Двигун машини через сильний мороз так і не вдалося запустити. А дуже холодне повітря, що стало густим, і лід на вулиці мимоволі нагадали про людей, яких цими днями негода застала в дорозі. Коли наші дороги справні, а взимку ще й очищені від снігу та льоду, ми їх не помічаємо. Але варто на них з’явитися ямам чи переметам — і ми відразу згадуємо шляховиків. І не завжди добрим словом.
А нині більшість із них, зокрема начальник Служби автомобільних доріг в області Анатолій Посполітак, у цей непростий час працюють фактично цілодобово. Бо буденного життя і руху десятків тисяч автомобілів волинськими трасами ніхто не скасовував.
— Щоправда, якщо на загальнодержавних магістралях із ситуацією ми справляємося, то із деякими місцевими дорогами виникли проблеми, — розповів Анатолій Григорович під час недавнього виїзду разом із власкором «Урядового кур’єра» на один зі шляхів. — Причина проста: постійні снігопади та шквалистий, з поривами за 20 метрів на секунду, вітер. Ось і довелося ввести обмеження на рух транспорту на деяких ділянках доріг місцевого значення. Зокрема в південному регіоні області, а саме в Горохівському, Луцькому, Іваничівському, Локачинському, Володимир-Волинському районах.
Це попри те, що в області постійно, майже в цілодобовому режимі працюють 40—50 комбінованих дорожніх машин, 6 шнекороторних снігоочищувачів, 30 бульдозерів та фронтальних навантажувачів, майже сотня одиниць техніки з плужними відвалами.
Біля села Жашковичі Іваничівського району, де склалася непроста ситуація, перемети особливо великі через брак снігозахисної посадки вздовж траси. Для прочищення проїзду саме тут використовують два дорогі, але дуже ефективні шнекоротори. Як комбайн для збирання зерна, він у буквальному розумінні врізається у перемет, подрібнює вже злежаний сніг і потужним струменем відкидає його далеко вбік.
Бачу, як ця потужна техніка поволі підходить до двох автомобілів, один із яких вже майже по дах з усіх боків заметений снігом. Тут, на пронизливому вітрі, довелося провести ніч Андрієві Антонюку з Локачів. «Думав прорватися, але побачив, що дороги немає. А за 15 хвилин замело й ту її частину, якою я їхав сюди, — розповідає він. — Добре хоч, що пального було вдосталь. Але цю ніч запам’ятаю на все життя!»
Потужна техніка шляховиків, яка вже перед тим визволила зі снігового полону білий бус, нарешті дає можливість рухатися й «Ауді» Антонюка.
— Що відчуває людина, яка ось так, як ви, рятує подорожніх у такий мороз? — запитую бульдозериста Івана Ковальчука, який уже 20 років забезпечує комфорт волинським автомобілістам. Але той лише махає рукою, зачиняє дверцята свого ще радянського виробництва гусеничного трактора і натискує на газ, щоб згорнути з дорожнього полотна чергову порцію снігу. І крок за кроком пробивається до фури, що зупинилася біля Жашковичів.
— Перемети там ще більші — сягають понад чотири метри! — перекрикує пориви вітру, що так і норовить зіпхнути нас з дороги, начальник Іваничівської дільниці облавтодору Микола Шевчук. Обличчя його від вітру вже набуло густо-коричневого кольору. — Але нічого, з ротором упораємося!
Уже коли повертався, зловив себе на думці: «А скільки саме зараз працює шляховиків? Про них, трудяг, ми найчастіше згадуємо лише тоді, коли ловимо вибоїну колесом».
Ми в Google+