ПОСТАТЬ
Країна готується гідно відзначити ювілей велета суспільної і наукової думки
Закономірністю історії є те, що більшість відомих і видатних особистостей — випускники університетів. Кожен з них пам’ятає свій університет як Alma mater, пишається ним, подумки повертається до нього, до своїх вчителів і друзів юності. У свою чергу, університет пам’ятає кожного зі своїх випускників — відмінників і трієчників, дисциплінованих і не дуже. Університет урівноважує всіх — і тих, і тих. Для всіх він створює однакові можливості саморозвитку і самореалізації. Далі, як кажуть, все залежить від особистості, обставин, долі...
Нерідко доля людини пов’язується з кількома університетами. Від кожного з них вона щось брала; кожному з них вона поступово повертала свої знання і соціальний досвід, творчу енергію і бачення майбутнього, за яким університет має розвиватись.
Третім університетом для Михайла Драгоманова став Національний педагогічний університет його імені. Фото з архіву університету
Дотик долі двох титанів
Три університети випали на долю Михайла Драгоманова. Кожен із них подарував йому можливості для утвердження себе як особистості. У кожному з них він залишив частину своєї душі, волі і характеру.
Студентом університету Св. Володимира М. Драгоманов став після подолання тієї життєвої кризової ситуації, в яку потрапив ще в Полтавській гімназії. Ось як описує ці події один з біографів та дослідників М. Драгоманова П. Ротач: «Гімназію Драгоманов закінчив з пригодою. Йому не видали свідоцтва. За кілька місяців до завершення навчання трапилася подія, фіналом якої стало звільнення з гімназії. Випадково побачивши, як інспектор збиткується над молодшим гімназистом, Михайло Драгоманов, вірний своїм моральним принципам, став на захист людської гідності. За «зухвале слово» на адресу інспектора викликали батька і запропонували відшмагати сина в присутності товаришів і вчителів. Батько Михайла з обуренням відхилив принизливу акцію, і в силі залишився адміністративний присуд: звільнення з гімназії без права вступу до інших закладів. І це щодо кращого, знаючого і мислячого учня! Та чи треба цьому дивуватись: будь-яка деспотична система не терпить ні таланту, ні сміливої думки.
М. Драгоманова цього разу врятував попечитель Київського навчального округу М. І. Пирогов. З його дозволу Михайло залишив Полтавську гімназію «за власним проханням». Підбадьорений напутнім словом улюбленого вчителя історії, Драгоманов повертається в Гадяч і готується до вступу в Київський університет».
Чи знав знаменитий Микола Пирогов, якого майбутнього велета духу і культури він підтримав? Мабуть, що знав. Може, здогадувався або відчував. Та хоч би як там було, фактом залишається те, що перший дотик долі двох титанів — зрілого і юного — відбувся! А згодом, студентом, Михайло Драгоманов першим і найглибше відчув гуманістичний і демократичний камертон педагогічних діяльності та натхнення Миколи Пирогова.
Демократичні порядки, які впроваджував у систему освіти М. Пирогов, викликали незадоволення влади. Це привело до його відставки. Солдатська муштра, з якою боровся вчений і педагог, знову поверталась в університети. На бенкеті з нагоди прощання з Пироговим юний студент Драгоманов виголосив промову, в якій показав велич педагогічних реформ М. Пирогова, їх значення не тільки для сьогодення, а й у контексті глибокої історичної перспективи.
Клятва Великому Кобзареві
Київський університет Св. Володимира в цей час (1856 р.) був центром передової думки в Україні, осередком науки і освіти, національної культури. В університеті навчались високообдаровані особистості, які з часом зробили видатний внесок у розвиток різних сфер науки і практики, культури і освіти.
Студентом Михайло Драгоманов мав можливість спілкуватися, слухати лекції, відвідувати семінарські заняття видатних вчених і педагогів — істориків і філологів М. Максимовича (першого ректора університету) та М. Костомарова, юристів К. Неволіна та О. Кістяківського, економіста М. Зібера та ін. При університеті діяло кілька наукових товариств, де домінував дух пошуку, новаторства, творчості. Популяризуючи й розвиваючи наукові знання, педагоги і студенти мріяли про майбутнє, в якому прозоро проглядатимуться мотиви національного відродження, розвитку української мови і літератури, розквіту України. Ця прогресивна хвиля захопила й Михайла, кинула його у вир боротьби із соціальною несправедливістю.
Вершинним виявом громадянської активності М. Драгоманова цього часу став його виступ на мітингу під час прощання з тілом Тараса Шевченка у Києві перед перепохованням у Каневі (травень 1861 p.). Промова була сприйнята як клятва вірності тим ідеалам, яким вірою і правдою служив і закликав до цього інших Великий Кобзар.
Цікавий такий факт: після закінчення історико-філологічного відділення університету Михайло Драгоманов подав прохання про продовження навчання у Педагогічному інституті, який діяв при університеті і який існує нині як автономний вищий навчальний заклад — Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.
Того ж 1863 року М. П. Драгоманов закінчив університет, і його залишили на кафедрі загальної історії для майбутньої професорської діяльності. В 1864–1865 pp. він успішно прочитав пробні лекції з історії Римської імперії, а через два роки склав магістерські іспити. 1870 р. молодий учений захистив дисертацію на тему «Питання про історичне значення Римської імперії і К. К. Тацит» і здобув ступінь магістра загальної історії й місце приват-доцента. Одразу ж талановитому науковцеві оформили закордонне відрядження і Драгоманов відбув до європейських наукових університетських центрів.
Провідник «українського питання»
Збагатившись європейським науковим і соціально-політичним досвідом, М. Драгоманов повернувся до України ще переконанішим речником свободи і демократії, провідником «українського питання». Він пише і видає низку наукових праць, зокрема «Історичні пісні малоросійського народу», де виявляє глибоку обізнаність, а головне — високу любов і повагу до українського народу і культури, літератури і мови, обстоює нагальну потребу викоренення соціальних і національних несправедливостей, продукованих в основному російським царизмом.
Наступні праці М. Драгоманова цензура розцінила як «замах на державну єдність і цілісність Росії». Вченого було звільнено з університету. Він переїздить до Львова і разом з іншими поборниками української справи готує до видання безцензурний збірник “Громада”. М. Драгоманов розпочинає відкрито критикувати політику царизму й стає непримиренним ворогом російського самодержавства. Шляхи повернення до України було відрізано.
Перебування за кордоном Російської імперії (в основному в м. Женеві з 1876 р.) виявилось для М. Драгоманова вельми плідним. Учений створив і видав такі важливі дослідження, як «Малоросійські народні перекази й оповідання» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи» (1881), «Політичні пісні українського народу 17–19 ст.» (1883–1885). В останній Михайло Петрович довів, що за кожної історичної доби виникали такі народні пісні, в яких віддзеркалювалися основні ідеї того часу.
«Український народ не складає пісні так собі, тільки для співу чи для забави, — писав він, — а складає їх, маючи на думці дійсне життя, що дає українським пісням щиро реальний характер». Саме через народну творчість і пізнав він сутність свого народу, присвятив йому власне життя.
Женевський період Михайла Драгоманова — це час його найвищого інтелектуального розвитку і творчих досягнень. Весь його доробок, науковий і літературний, був спрямований проти колоніальної політики царизму в Україні. У своїх поглядах він залишався поступовцем, ідеї марксизму були йому чужі. За визначенням І. Франка, девізом М. Драгоманова була «не революція, а еволюція».
Вичерпавши всі матеріальні ресурси для ведення видавничої справи, із Женеви М. Драгоманов переїхав до Софії, прийнявши запрошення стати професором вищого училища. Невдовзі воно було реорганізоване у вищу школу, що й стала другим університетом у житті вченого. Тут М. Драгоманов особливо багато зробив для підготовки майбутньої болгарської еліти. Науковець розвинув історичні студії, бібліографічну науку й дбав про його кадрове, навіть бібліотечне забезпечення тощо.
Важливим джерелом відомостей про останній день ученого залишається спогад про його останню лекцію 8 червня за старим стилем 1895 р. третьокурсника Ілії Димитрова. Заняття це мало сучасний інтерактивний характер: один зі студентів виступав із власним перекладом «Великих привілеїв», наданих 1476 р. Нідерландам. Хворий на аневризм аорти Драгоманов важко дихав, кашляв і був блідим і жовтим. За весь час зробив лише кілька зауваг. Останніми його словами було пробачення за перенесення наступної лекції з суботи («мені тоді ніколи, та й я трохи незмагаю, у мене пропасниця»).
Над відкритою могилою великого вигнанця промовляли ректор університету Агура, професори і студенти. Ректор віддав належне Михайлові Драгоманову як європейській знаменитості, назвав гарячим патріотом і великим «робітником науки», знаннями якого шість років користувалася щаслива Болгарія і її молодь.
Тут живе справа видатного вченого
Третім університетом для М. П. Драгоманова став університет його імені — Національний педагогічний. Тут живе справа, неспокійний дух видатного вченого і педагога, започатковані ним культурологічні і педагогічні традиції. Заснований у 1834 році в лоні Університету Св. Володимира, Педагогічний університет пройшов довгий і суперечливий шлях зростання та розвитку. Головними віхами цього шляху були Вищі педагогічні курси, Інститут народної освіти, Інститут соціального виховання, Київський педагогічний інститут імені М. Горького, Український державний педагогічний університет і, нарешті, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.
Біля його головного корпусу височіє величний пам’ятник ученому. В університеті результативно діє Міжнародний благодійний фонд Михайла Драгоманова, запроваджено золоту і срібну медаль М. Драгоманова, якою за здобутки нагороджують кращих викладачів-науковців. На базі університету відбулися Перші та Другі Міжнародні Драгомановські читання за участю професорсько-викладацького складу та запрошених науковців з України й з-за кордону, готуються ювілейні Треті.
Редакційна колегія на чолі з ректором університету організувала і забезпечила вихід двох серій видань праць усе ще недовідомого мислителя: «Вибрані праці Михайла Драгоманова» у трьох томах — чотирьох книгах та «Михайло Драгоманов. Із наукової спадщини» (вийшов перший із двох томів, укладений із статей, які досі на батьківщині автора не публікувалися). Вчена рада університету прийняла рішення про створення при університеті Драгомановського науково-дослідного центру.
Розроблено план заходів ювілейного 2011 року, що мають відбутися в університетських інститутах, а також запропоновано низку акцій державного масштабу для гідного відзначення ювілею велета суспільної й наукової думки, вченого, який в умовах творчої свободи еволюціонував до визнання державної волі України, її національної ідеї. Університет його імені входить у ювілейний 2011 рік із переконанням: для України час, як писав М. Павлик іще 115 років тому, нарешті «заграти на всіх клавішах Драгомановщини»!
Віктор АНДРУЩЕНКО,
ректор Національного педагогічного
університету імені М.П. Драгоманова
Ми в Google+