100-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ЧЕЛОМЕЯ
Крилатий син України
ОСОБИСТІСТЬ. Навряд чи хтось ризикне сперечатися, що радянський прорив у.jpg)
космос забезпечили українці. Йдеться як про теоретика-мрійника Ціолковського, родовід якого — з волинських дворян, так і про творців практичної космонавтики: Сергія Корольова, Михайла Янгеля, Валентина Глушка. Навіть першовідкривач найоптимальнішої траси польоту до Місяця, якою скористались американські астронавти, — українець Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей).
На одному з чільних місць у списку піонерів космосу — ім’я нашого земляка Володимира Челомея, чиї ракети «Протон» несли перші дослідницькі апарати людства із красномовними назвами «Луна», «Венера», «Марс», «Вега». Саме завдяки найпотужнішій радянській ракеті на Місяці побували знамениті місяцеходи, що продемонстрували всьому світові досягнення СРСР у мирному освоєнні космосу.
Тим часом лише допущені до найважливіших державних таємниць знали, що під виглядом кількох радянських орбітальних станцій «Салют» насправді працювали секретні військові об’єкти «Алмази», створені в «челомеївському» Окремому конструкторському бюро (ОКБ). До речі, лише цим внесок геніального вченого у створення радянського ракетно-ядерного щита не обмежувався, адже тривалий час основною ударною силою ракетних військ стратегічного призначення залишалися його «сотки» (міжконтинентальні ракети УР-100 або SS-11 за західною класифікацією та їхня модифікація SS-19), а військово-морського флоту — унікальне сімейство крилатих ракет різної потужної й призначення.
Хоч Володимир Челомей народився на території Польщі, однак його дитинство минуло у Полтаві, куди родина переїхала до родичів матері відразу після початку Першої світової війни. В 1926 році Челомеї перебралися до Києва, де хлопець закінчив школу, технікум і вступив на авіаційний факультет Київського політехнічного інституту, на базі якого невдовзі запрацював самостійний спеціалізований виш — нинішній Національний авіаційний університет.
Допитливому студенту постійно бракувало знань, тому він слухав лекції з математики у Київському університеті та тісно спілкувався з українськими академіками Дмитром Граве і Михайлом Кравчуком, життя якого згодом трагічно обірвалося на Колимі.
Красномовним свідченням високого професіоналізму на той час ще третьокурсника Київського авіаційного інституту став курйозний випадок на Запорізькому моторобудівному заводі (нині знаменитій «Мотор Січі»), де хлопець проходив виробничу практику. Місцеві фахівці ніяк не могли налагодити випуск авіадвигуна, одна з деталей якого під час випробувань постійно ламалася, хоч її щоразу робили дедалі масивнішою. Студент-практикант порадив зробити її легшою, а невдовзі прочитав цілий курс лекцій з динаміки конструкцій та теорії коливань інженерам заводу.
Отож цілком закономірно, що Володимир Челомей отримав диплом про закінчення вишу на рік раніше за однокурсників та розпочав дослідницьку роботу в Інституті математики АН УРСР, де в 1939 році захистив кандидатську дисертацію «Динамічна стійкість елементів авіаконструкцій». Невдовзі 26-річний науковець потрапив до числа 50 кращих молодих вчених, запрошених до спеціальної докторантури при АН СРСР.
Й до Москви Челомей переїхав уже цілком сформованим дослідником найвищого рівня з унікальною здатністю до нестандартних рішень. Чергове підтвердження того — відмова від «заманливої» пропозиції Лаврентія Берії стати резидентом радянської науково-технічної розвідки у ще «дружній» Німеччині. Молодий науковець знайшов аргументи, щоб довести: він буде кориснішим як конструктор, а не шпигун за чужими секретами.
Нині вже широковідомо, що звільненого з ув’язнення Сергія Корольова по закінченні війни відрядили на німецьку землю полювати на таємниці легендарної «ФАУ». Та мало хто знає, що під керівництвом Челомея в СРСР на той час уже створили власну крилату ракету 10Х. Саме вона була праобразом нового унікального озброєння, здатного стартувати навіть з-під води, що стало однією зі складових паритету сил та забезпечило найтриваліший в історії Європи період миру, який через авантюрну політику Росії нині під загрозою.
Залишається додати, що дякою творцеві, дев’ять десятих розробок якого не мали аналогів у світовій практиці, стало відлучення від космосу. 1981 року радянське керівництво вирішило, що Челомей «став дуже самостійним». Тож його ОКБ перевели на суто військові розробки, що стало останньою краплею у гіркій чаші випробувань геніального конструктора…
225 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРА ЧЕРТКОВА
Дуліби й ірпіні — на грецькій землі
ПОГЛЯД. Добре відомий вислів, що лібералізм росіян закінчується там, де.jpg)
починається «українське питання». Це повною мірою стосується як політики, так і науки, перетворюючи її з точної дисципліни на прислужницю імперських устремлінь, а особливо у галузі історії. Отож не дивно, що коли імена вчених (у цьому разі це не синонім слова «науковців»), які оспівували «просвітницьку місію російського меча» та, за образним висловом Пушкіна, «необходимость самовластья и прелести кнута», широко популяризують і перевидають, то про Олександра Черткова мало хто чув. Між тим ідеться фактично про останнього російського енциклопедиста, який зробив вагомий внесок у природознавство, історію, археологію, нумізматику, бібліографію, порівняльну лінгвістику.
На відміну від звичного образу типового заучки, Олександр Чертков — не лише виходець з аристократичної дворянської сім’ї, а й офіцер кінної лейб-гвардії, який відзначився у війні проти Наполеона та російсько-турецькій кампанії 1828 року. Проте після звільнення з військової служби колишній вояка захопився створенням мінералогічного музею, описом флори Росії та колекціонуванням метеликів. Причому на цілком професійному рівні, підтвердженому високими науковими відзнаками і регаліями.
Та особливо значущі заслуги Олександра Черткова у царині історичних досліджень. Зокрема створену ним фундаментальну працю «Описание древних русских монет» відзначили премією Російської академії наук. Однак це дослідження по смерті автора ніколи не перевидавали, хоч досі залишається одним із найгрунтовніших. Причина до банального проста і відразу впадає в очі вже навіть під час ознайомлення зі змістом книжки. В ній, на відміну від сучасної псевдоісторії, йдеться про монети відразу трьох рівноцінних «великих князівств»: Московського, Тверського і Рязанського, останні з яких згодом підступно розорили московити у союзі з ордою.
Та особливе несприйняття не лише російських псевдопатріотів донині викликають дві фундаментальні праці Олександра Черткова: «Пелазго-Фракийские племена, населившие Италию» та «О языке пелазгов». У них автор аргументовано доводить, що загадкові пелазги (чи звичніші для нас етруски), які принесли цивілізацію на землі сучасної Греції й Італії — пра?слов’яни чи, точніше, давньорусичі, — переселенці з берегів Дніпра.
Одним із доказів цієї версії для Черткова став аналіз давніх манускриптів у всій Європі (дослідник був поліглотом, вільно володіючи основними європейськими, давньогрецькою та латинською мовами). Це дало змогу відновити самоназви етрусько-пелазгійських племен, які перед утворенням давньогрецьких держав і формуванням Римської імперії населяли нині грецькі й італійські землі, — трояни, орачі, дуліби, ірпіні, обричі, давні, пани, галичі, поляни, любечі, лелеги тощо. До речі, «пелазги» у перекладі з давньогрецької — лелеки, яких віками особливо шанують в Україні.
Не менш промовисті відновлені завдяки дослідженням Черткова назви етруських поселень: Оріана, Кордон, Курінь, Коса, Русалія, Кума, Котора, Галичі. Не зайве нагадати, що Олександр Чертков із 1842 року — член-кореспондент Петербурзької Імператорської академії наук, тож його дослідження ніхто не ризикне назвати вимислами фантазера, через що їх просто ігнорують.
25-РІЧЧЯ УСТАНОВЧОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ РУХУ В КИЄВІ
Від патріотичного духу — до ефективного руху
ДАТА. «Ми можемо і маємо жити краще» — рефреном звучало під час установчої конференції Київського відділення Народного Руху України за перебудову, що проходила в республіканському Будинку кіно. Крім 442 делегатів, у заході брали участь представники фактично всіх областей республіки та гості з Литви, Латвії, Росії, завдяки чому подія вийшла за межі суто київської чи навіть регіональної.
Перечитуючи нині газетні звіти про роботу тієї доленосної конференції, мимоволі дивуєшся, як багато порушених ще 25 років тому питань залишилися невирішеними. «Ми не статисти з правом голосу, а не вибору», — це ніби про сьогоднішні перспективи запровадження відкритих виборчих списків. «Нам треба краще знати одне одного», — це про зв’язки між заходом і сходом єдиної України. «Ми патріоти, однак у нас ні українських книжок, ні газет, ні підручників», — це крик болю представника освітньо-культурного товариства із Сахаліну. На жаль, навіть нині російська влада не лише на власній території небезуспішно перетворює наших земляків на яничарів, доки ми все говоримо, а не діємо.
ВИЗВОЛЕННЯ ВІД ОКУПАЦІЇ МІНСЬКА
У генералів власна шкала мужності
ПАМ’ЯТЬ. Костянтин Рокосовський в одній з неофіційних розмов уже по смерті.jpg)
Сталіна якось заявив, що «ми почали перемагати після того, як навчилися цього мудака обманювати». Воєначальник, якому перед війною за три роки тюремного ув’язнення попереламували ребра, повибивали зуби та двічі влаштовували імітацію розстрілу, мав моральне право на такі гіркі слова.
Лише знаючи ці трагічні подробиці біографії Рокосовського, належно оціниш його мужність, коли він, перебуваючи на посаді командуючого фронтом, наполіг на внесенні змін до розробленого Сталіним, Жуковим і Василевським плану операції «Багратіон». Замість кровопролитного лобового наступу на міцно укріплений Бобруйськ, що прикривав шлях наступу на Мінськ, майбутній маршал запропонував два флангові удари. Двічі Сталін відсилав Рокосовського подумати, а коли той не одумався, несподівано для всіх погодився на внесення змін.
Утім, хід операції підтвердив правоту Рокосовського, а деякі з міцних опорних пунктів ворога на інших фронтах довелося брати саме запропонованим методом. Щоправда, вже після кількаденних марних і кровопролитних спроб наступати в лоб. Та замість цих «дрібниць» нам десятиліттями розповідали про напрямки головних ударів.
Сторінку підготував Віктор ШПАК, «Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)
alt=
Ми в Google+