Комунальне підприємство «Черкаська обласна психіатрична лікарня» недавно відзначило 75-річчя. Як і годиться, під час урочистостей лунали гарні слова про колектив і окремих працівників, розповіді про успіхи й досягнення, велику роль його керівництва, ветеранів та громадських організацій у прогресуванні закладу в напрямі вдосконалення надання стаціонарної психіатричної допомоги. Зазначали, що завдяки самовідданій праці колектив протягом багатьох років успішно виконував покладені на нього обов’язки, зумів розвинути лікарню, зміцнив її матеріально-технічну базу. 

Як визнає директорка закладу Ірина Косенкова — відновленню здоров’я сприяють не лише лікарські засоби, а й те, що оточує пацієнта. Фото з сайту zdrav.ck.gov.ua

Тримаючи руку на пульсі світових досягнень

Щороку спеціалізовану медичну допомогу на високому професійному рівні тут одержують понад 5 тисяч пацієнтів області. До їхніх послуг 11 стаціонарних спеціалізованих лікувально-діагностичних і відділення інтенсивної терапії. У закладі знайшли широке застосування сучасні психофармакологічні, біологічні та психосоціальні методи лікування розладів здоров’я в поєднанні із соціально-трудовою реабілітацією. Придбали та працюють на численному високотехнологічному медичному устаткуванні. На базі сучасних комп’ютерних технологій діє консультативно-діагностичний центр. Серед медичного персоналу багато висококваліфікованих досвідчених фахівців, відданих лікувальній справі працівників середньої ланки. 

Спеціалісти лікарні постійно працюють над підвищенням своєї кваліфікації, навчаючись у провідних інститутах країни. За період існування в лікарні підготувалися двоє докторів і восьмеро кандидатів медичних наук. Колектив закладу бере участь у загальнодержавних і міжнародних програмах, підтримуючи тісні зв’язки із закордонними колегами, зокрема з медичними фахівцями США, Бельгії, Німеччини, Словаччини, Польщі. 

Нині регіональний психіатричний центр, яким стала лікарня, має вищий рівень акредитації. Колектив нагороджено Почесною грамотою ЦК Профспілки працівників охорони здоров’я України.

Як визнають директорка закладу Ірина Косенкова та голова обкому профспілки працівників медичної галузі Валентина Кочубей, надійним помічником в організаторській та культурно-масовій роботі, загартованим борцем за права працівників стала первинна профспілкова організація, очолювана Василем Шевчуком. Саму керівницю колективу нагороджено почесним знаком Федерації профспілок України «За розвиток соціального партнерства».

Де тонко, там і рветься

Однак як наголошують у колективі та профкомі, попри певні успіхи, підстав для оптимізму нині не так багато, як хотілося б. Передовсім тому, що  залишаються невирішеними багато першочергових питань соціально-економічного захисту працівників, а вони тісно пов’язані з рівнем обслуговування пацієнтів. Через нестачу коштів персонал доводиться скорочувати, чого, з огляду на специфіку закладу, допускати ніяк не можна. Багатьох працівників не задовольняє рівень заробітку. Попри обіцянки згори, ставки лікарів та середнього медперсоналу фактично не зростають. 

Це одна із причин кадрового дефіциту в лікарні. Штат закладу укомплектовано лікарями різного профілю лише на 72%. Є зокрема гостра потреба в лікарях-психіатрах, адже більше половини з них — пенсійного віку. Бракує й лікарів-анестезіологів, молодших медичних спеціалістів.

Проте з огляду на наявні можливості колектив докладає чимало зусиль, аби пацієнти, які одержують медичну допомогу в лікарні, не почувалися самотніми, оточують хворих увагою й турботою. Хоч бюджетних коштів вистачає далеко не на всі потреби, стараннями персоналу, спонсорів та родичів пацієнтів багато відділень останнім часом набули затишного вигляду. 

Однак, як бідкається адміністрація, власними силами всього не зробиш. Бракує коштів і на поточні, і на капітальний ремонт приміщень. Приміром, давно є потреба оновити покрівлю та відремонтувати фасад лікувально-діагностичного корпусу. Та й медичне устаткування через нестачу коштів  оновлюють не так, як потребує ситуація. Мобільна паліативна бригада давно мріє про портативний електрокардіограф, який би дуже допоміг у діагностиці серцево-судинних захворювань, а колектив відділення інтенсивної терапії — про апарат штучної вентиляції легень, що в умовах пандемії коронавірусу вкрай важливо, лаборанти — про оновлення лабораторних аналізаторів.

Під час реформування галузі виникають і нові проблеми, про які розповідають лікарі. Зі зміною умов надання медичних послуг стаціонарного лікування фінансування спеціалізованих лікарень змінилося. Тепер після укладання договору з НСЗУ гроші за надання послуг надходять до закладу не у вигляді медичної субвенції, а «йдуть за пацієнтом». Національна служба здоров’я України тепер сплачує за кожний пролікований випадок. Поняття ж «пролікований випадок» означає госпіталізацію та період лікування у стаціонарі до виписки. За рекомендаціями ВООЗ, стаціонарне лікування пацієнтів у разі потреби має тривати приблизно 30 днів. Такі самі нормативи визначено й НСЗУ та МОЗ. Однак, на жаль, за несприятливого перебігу хвороби термін буває більшим. Тоді коштів, передбачених на лікування таких пацієнтів, замало.

Кому передати функцію соціального догляду?

Ще одна з нагальних проблем — забезпеченість сучасними медичними препаратами. 

«Можемо використовувати найкращі міжнародні клінічні методики й настанови, і проте маємо обмежений перелік ліків з Національного переліку для закупівлі, — зауважує Ірина Косенкова. — Завдяки МОЗ можемо використовувати міжнародні клінічні протоколи, стандарти надання допомоги, де все чітко прописано, — алгоритм дій персоналу та за допомогою яких лікарських засобів цей алгоритм реалізувати. Питання про доцільність тривалого перебування у стаціонарі буде знято тільки тоді, коли ще ширше застосуємо міжнародні протоколи лікування, які мають доведену ефективність. Однак для цього слід мати й відповідний набір необхідних ліків». 

«У нашому закладі нині перебуває до 13% пацієнтів, які втратили соціальні зв’язки, родини, житло або за медичними  показниками  їх не приймають в жоден інтернат, — додає голова профкому Василь Шевчук. — Лікарня намагається паспортизувати  їх, знаходить можливих родичів, забезпечує таких пацієнтів засобами гігієни, одягом, харчуванням тощо. Тим часом із торішнього квітня соціальні послуги, які надають пацієнтам у закладі, НСЗУ не оплачує. На наше переконання, лікарня повинна зосередитися на лікуванні за сучасними методиками пацієнтів із психічними розладами, а функцію тривалого соціального догляду передати закладам галузі соціального захисту з  належними умовами для перебування таких людей. Але це питання так і лишається невирішеним». 

Ще одна проблема, яка потребує негайного розв’язання. У межах розвитку електронної системи охорони здоров’я з 1 жовтня цього року запрацював модуль чутливих даних, який забезпечить ведення електронних медичних записів стану психічного здоров’я. У лікарні гостро постало питання ідентифікації пацієнтів із психічними розладами, які не мають декларації із сімейним лікарем, особистого телефону для ідентифікації. Людей, які потребують цього, ще чимало. Очевидно, наголошують медики, слід вирішити це питання на державному рівні.

Охороні психічного здоров’я — посилену увагу

Уже  котрий рік поспіль Україна займає перше місце в Європі за кількістю психічних розладів. Згідно з дослідженнями Світового банку, порівняно з іншими країнами в нас зареєстровано особливо високий рівень депресії. Нині ще одним негативним чинником для психічного здоров’я населення стала пандемія COVID-19, яка порушила звичне життя. Як констатують у ВООЗ, негативний вплив пандемії на психічне здоров’я населення вже відчувається, і ця ситуація, як очікують, тільки поглиблюватиметься. Якщо просто зараз не взятися за виконання серйозних зобов’язань з нарощування обсягу ресурсів на потреби охорони психічного здоров’я, це матиме далекосяжні наслідки для здоров’я суспільства, економіки.

Крізь призму діяльності однієї лікарні можна якоюсь мірою бачити й проблеми всієї галузі, хай і такої специфічної, як психіатрична допомога. Якщо там бракує фахівців, необхідних медикаментів та певної апаратури, немає змоги відремонтувати дах чи забезпечити інші нагальні потреби, такий заклад з усією високою відповідальністю персоналу довго триматися на ентузіазмі не може, він приречений на поступову деградацію. 

Щоб запобігти цьому, працюють і в самій лікарні, й на обласному рівні. Хотілося б, зауважують фахівці, щоб і держава під час реформування медичної галузі швидше поверталася обличчям до проблем психіатричної допомоги, в якій суспільство дуже зацікавлене.

Стан благополуччя як індикатор здоров’я — це стан, у якому людина сповна реалізує свої здібності, може успішно протистояти звичайним життєвим стресам, продуктивно працювати й робити внесок у громаду. Таке визначення може, очевидно, стосуватися й самого закладу, якому до повного благополуччя ще далеко.