна потреба їх негайного удосконалення.

Отже, стан відтворення трудового потенціалу та забезпечення ринку праці кваліфікованими робітничими кадрами слід розглядати та аналізувати в комплексі. Система профтехосвіти, посідаючи в цьому процесі важливе місце, маючи чимало здобутків і вартих уваги напрацювань, має розвиватися разом із суспільством.