Тривалий час в інформаційному просторі України, наче вода у старій ступі, товчеться тема забезпечення бронежилетами наших військових. І так, мовляв, і сяк, але з різних причин оперативно налагодити масовий випуск бронежилетів у країні тяжко. Бо, як розповідають чиновники, зробити це не дає наше законодавство. Тендерні процедури, твердять вони, можуть затягтися на місяці.

Наслідком яловості частини столичного чиновного люду, який не забезпечив позачергового внесення змін до «гальмівного» законодавства, стало те, що, попри не перший місяць фактичної війни на сході, всі учасники АТО, які цього потребують, досі так і не забезпечені бронежилетами. А привчені до «викручування» з будь-якої ситуації, наші люди взялися допомагати відправленим на блокпости і в окопи землякам та рідним самотужки.

Львів’яни, наприклад, знають давній принцип: «Закон порушувати не можна! Але ніхто ж і не забороняє його… обійти!» Тому в Євросоюз зі Львова та прилеглих до кордону міст формуються команди волонтерів, які їдуть до Польщі «на закупи». Щоправда, придбаний (для особистих, звісно ж, потреб!) товар специфічний. Кожен пасажир везе в Україну один захисний сучасний шолом і один бронежилет. Має він право це робити? Так, має! Порушує він європейське законодавство? Ні, не порушує! І організовані волонтерами молоді та старі в буквальному розумінні тягнуть на собі в Україну спорядження, яке незабаром подарують комусь на сході країни. І там воно, можливо, врятує комусь життя…

Але йдеться про інше.

З моменту появи реальної військової загрози територіальній цілісності нашої держави почав діяти благодійний рахунок 565 Міністерства оборони України і різко зріс потік інших коштів на зміцнення обороноздатності. Від органів влади, організацій, установ, підприємств, громадян. Але засилля нашої рідної бюрократії, яка передусім страхує себе, патріотичні пориви людей часто зводить нанівець. Приклад? Будь ласка!

У травні цього року Волинська обласна рада прийняла рішення виділити три мільйони гривень на матеріально-технічне забезпечення військових, які дислокуються в області й готуються до війни із сепаратистами вже на сході. Минуло майже два місці. І що — відірвані від обласного бюджету гроші вже працюють на оборону? Ще б пак!

На засіданні Координаційної ради з питань місцевого самоврядування, яке недавно за участі двох десятків авторитетних посадовців відбулося у Володимирі-Волинському, спеціаліст з питань оборонної роботи обласної державної адміністрації Віктор Шрамко озвучив цифру: з трьох мільйонів освоєно лише 180 тисяч гривень! Причина такої ганебної ситуації — густа мережа різноманітних обмежувальних застережень і заборон, що нагадує заміновану смугу перешкод з кільцями колючого дроту. Оперативно долаючи її, командир частини ризикує опинитися на лаві підсудних. Ось і виходить: гроші на рахунках військових частин є, а використати їх на підняття рівня безпеки військовослужбовців, обороноздатності країни вкрай тяжко. Можливо, волиняни такі недбалі? Якби ж то!

Після оголошення про початок функціонування благодійного рахунку 565 ми з братом переказали на нього кілька тисяч гривень. Адже не з великого ж добра у страшну годину агресії «братів»-московитів держава попросила допомоги! Тішилися тим, що на ці гроші оперативно, доки буде внесено зміни до бюджету, закуплять якийсь бак пального, перев’язувальні пакети чи медикаменти або й сотню-другу набоїв. Потім раділи, що на тому рахунку вже зібралося 9, 16, 40 мільйонів гривень… Остання озвучена цифра, що потрапила на очі, — понад 134 мільйони гривень, пожертвувані на оборону в межах акції «Підтримай Українську армію». Але…

Із виступу на брифінгу в Будинку уряду колишнього в.о.міністра оборони Михайла Коваля стало відомо: фактично з цього чималого ресурсу використано лише… 22 мільйони гривень. Або 16,4%! І це тоді, коли на сході наші військовослужбовці часто не мають найнеобхіднішого! Чим ще, як не саботажем, можна назвати таке становище з використанням готових грошей?

Де зміни до законодавства, що розв’яжуть нашим командирам руки під час оперативної закупівлі того, що потрібно військовим частинам? Де кардинальні зміни до тендерного законодавства, що докорінно скоротять строки і передбачать порядок закупівель в особливий період, яким фактично є наше протистояння з Росією та сепаратистами? Де індикативні ціни на продукцію, яку закуповують силові відомства, і порядок оперативного внесення змін до них? Де збільшення в рази кримінальної відповідальності за різного гатунку спекуляції на військових закупках? Таких запитань можна поставити ще чимало.

Натомість нагадаю: після вступу СРСР у Другу світову війну евакуйовані за Урал великі заводи вже за місяць почали давати необхідну для оборони продукцію. Просто неба стояли станки, а навколо них будівельники зводили стіни. Ми ж досі повномасштабне виробництво бронежилетів запустити не можемо! Немов би ті серійні ракети для польотів на Марс. Чи принаймні ПЗРК.

А звідси вже постає наступне запитання: що зробили б у СРСР під час війни з чиновниками, які ситуацію із закупівлями для силовиків довели до абсурду?