На початку року, в січневий мороз, новообраний голова  Малолюбашанської об’єднаної громади Віктор Талащук заїхав до амбулаторії в Мирному. У реєстратурі його зустріли співробітники в кожухах та рукавицях. Амбулаторію у майже півторатисячному селі з найкращою у світі назвою не опалювали вже дев’ять років поспіль. Що далі? Відповідь на запитання, що вже, було, зависло в повітрі й на якому почали відверто спекулювати, дала децентралізація. Мирненська сільська рада таки вирішила увійти до складу Малолюбашанської ОТГ, вибори до якої відбулися наприкінці 2017-го.

 «Буде у вас тепло! — пообіцяв Віктор Талащук. — Медичні заклади, дитсадки та школи — наш пріоритет». Одне слово, у 2018-й новостворена громада увійшла на умовах прямих відносин із держбюджетом та з рішучим наміром голови зробити максимум можливого для працьовитих земляків.

А лікарі доїжджають із райцентру

Розпочали з аудиту матеріальної бази та ресурсів: реформа з децентралізації змусила подивитися на багато звичних речей по-іншому, з точки зору економічної доцільності та завтрашнього дня громади.

— Ось у Мирному, де, крім садочка, живих об’єктів не залишилося, за неповний рік  заасфальтовано три дороги. А ще запрацювала автономна твердопаливна котельня в амбулаторії, яка, до речі, змінила статус: тепер це центр первинної медико-соціальної допомоги всієї громади. Ліцензію від Національної служби здоров’я отримали ще у травні. Їдьмо — все самі побачите, — запрошує голова.

У реєстратурі тепер зустрічають привітними усмішками: чому б і не всміхатися, коли тобі тепло й комфортно? У кабінетах пахне новизною. Тут з’явилося сучасне обладнання та меблі, доукомплектовують ліжками денний стаціонар, який ось-ось відчинить двері для земляків.

«Крім цієї, маємо в громаді дві амбулаторії монопрактики — в Мащі та Малій Любаші, всі опалюються, скрізь працюють лікарі, двоє з трьох доїжджають до нас із райцентру. Тепло і в чотирьох  наших фельдшерсько-акушерських пунктах. До речі, люди активно користуються урядовою програмою «Доступні ліки», —  завершує медичну тему Віктор Талащук.

І переходить на освітню:

— Тут, у Мирному, найбільший у громаді дитсадок на 80 місць. Цього року ми встигли перекрити в ньому дах, докупити енергоощадного обладнання, комп’ютеризувати робоче місце завідуючої».

Зрештою, освітою опікується відділ освіти ОТГ: мають бо сім шкіл (з них два ліцеї, три гімназії, дві ЗОШ І—ІІ ступенів) та три дитсадки. Четвертий, новозбудований у Борщівці (кошторисна вартість 8,7 мільйона), днями прийме дітлахів — його саме вмебльовують. І виготовили проект на будівництво дитсадка в Малому Берестовці, співфінансування на який сподіваються отримати з ДФРР у 2019-му.

А до 2020-го, коли завершиться реформа з децентралізації, в цій громаді стовідсотково закриють проблему дошкілля.  Ось такі амбітні й водночас цілком реальні плани.

Храм дитинства зветься «Вишиванка»

Разом заходимо ще до одного сучасного храму дитинства — дитсадка «Вишиванка» в Малій Любаші. Обличчя колег-журналістів розпливаються в приємних усмішках. Навіть назва закладу вишита на тонкому білому полотні, так само — назви кожної групи (загалом тут понад півсотні дітей). І всередині кожен куточок оформлений сучасними вишивками-картинами.

«Не шкодуй тепла від свого  серця,
Не зміліють доброти озерця,
Як до річечки тече струмок,
Так і ти з добра плети вінок», — 
читаю дбайливо вишиті рядки, які перевертають душу.

— Хто у вас так гарно вишиває?

— І завідуюча Юлія Янчук, і Євгенія Гук, наша завідуюча бібліотекою, — відказує голова. — Це творча й віддана малій батьківщині сім’я: скажімо, брат Юлії Богдан Гук — учитель фізкультури в місцевій школі й одночасно тренер із футболу районної ДЮСШ «Олімпієць», філія якої в нашій громаді. Ми ж передаємо в ДЮСШ відповідну субвенцію. Он, бачите, на полі зі штучним покриттям у нього й сьогодні заняття. Тут, у нашій громаді, вже 20 років поспіль проходить районний турнір із футболу «Золота осінь», який фінансує наша громада. А спочатку діток треба загартувати. І тут стає у пригоді басейн у «Вишиванці».

Басейн — чи не головна принада садочка: тут, як у рукавичці, всім вистачає місця й водночас ефективно працює кожен куточок. Є й система очищення води, й каналізація — усе це безперебійно працює вже п’ять років.

Прямуємо щойно заасфальтованою дорогою до Борщівки: 2,8 кілометра гладенького полотна підрядник проклав за два тижні, освоївши понад 6 мільйонів з Державного дорожнього фонду та майже 800 тисяч — із бюджету ОТГ. Сенс робити дорогу, звісно, був: у Борщівці 900 жителів, чимало молоді. Тож тут щойно завершили ремонт клубу та публічно-шкільної бібліотеки. Саме ця бібліотека — переможець конкурсу «Бібліоміст», що проходив за підтримки Посольства США.

— Як винагороду отримали два комп’ютери та веб-камери до них, принтер, сканер, необмежений доступ до інтернету, — розповідає завідуюча бібліотекою Катерина Рахільчук. — І люди активно цим користуються. А тих, хто ще не розібрався в технологіях, навчаю цих премудростей, бо сама відвідувала курси в обласній бібліотеці.

Бібліотекарка дарує мені краєзнавчу книжку «Борщівка — перлина Полісся», яку написав їхній іменитий земляк владика Венедикт, екзарх Чиказький УГКЦ. Не перериваючи пуповини, він щороку нагороджує когось з учителів поїздкою в Європу й надає стипендії 5—7 обдарованим школярам. Чим не приклад співпраці, що тримається на любові до найріднішого місця?

Біля школи-ліцею в Мащі (саме вона опорна) зустрічають два новенькі шкільні автобуси. Один з них придбали нещодавно за 1,8 мільйона: мільйон надав обласний бюджет, 800 тисяч — кошти громади. Сюди підвозять дітей із п’яти сіл: ось вам і рівний доступ до якісної освіти. Як, зрештою, й до адміністративних послуг. Пішли шляхом створення адміністративних офісів у трьох найбільших селах. У кожному працює заступник голови ОТГ, землевпорядник, соціальний працівник, юрист, військовий обліковець. Тобто допоможуть підготувати документи на субсидії,  розв’язати проблему з відведенням, отримати потрібну довідку.

Цінують державне й заробляють самі

Тут цінують підтримку, яку надає першопрохідцям децентралізації держава. Малолюбашанська ОТГ за неповний рік отримала майже 4 мільйони інфраструктурної субвенції. Але тут і самі активно заробляють кошти на розвиток.

— Розпочали з моніторингу нашої бази оподаткування: частину підприємців переконали, щоб перереєструвалися на території громади, де працюють. Усі поставилися з розумінням, тож маємо два деревообробних заводи, п’ять сільгосппідприємств, заправки, СТО, гуртові склади, магазини і кафе, у нас Костопільський міський водозабір, — каже Віктор Талащук. — Постійно переглядаємо нормативну грошову оцінку землі: найдорожча вона, звісно, в найближчих до райцентру селах. А ще на нашій території розташований єдиний в області індустріальний парк. Це дві ділянки з відповідною інфраструктурою та комунікаціями площею 127 та 17 гектарів. Інвестора на 17 гектарів ми вже завели: він планує збудувати тут сучасну теплоелектростанцію. Але  громада невдовзі матиме зиск і від 127 гектарів, що перебувають в управлінні облдержадміністрації. Переконаний: незабаром інвестори зайдуть і туди. Бо децентралізована Україна розвиватиметься.

Уже сьогодні бюджет Малолюбашанської ОТГ перевиконують на 85%: замість запланованих 9,5 мільйона власних надходжень до кінця року матимуть понад 17.

Водночас бачать і вузькі місця: 30 кілометрів магістрального газогону, землю під яким і досі не оформлено належно, нічого не дають у громаду. У шість разів знизила надходження залізниця — це наслідок непродуманого звільнення монополіста від оподаткування в межах смуг відведення.

Віктор Талащук дивиться ще далі: чому в сусідній Польщі, реформу самоврядування якої ставимо у приклад, ПДФО люди сплачують за місцем проживання, а в нас — ні? Якщо й нам зробити так само (а відповідні зміни до Податкового кодексу, каже, вже є в парламенті), території активно розвиватимуться й змагатимуться за жителів. На жаль, відповідно до постанови Кабміну, у громаду досі не передано сільськогосподарських земель. А це стримує розширення бази оподаткування — питання, що перебуває на постійному особистому контролі голови. Адже скільки коштів у самоврядування, стільки й повноважень. Із цим важко не погодитися.

Ще одна проблема, якої без втручання центру не розв’язати, — закриття виборчих комісій у сільських радах, що вже стали частиною нових ОТГ. Відповідно до законодавства, це має статися за два місяці після виборів, а триває вже майже рік.

Один плюс один дорівнює… три

Ранні листопадові сутінки застали нас у Борщівці, і тут раптом засвітилося все: вулиці й навіть провулки. А коли поверталися додому, такі самі освітлені вулиці побачили в усіх населених пунктах.

«Не дивуйтеся, — зауважив Віктор Талащук. — У нас за останніх 15 років кількість населення зросла майже вдвічі, тож є для кого працювати. Скажімо, в Малій Любаші власним коштом електрифікували новий мікрорайон на 90 будинків. Адже тут, за 5 кілометрів від промислового Костополя, активно будуються не лише місцеві жителі, а й успішні бізнесмени: за рік близько півсотні новобудов. Усе, як у Європі: там вони працюють, тут живуть. Так і хочеться додати: і сплачують податки. Вірю, що зовсім скоро так і буде. Адже процеси децентралізації вже незворотні».

Коли бачиш це на власні очі, розумієш, яка то велика сила — дружна цілеспрямована громада. Та, яка не помилилася з вибором голови. Та, де усі не покладають рук, щоб їхня мала батьківщина стала місцем, в якому хочеться жити. Та, в якій економічно прораховують кожен майбутній крок.

Тому й підсумок децентралізації тут уже сьогодні цілком можна обчислювати за формулою: «Один плюс один дорівнює… три». Звісно ж, на користь громади, яка вже до кінця року матиме стратегію розвитку на найближче десятиліття. Нехай у гостинному краї, де плетуть вінок із добра, буде воно щасливим.

ДОВІДКА «УК»

Малолюбашанська об’єднана територіальна громада утворилася 24 грудня 2017 року. До її складу входить 11 сіл, площа — 42 тисячі гектарів, населення — 7 тисяч жителів.

ПРЯМА МОВА

Тетяна ГРЕЩУК,
виконавчий директор
Рівненського регіонального відділення
Асоціації міст України:

— Ми демонструємо журналістам реформу з децентралізації ось у таких громадах, як Малолюбашанська. Для цього запровадили «Маршрути успіху», один із перших проліг саме сюди. Здавалося б, неможливо за неповний рік зробити стільки конкретних справ: лише дороги в кожному з 11 сіл чого варті. Але ж ви самі побачили — зроблено. А поспішають зробити ще більше, не втрачаючи жодної хвилини. І це вагома відповідь тим, хто ще вагається, об’єднуватися чи ні.