Цього року Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини святкує 35-ліття. Від часу свого народження заклад зазнав і радощів, і прикрощів. Та попри все він зберіг атмосферу і порядок речей, як за життя поета, перекладача із 40 мов, міністра освіти Павла Тичини.
У квартирі, що в будинку на вулиці Терещенківській, він оселився 1944 року і споглядав із її вікон на Київ до самої смерті. Заходячи до цієї квартири, почуваєшся не в музеї, а в гостях у Павла Григоровича. Тут можна в добрій компанії випити чаю і навіть відсвяткувати день народження, погортати книжки поета — не всі, звісно, бо руки затерпнуть: їх понад 20 тисяч. Тут час від часу звучить рояль. Тут вивчають українську мову, беруть участь у поетичних марафонах, буккросингу.
По суті, це не тільки меморіальний музей, а й комунікативний, культурно-освітній простір. Не дивно, що з такою аурою й новітніми форматами екскурсій, різноманітних заходів поріг цієї квартири переступають дедалі більше відвідувачів. Навіть не віриться, що досі Музей Тичини має низьку третю категорію. Хоч це не завадило йому торік стати номінантом Міжнародного конкурсу «Найкращий музей Європи», який проводить Європейський музейний форум. Переможців конкурсу оголосять у травні 2015-го в шотландському місті Глазго. Про пережите й майбутнє Музею Павла Тичини «УК» розповіла його директор Тетяна СОСНОВСЬКА.
.jpg)
— Пані Тетяно, чим для вас є дата 35 років з дня відкриття Музею Тичини?
— Це етап у житті музею, коли можеш підбити підсумки вже зрілого закладу, який має і досвід, і досягнення.
— Тоді чим передусім пишаєтеся?
— Відвідувачами, колективом, а також авторськими проектами, адаптованими у своєму просторі.
— Чого бракує музею?
— Додаткових площ, які дали б змогу розгорнути більшу роботу.
— Які найбільші труднощі, що свого часу спіткали музей?
— У 2009 році — намагання виселити музей із приміщення. Всі інші труднощі — дрібниці, не варті уваги.
— Наскільки активно творчістю Тичини цікавляться за кордоном?
— Нею дуже цікавляться у Польщі, Чехії, Великобританії, Німеччині, Франції. Це пов’язано з тим, що з’являються сучасні цікаві переклади його творів. Європа знову, після перекладу «Сонячних кларнетів» у 1920-х роках, почала відчувати мелодійність і своєрідність поезій Тичини, його геніальність і самобутність.
До 122-ї річниці у Великій Британії проходили Тичинівські читання. Ми разом із Стефаном Комарницьким видали двомовну збірку віршів Павла Тичини «Де тополя росте...». До 125-річчя поета важливо представити його особистість на міжнародному рівні. Однак для цього музею треба мати не лише позитивний імідж, а й певний статус. Нині наш заклад, що зберігає понад 28 тисяч експонатів, має лише третю категорію — як музеї в райцентрах.
— Проте ви робите все можливе для популяризації музею за межами країни. Ось у травні їдете до Глазго.
— Упевнена, що в столиці будь-якої іншої країни, особливо пострадянської, такий успіх одразу якось відзначили б. Натомість у нас ні сам музей, ні працівники не відчули уваги чи навіть елементарної вдячності за те, що у травні столиця України фігуруватиме на такому поважному зібранні. Ми отримали щирі слова подяки від Адміністрації Президента України, віце-прем’єра, першого заступника міністра культури, нас вітали партнери, вітають відвідувачі, а ті, від кого ми безпосередньо залежимо, — київські міські посадовці — досі розповідають мені про якісь формальності, що унеможливлюють зробити статус музею більш іміджевим.
— Про що говоритимете на міжнародному форумі?
— Матиму 20 хвилин для виступу, впродовж яких розповім про те, що українська культура — повноцінний партнер європейської спільноти. Розповім, як народжуються нові проекти, хто їх фінансує. Що, на мою думку, є мірилом активності та діяльності музею. Чи отримуємо ми радість від своєї роботи. Говоритиму про те, як відвідувачі сприймають наш музейний простір і що знаходять у ньому для себе.
— До речі, щодо сприйняття Музею Тичини. Як на мене, одна з його родзинок — атмосфера родинного затишку, а не холодні музейні стіни. Як цього досягаєте?
— Любов’ю до кожної молекули нашого музейного повітря. Та й любов’ю до кожного відвідувача.
— Даються взнаки і нетривіальні формати комунікації музею з відвідувачами.
— Ми реалізовуємо цікаві заходи в новітніх нестандартних формах. Тут дуже допомагають молоді співробітники, які принесли із собою прагнення осучаснити музей. Наприклад, ми започаткували новий формат культурних акцій — американську форму зустрічей «Коротке побачення»: до дня народження Тичини запросили людей, які бували у Павла Григоровича, — Бориса Олійника та Івана Драча, щоб вони могли зустрітися з відвідувачами. Для учнів молодшої школи пропонуємо заняття в музеї, що мають літературне спрямування. Наприкінці уроку кожна дитина отримує книжку з віршами Тичини, де на останній сторінці зазначено: «Напиши свій вірш». Проходить моноспектакль «Сріблясті голуби у небесах» — нова форма екскурсії, де заслужений артист України Євген Нищук в образі Тичини розповідає про невідомі сторінки життя, читає спогади поета. Раз на місяць відбувається захід «Руйнуємо музейний простір»: можна краще роздивитися і більше дізнатися про музейний експонат, від якого відвідувач зазвичай віддалений. І це далеко не всі наші інтерактивні цікавинки.
Дарина ФІАЛКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Тетяна СОСНОВСЬКА. Заслужений працівник культури України. Її прабабуся Пелагея була найстаршою сестрою поета. Світ побачили публікації Т. Сосновської про біографію і творчість Павла Тичини.
Ми в Google+