Один з найдинамічніших вишів країни і найбільших університетів Східної Європи — Національний університет біоресурсів і природокористування України на державному рівні відсвяткував 120-річчя. На урочистості завітали делегації з 24 країн, які на представницькій міжнародній конференції обговорили Цілі сталого розвитку третього тисячоліття.
Про виш, який очолює, успіхи і сподівання його колективу розповідає ректор Станіслав Ніколаєнко.
— Станіславе Миколайовичу, із чого все починалося?
— Витоки університет бере із сільськогосподарського відділення, відкритого 1898 року у складі Київського політехнічного інституту. У той час головою екзаменаційної комісії був Дмитро Менделєєв, який відзначав високий рівень знань випускників.
За радянських часів воно трансформувалось у сільськогосподарський факультет, а згодом — у Київський сільськогосподарський інститут. Для нього Микола Дяченко спроектував у Голосієві перший з навчальних корпусів. До нього згодом додалися ще кілька у тому самому стилі українського бароко, які й нині — історичне обличчя університету.
У 1954 році Київський сільськогосподарський і Київський лісогосподарський інститути об’єднали в один навчальний заклад — Українську ордена Трудового червоного прапора (цим орденом КСГІ було нагороджено 1948-го) сільськогосподарську академію.
За часів незалежності, в 1990-ті роки, УСГА реорганізували в Український державний аграрний університет зі статусом національного і наданням прав автономії та самоврядності. А десять років тому постановою уряду його перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України.
Тут працювали видатні вчені, які сприяли значному розширенню й поглибленню наукових досліджень. До вітчизняної наукової скарбниці увійшли досягнення наукових шкіл професорів В. Пересипкіна, П. Пшеничного, К. Свєчина, Д. Василенка, М. Кравченка, Г. Богданова, І. Поваженка, Г. Гіммельрейха, М. Гулого, В. Нікольського, М. Скородумова, О. Щербини, С. Ярослава, С. Баженова, І. Мартиненка, М. Дядечка та інших. Для увічнення пам’яті засновників вишу та видатних науковців і педагогів, які прославили Україну, три роки тому ми заклали алею Слави: тут встановлено погруддя фундаторам аграрної науки Євгенові Алексєєву, Антонові Скороходьку, Павлові Пшеничному, Петрові Власюку, Петрові Василенку, Володимирові Пересипкіну, Іванові Мартиненку, Миколі Червінському. А в дні святкування до них додалися ще три — видатному науковцеві світового рівня в галузі тваринництва Григорієві Богданову, фундатору контрольно-насіннєвої справи Петрові Сльозкіну і засновникові української типологічної наукової школи в лісівництві та основоположникові методу порівняльної екології Петрові Погребняку.
Нині їхню справу продовжують Валерій Кашпаров, Ігор Гудков, Микола Цвіліховський, Петро Лакида, Віталій Лисенко, Володимир Булгаков та інші.
До речі, Семена Танчика і Миколу Патику напередодні ювілею відзначено Премією Кабінету Міністрів за розроблення і впровадження інноваційних технологій. А саме в день святкування Премією Верховної Ради України для найталановитіших молодих вчених нагороджено Олександра Колодяжного і Тетяну Іванову.
— Тобто підготовка висококваліфікованих фахівців — процес неперервний?
— За 120 років університет підготував майже 200 тисяч фахівців для України та світу (тепер тут, крім українських студентів, здобувають освіту представники 22 країн Європи, Азії, Африки).
Нині в НУБіП навчаються майже 30 тисяч студентів та слухачів, понад 400 аспірантів, докторантів і здобувачів. Навчальний процес і наукові дослідження забезпечують більш як 3 тисячі наукових і науково-педагогічних працівників, зокрема майже 300 професорів і докторів наук та приблизно 1000 доцентів і кандидатів наук.
Тримаємо курс на європейську якість освіти, мета якої — підготовка висококваліфікованих фахівців світового рівня, творче поєднання освітянської, наукової й практичної діяльності.
За роки незалежності України майже 80 випускників університету обирали до Верховної Ради, зокрема й мене. Іван Плющ та Олександр Мороз очолювали український парламент. Та й значна кількість членів уряду, підприємців, голів обласних адміністрацій та рад різних часів — також вихованці НУБіП. На них розраховуємо, розбудовуючи університет, і отримуємо допомогу: нині багато сучасних навчально-науково-виробничих лабораторій і центрів створено саме за їхньої підтримки.
— Куди НУБіП прямує як навчальний заклад і дослідницький університет?
— На нинішньому етапі реалізуємо програму розвитку «Голосіївська ініціатива-2025». Про її успішність свідчить те, що НУБіП торік посів восьме місце в рейтингу «ТОП-200 Україна», третє — серед вишів столиці, впевнено позиціонується в міжнародних рейтингах QS серед країн Європи і Східної Азії. Торік отримали престижну відзнаку Scopus Awards Ukraine як найуспішніший університет за кількістю публікацій в агробіологічній галузі, зокрема й серед мережі НААНУ.
А щодо наук, то наш університет дослідницького типу, тож спрямований на вивчення сучасних проблем науки про життя і навколишнє природне середовище, використання, відтворення і збалансований розвиток біоресурсів наземних і водних екосистем, запровадження новітніх природоохоронних агро- й біотехнологій, технологій відродження безпечності та родючості ґрунтів, енергоощадних агротехнологій, екологічного і правового менеджменту в сільській місцевості, здійснення моніторингу і контролю за дотриманням стандартів, якістю і безпекою сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки, довкілля та іншими напрямами.
Як це вдається — судити не нам. Однак, гадаю, державні відзнаки, про які вже йшлося, й указ Президента про відзначення державними нагородами з нагоди 120-річчя Національного університету біоресурсів і природокористування підтверджують наші успіхи в інноваційній роботі, науковому пошуку та якісному навчанні.
Ірина БІЛОУС
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+