Нещодавно харківська міліція затримала чоловіка, який повідомив про замінування Палацу спорту, де проходила всеукраїнська виставка ювелірних виробів «Ювелір Престиж». На щастя, це повідомлення виявилося неправдивим і закладеної «бомби» правоохоронці, які прибули на місце події разом із фахівцями-вибухотехніками, не знайшли. Але того дня їм усе-таки довелося добряче попрацювати: евакуювати з Палацу спорту майже 500 чоловік, оглянути приміщення площею понад 16 тис. кв. м тощо. А затриманий безробітний 28-річний харків’янин, ніби так і треба, пояснив свій вчинок: був п’яний і просто… пожартував.
Нині проти «жартівника» порушили кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 Кримінального кодексу: свідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, яке передбачає обмеження волі терміном до п’яти років. Скільки дадуть за «жарт» молодикові, який довів мало не до інфаркту кілька сотень харків’ян та обійшовся державі в чималу копієчку, вирішить суд. І злочин, а саме так кваліфікує такі дії громадян Кримінальний кодекс, буде покарано.
Та чи зупинить це інших «жартівників», які в різних містах країни не припиняють повідомляти про закладені вибухові пристрої? Лише на Харківщині до телефонно-диспетчерських пунктів органів внутрішніх справ надійшло цього року понад 10 повідомлень про уявне замінування. Проти дев’ятьох осіб, які розважалися в такий спосіб, правоохоронці порушили кримінальні справи, частину з яких вже розглядають у судах.
Пік дзвінків припав на травневі свята, коли протягом тижня, а саме 6, 9, 10 та 12 травня, було зафіксовано чотири неправдиві повідомлення про мінування в громадських місцях. Правоохоронці цей факт пояснюють тим, що люди перебрали оковитої. Адже, за статистичними даними, більшість травневих псевдотерористів — чоловіки, які телефонують переважно після вживання міцних напоїв. Що ж до соціального статусу «мінерів», то найчастіше телефонними злочинцями стають школярі або психічно неврівноважені особи. Зокрема й серед харківських телефонних терористів були школяр, чоловік, що проходить лікування у психіатра, та пенсіонер.
Психологи дії таких людей кваліфікують як результат внутрішнього конфлікту, пов’язаний зі стиранням реальності та фантазій, розмитим розумінням добра і зла. Починається все, як правило, з малого. Наприклад, бажання зателефонувати в школу і зірвати урок, відчувши себе великим і значущим; далі — конкретна дія, і як наслідок ці люди отримують значну для них порцію адреналіну. Зрозуміло, що серед телефонних терористів є й справді хворі на психічні порушення й інші недуги: травми головного мозку, інфекції, інтоксикації, психотравми, вроджену неповноцінність нервової системи, спричинену спадковістю.
Але бажання терору як такого і телефонного зокрема, стверджують фахівці, зароджується в дитинстві. Отож саме у цьому віці й слід виявляти у людей схильність до нього. І тут стало б у пригоді тестування на предмет таких дій школярів і студентів, яке вже дає ефективні результати в інших сферах життя. А психологічний зріз потенційних правопорушників, отриманий завдяки тестам, надав би можливість більш ефективно і цілеспрямовано вести профілактичну та превентивну роботу серед категорії таких людей, бо одного лише остраху перед покаранням замало, щоб зупинити цю хвилю телефонного тероризму, яка переростає в цунамі. Отож потрібні відповідні методики, і слово тут — за фахівцями.