Пригадуєте фразу з «Кавказької полонянки», яка стала крилатою? Так, ідеться про «Хай живе наш суд — найгуманніший суд у світі!»  А спливла вона в пам’яті після ознайомлення з ухвалою, винесеною нещодавно одним із суддів Верховного суду України. До речі, у справі, яка набула широкого резонансу завдяки ЗМІ. Суть конфлікту на Сумському НВО імені М. Фрунзе досить детально висвітлював і «Урядовий кур’єр» у публікаціях  «Коли підштовхування до прірви видають за благо», «Під прицілом — українське машинобудування» та «Що за ширмою спекуляцій навколо НВО імені Фрунзе?»

Однак з огляду на те, що газета, як кажуть, живе один день, ми коротко нагадаємо про події півторарічної давності хоч би тому, що з публічної площини вони перейшли в судову і тривають нині. А їх заручником став 12-тисячний колектив підприємства, інтереси якого ні ініціатор конфлікту, ні окремі представники Феміди чомусь вперто до уваги не беруть.

Дивне вболівання

Якщо проаналізувати події більш ніж півторарічної давності, стає очевидним, що тодішній президент і водночас власник другого за обсягом пакета акцій НВО імені Фрунзе Володимир Лук’яненко готувався до війни з нещодавнім партнером вельми ∂рунтовно. Її початком можна вважати 28 лютого 2013 року. Саме цього дня четверо членів наглядової ради ПАТ «Сумське НВО імені Фрунзе» подали заяви про дострокове припинення своїх повноважень. Як наслідок, через два тижні замість дев’яти в ній залишилося тільки п’ятеро осіб.

Здавалось би, нічого надзвичайного в цьому немає. Адже відповідним законодавством передбачено, що, маючи просту більшість обраних до його складу осіб, цей орган залишається легітимним.

Та у цьому разі є одне невелике «але»: новий статут, що його тут ухвалили в 2011 році, закріпив норму, за якою наглядова рада правомочна  ухвалювати рішення за наявності в її складі не менш як семи осіб. Так випадково чи, можливо, зумисне  було закладено міну вповільненої дії, яка й спрацювала у визначений для цього час.

Для підприємства ж «сюрприз» став фактично початком блокування його роботи. Адже до компетенції наглядової ради входять  36 питань поточної діяльності підприємства. Серед них безперервний рух матеріальних цінностей, виникнення і виконання взаємних зобов’язань  товариства з контрагентами, бюджетом, трудовим колективом, місцевими та центральними органами влади з реалізації робіт і послуг, розрахунки з постачальниками сировини, матеріалів, енергії, із заробітної плати тощо. Тому параліч роботи наглядового органу негативно позначився на всій фінансово-господарській діяльності об’єднання зокрема і його колективу загалом.

Звичайно, як зазначав автор статті «Коли підштовхування до прірви видають за благо» («УК» за 21 червня 2013 року), на такий крок «утікачі» з наглядової ради пішли не спонтанно. І це підтвердив сам Володимир Лук’яненко торік у червні під час прес-конференції для місцевих та загальнодержавних ЗМІ. Мовляв, зроблено це було в інтересах трудового колективу, щоб поставити на місце власника найбільшого пакета акцій НВО.

«Аргументація більш ніж сумнівна, якщо врахувати, що й загальні збори акціонерів у квітні не відбулися через відсутність кворуму. Зокрема через неучасть у них одного з найголовніших акціонерів і водночас президента об’єднання Володимира Лук’яненка та представників «Смарт-Холдингу». Це попри те, що саме до компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про спрямування коштів із прибутку на модернізацію виробництва,  преміювання працівників підприємства тощо. Отже, в цьому разі поставили на місце вже не одну особу, а весь колектив. Чи не правда, дивне вболівання пана Лук’яненка за підприємство?» — резюмував автор згадуваної публікації. 

Для досягнення мети…

 Та нічого дивного з огляду на те, яку ж мету насправді мав Володимир Матвійович. Він її, до речі, теж сформулював під час публічного спілкування з журналістами: «Група акціонерів на чолі з Костянтином Григоришиним повинна віддати керівництво другій групі акціонерів — Вадима Новинського, до якої належу і я», — наголосив тоді Володимир Матвійович.

Нічого дивного нема й у тому, що публічну війну він вирішив розпочати після того, як продав частину своїх акцій власникові «Смарт-Холдингу» Вадимові Новинському. Адже, крім того, що пан Лук’яненко сам двічі був довіреною особою Януковича на президентських виборах,  він підсилив свої позиції ще й тим, що його партнером у бізнесі став Вадим Новинський, який користувався особливою прихильністю тодішнього глави держави.

На щастя, задуму свого Володимир Лук’яненко не встиг реалізувати, інакше про НВО імені Фрунзе ми, мабуть, згадували б уже у минулому часі. Підприємство могло стати частиною російського холдингу «Гідромашсервіс», найбільшим акціонером якого є його син, або взагалі зникнути як конкурент російських машинобудівників.

Як повідомляли ЗМІ,  російська структура почала тіснити фрунзенців на ринку насосного та компресорного обладнання після того, як одним із найбільших її акціонерів став син Володимира Лук’яненка, теж Володимир. Саме за сприяння Лук’яненка-старшого вслід за його сином до ГМС «попливли» і високорентабельні сумські підприємства, пов’язані з НВО імені Фрунзе. Мабуть, недарма і  генеральний директор  «Смарт-Холдингу» Олексій  Пертін в одному з інтерв’ю заявляв, що вони планують замінити керівництво підприємства і одержати більшість у його наглядовій раді. Проте довести задумане до логічного завершення завадили Революція гідності та втеча з України головного покровителя Лук’яненка і Новинського — Віктора Януковича.

Однак в арсеналі «вболівальників» за долю сумських машинобудівників залишилися інші важелі розхитування ситуації на підприємстві та створення йому нових проблем. Приміром, на початок цього року НВО вже сформувало портфель замовлень на 350 мільйонів доларів, проте партнери з інших країн анулювали їх, аргументуючи це складною ситуацією в Україні. А  згадуваний «Гідромашсервіс» за  сприяння Володимира Лук’яненка та нинішньої політики Кремля витіснив фрунзенців із російського ринку. А вони постачали до 70% обладнання саме в Росію.

Фактично ініціатори створення істотних труднощів у роботі НВО для досягнення  мети не гребували і не гребують ніякими засобами, зокрема тими, які в цивілізованому суспільстві називають рейдерством, шантажем тощо. І хоч на підприємстві вже почалися істотні позитивні зрушення щодо диверсифікації ринків збуту, одну з наболілих проблем ніяк не вдається розв’язати остаточно через своєрідну позицію окремих представників нашого «найгуманнішого у світі суду». Точніше, через те, що деякі служителі Феміди, очевидно, вирішили привласнити повноваження Конституційного суду у трактуванні окремих статей законів. І саме на цьому ми зупинимося.

Корінь зла в законі чи в суддях?

Як вже згадувалося на початку публікації, після того, як наглядову раду  зумисне залишили представники Володимира Лук’яненка, підприємство опинилося в патовій ситуації. Щоб розблокувати роботу НВО, голова наглядової ради, який є  акціонером підприємства, звернувся з позовом до Господарського суду Сумської області. Він просив суд визнати недійсними окремі частини  двох пунктів статуту та положення про наглядову раду ПАТ, оскільки вони не відповідають нормам Закону України «Про акціонерні товариства».  Це  по-перше. А по-друге, порушували діяльність органів управління та обмежували  права акціонерів.

Всебічно розглянувши позов, суд зазначив, що «виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні цього спору, суд дійшов висновку, що норми статуту товариства та положення про наглядову раду, якими встановлені обмеження щодо прийняття рішень наглядовою радою… є недійсними, оскільки суперечать Закону України «Про акціонерні товариства» та звужують права позивача, що прямо заборонено ст. 22 Конституції України». Одне слово, суд задовольнив позов і визнав частково недійсним статут і положення про наглядову раду в частині, що суперечить законодавству України. Так роботу наглядової ради, а в підсумку і всього підприємства, було розблоковано.

Але тут у всій красі, сказати б, себе показали «вболівальники» за долю НВО. Дві іноземні компанії, зареєстровані в Панамі та Швейцарії,  які раніше не брали участі у справі, як треті особи несподівано звернулися зі скаргою до Харківського апеляційного господарського суду, вимагаючи скасувати рішення Господарського суду Сумської області. В Харкові представники Феміди Л. Здоровко, О. Плахов та І. Шутенко дослухалися до аргументів «іноземців» і рішення Господарського суду Сумської області скасували. Так роботу наглядової ради ПАТ «Сумське машинобудівне НВО імені Фрунзе» фактично знову заблокували.

Щоб вийти з патової ситуації, акціонери підприємства змушені були знову почати пошук справедливості в її величності Феміди. Цього разу, відповідно до  закону, вони звернулися з касаційною скаргою на постанову  Харківського апеляційного господарського суду до Вищого господарського суду України. Колегія суддів цієї касаційної інстанції, розглянувши скаргу, дійшла висновку, що Господарський суд Сумської області  «повністю встановив обставини справи, надав їй правильну юридичну оцінку, встановив обгрунтованість доводів позивача та прийняв законне і обгрунтоване рішення». 

У зв’язку з цим Вищий господарський суд України постанову Харківського апеляційного господарського суду скасував і залишив у силі рішення Господарського суду Сумської області.

Зазначимо, що цю постанову ухвалювала колегія з трьох суддів. На останньому наголошуємо не випадково, оскільки подальший перебіг подій засвідчив, що виконання постанови, ухваленої колегіально, може поставити під сумнів чи призупинити навіть не колегія найвищої судової інстанції, а лише один її представник. Причому маючи на це, м’яко кажучи, не зовсім вмотивовані підстави. Як це сталося нещодавно в цьому тривалому суддівському «пінг-понзі».

Чому замість крапки

над «і» — знак нескінченності?

15 жовтня цього року, розглянувши заяву іноземної компанії  Торберг Бетайлігунген АГ, суддя Верховного суду України А. Ємець ухвалив відкрити провадження з перегляду згадуваної вище постанови Вищого господарського суду України. Більш ніж дивне у прийнятті такого рішення навіть не те, що заявник володіє однією іменною акцією ПАТ «НВО імені Фрунзе», номінальна вартість якої 10 гривень. Попри те, що статутний капітал підприємства становить 710 мільйонів 850 тисяч гривень. 

Найбільше дивує, що третім пунктом своєї ухвали служитель Феміди зупиняє виконання вже згадуваного рішення Господарського суду Сумської області, правомірність якого підтвердила колегія Вищого господарського суду України. А другим пунктом своєї ухвали зазначає: «Витребувати з господарського суду Сумської області матеріали справи…»

Що ми маємо після цього, як кажуть, у сухому залишку?  Фактично з матеріалами справи пан Ємець ще не знайомий, але своїм приписом про зупинення виконання рішення місцевого суду він уже знову зупинив поточну господарську діяльність містоутворюючого підприємства Сум. А водночас засвідчив, що на слово вірить представникові іноземної компанії, яка володіє однією акцією, більше, ніж вердикту трьох колег з Вищого господарського суду. Тобто десятигривнева акція на терезах Феміди чомусь переважила 710 мільйонів 850 тисяч гривень статутного фонду. Хоч зазвичай схема, яку використали «друзі» НВО імені Фрунзе в описаній ситуації, є однією з найпоширеніших у рейдерській практиці. Невже пан суддя цього не знає?   

 І на завершення не зайвим буде нагадати служителям Феміди, що часи Януковича, який сам вирішував, кого карати, а кого милувати, сподіватимемося, в минулому. Напевно, пора звикати до нових реалій, у яких немає місця ні неправосудним рішенням, ні тиску на суд. Чи, можливо, окремі представники Феміди все ще не можуть перевести свої стрілки на рейки законності? В такому разі допомогти їм у цьому повинен люстраційний орган. Роботи для нього, думаю, вистачить надовго. 

Володимир НИКОНЕНКО
для «Урядового кур’єра»