В останні роки свого життя, відвідуючи Україну, Петро Яцик не минав редакцію «Урядового кур’єра». Він цікавився життям колективу, тиражами видання, з інтересом ознайомився з творчим і технологічним процесами випуску газети. Чим пояснити таку увагу? Мабуть, тим, що саме на сторінках «Урядового кур’єра» з’явилася чи не перша в загальноукраїнській періодиці велика публікація про Петра Яцика. Цьому передувала історія мого знайомства з цією дивовижною людиною, нетиповим українцем, яким не переставав захоплюватися з перших хвилин знайомства.

Був серпень 1992 року. Україна гучно відзначала першу річницю своєї Незалежності. На святкування приїхали сотні українців з близького і далекого зарубіжжя. Їх зібрав перший Всесвітній форум українців, що проходив у Палаці культури «Україна». І ось випадковість. Наші з Петром Яциком місця виявилися поруч. Прізвище Яцик на бейджику мені ні про що не говорило. А звернув увагу на реагування, репліки мого сусіда щодо тих чи тих виступів з трибуни форуму. Вони були гострими, дотепними і багато в чому збігалися з моїм сприйняттями цих виступів. У перерві між засіданнями ми познайомилися. Але розмови не склалося, бо нас постійно хтось перебивав. Причому переважно знайомі мого співрозмовника: їх у нього виявилося чимало. І ми вирішили продовжити спілкування в спокійнішій обстановці.

Тоді й виникла ідея про інтерв’ю Петра Яцика для «Урядового кур’єра». Петро Дмитрович охоче на це погодився, і вже під час нашої наступної зустрічі я ввімкнув диктофон, записавши на плівку відверту, емоційну, надзвичайно цікаву й повчальну розповідь людини, якій випали важкі випробування, пов’язані з воєнним лихоліттям, емігрантськими поневіряннями і яка всупереч усьому стала одним із провідних канадських бізнесменів, і при цьому постійно пам’ятати про свою рідну землю, про Україну, надаючи значні кошти на підтримку української освіти, культури і духовності.

Інтерв’ю я назвав «Мільйони починаються з центів». З огляду на відгуки читачів, воно їх зацікавило. І, мабуть, неспроста, бо перед ними постав образ українця — не вигаданий, не з художньої літератури і кінофільмів, а з реального життя. Вони побачили приклад, чого можна досягти, якщо ставити перед собою високі цілі й наполегливо, крок за кроком, іти до них, дбаючи при цьому про чесний бізнес та своє добре ім’я як у діловому світі, так і суспільстві загалом.

Пригадується, тоді була популярною книжка Лі Якокки «Автобіографія. Кар’єра менеджера». У ній він відверто розповів про непростий шлях в американському бізнесі: тридцять два роки працював на посту президента провідної у світовому автомобілебудуванні компанії «Форд мотор», але через розбіжності з головним директором-розпорядником Генрі Фордом II його звільнили з роботи. На момент звільнення компанія отримувала щороку в середньому два мільярди доларів прибутку. Але Форд-молодший не повірив у запропоновані Лі Якоккою плани реформування компанії. І тоді його запросили в інший відомий у світі автогігант — корпорацію «Крайслер», яка на той час мала багатомільйонні збитки. І за короткий час він зробив її успішною.

Петрові Яцику була відома ця повчальна історія про успішну кар’єру вихідця із сім’ї італійських емігрантів. То чому б не розповісти українським читачам про його бізнесові успіхи, адже в нашій діаспорі Петро Яцик, безсумнівно, виділявся своїми досягненнями. І тут публікації на сторінках газети замало. Потрібне було більш глибоке, детальне дослідження. Це завдання блискуче виконав відомий український письменник і публіцист Михайло Слабошпицький, який побував у Канаді й докладно вивчив щоденну ділову практику Петра Яцика й написав книжку «Українець, який відмовився бути бідним» (1994 рік).

Петро Яцик як особистість викликав захоплення у журналістів, письменників, усіх, хто мав можливість з ним спілкуватися. Мені пощастило, ми зустрічалися не раз — і в Києві, куди він приїздив з донькою Надією і дружиною Джінет, і в його гостинній домівці в Міссіссазі та під час поїздок з ним у провінції Онтаріо, зокрема за адресами, пов’язаними з його бізнесовою і доброчинною діяльністю.

Під час бесід у мене завжди було бажання ввімкнути диктофон, бо в пана Яцика завжди був свій оригінальний погляд на будь-яку тему, своє мудре судження. Він був колючим в оцінках, прямим і відвертим. Не всім це подобалося. Але зрештою навіть його опоненти, коли пристрасті вщухали, визнавали, що він має рацію, що в його словах правда, хоч інколи й гірка. А головне, що його відвертість була щирою, продиктованою бажанням підказати людині її помилки, розбудити її волю й енергію, спонукати до дій.

Ми не раз розмовляли з Петром Яциком про його шлях до Канади і вражаючу кар’єру. На цьому шляху не бракувало малих і великих бар’єрів, починаючи з мовного. Але Петро Яцик наполегливо, послідовно, вперто їх долав. Ще під час першого з ним інтерв’ю він сказав, що можна розбагатіти дуже швидко, навіть за день, якщо пограбувати банк. Але це шлях самодурства. Досягти чогось у суспільстві можна лише наполегливою працею, корисними й потрібними справами. Він керувався правилом, що гроші можна втратити і заробити знову, але коли ти втратиш добре ім’я, то вже ніколи його не повернеш.

В основі бізнесових успіхів Петра Яцика були його неабиякі здібності, глибокий аналітичний розум і виняткова наполегливість та концентрація зусиль і волі, а також вміння знаходити мову з партнерами, переконувати їх, робити спільниками або, коли треба, рішуче йти на розрив. Яцик був переконаний, що, дбаючи тільки про себе, свою кишеню й забуваючи про інших, з ким працюєш, багато не досягнеш. Бізнесмен має бути порядним і діяти в межах етики і людяності. Убогий духом ніколи не буде багатим, стверджував він. І це були не абстрактні дефініції, а спосіб життя, поведінки і дії в тому конкурентному середовищі, в якому він утвердився, створив, зміцнив і розширив свою корпорацію і де залишив не тільки будови, а й високу репутацію, авторитет, громадське і суспільне визнання.

Петро Яцик став одним із найбагатших в українському зарубіжжі. Але жив дуже скромно. Проте не жалів грошей на доброчинність, підтримку української культури, освіти, науки. Яцик — добродійник і меценат — це окрема велика тема, яка потребує глибшого дослідження. Скажу лише, що на українську справу він і його донька Надія передали понад тридцять мільйонів доларів.

Відомі у світі університети, Гарвард, Колумбійський, Торонтський, Лондонський, Альбертський, можуть підтвердити щедрість Петра Яцика, його значну фінансову підтримку українських студій і досліджень. В Україні він ініціював Міжнародний конкурс знавців української мови, що нині носить його ім’я, профінансував багато інших проєктів і програм. Напередодні сторіччя з дня народження Петра Яцика вийшов останній том започаткованого ним перекладу англійською мовою фундаментальної праці Михайла Грушевського «Історія України-Руси».

Петро Яцик якось сказав: «У світі немає нічого перфектного. Все можна поправити і зробити краще». Він не лише це проголошував, а й намагався поліпшувати, вдосконалювати світ, робити його гуманнішим, добрішим. Тому й прожив надзвичайне життя. Тому й залишив помітний слід на землі, а передовсім — в українській історії.

Михайло СОРОКА
для «Урядового кур’єра»

З ДУМОК, СПОСТЕРЕЖЕНЬ, ПОРАД ПЕТРА ЯЦИКА

♦ Якщо молоді наші сини подбають про державу сьогодні, завтра вона подбає про них, а післязавтра — про їхніх дітей.

♦ Я вірю, що живий приклад є найкращим учителем.

♦ Немає нічого поганого, щоб не вийшло на добре.

♦ Мале зроблене є завжди більше, ніж балаканина про найбільші подвиги.

♦ Якщо хтось виробляє те, що потрібне людям, і робить це краще і більше, ніж інші, його прибутки будуть більші, і він отримає більше поваги від людей.

♦ Не нарікай, роби добру роботу, а винагорода прийде.

♦ Самодисципліна, відкритість до світу, працелюбство, чесність у роботі з партнерами, прагматичний розум — ось якості, необхідні в житті.

♦ Виробіть у собі здатність тримати удар.

♦ Коли в родині або спілці люди дбають тільки про свою користь, спільного добра бути не може.

♦ Чим більше працюєш, тим більше тобі щастить.

♦ Треба більше вимагати від себе, перш ніж вимагати цього від інших.

♦ Раджу вам учитися чесної гри в бізнесі, бо це на все життя дасть вам набагато більше вдоволення і користі.

♦ Той час, який декотрі використовують на критику і нарікання, має бути використаний на навчання. Якщо у твого сусіда добре стоїть бізнес, а в тебе ні, придивись, як він працює, і ти побачиш різницю.

♦ Жертвувати на добродійні цілі, ділитися своїм добром з іншими, — це, мабуть, найкращий спосіб здобути почуття самовдоволення.

♦ Добра голова може здобути гроші, але гроші не можуть створити доброї голови.

♦ Якщо працюватимемо щиро й віддано, з ентузіазмом і усмішкою, світ усміхнеться і до нас!

♦ Справжній патріотизм вищий за будь-які партії.

♦ Життя — боротьба. Хто в цьому житті стійкіший, той і досягне більшого успіху і задоволення. Моє життя є доказом того, що перемога можлива для всіх, включно з людьми, які починають з нічого і все можуть здобути власною працею.

♦ Якщо відновимо в собі правдиве почуття гордості з нашого походження — з того, що ми витримали й пережили всі вишукані методи знищення і знущання — фізичного і духовного — то ніхто не зможе нам перешкодити стати рівними з іншими визначними народами світу. Ніхто не перешкодить нам почувати себе добрими для себе, іншого народу і світу.

♦ Я вважаю, що Україна — велике дерево, яке живиться соками української землі, а розпускає гілки по всьому світу. Але корінь здоровий — гілки і галузки відростуть.

СПОГАДИ ДИПЛОМАТА

З Україною в серці

Станіслав ЛАЗЕБНИК,
Надзвичайний і Повноважний Посланник України:

— Після завершення своєї дипломатичної кар’єри я одержав запрошення від кафедри міжнародних відносин Київського Національного університету культури та мистецтв провести для студентів-п’ятикурсників лекції та семінари, присвячені закордонному українству. Під час чергового заняття на моє прохання назвати знаменитих українців у Північній Америці одна дівчина відповіла: «Я знаю про канадця Петра Яцика. Він був великим опікуном української мови». Студентка не помилилася.

Підприємець, один із найщедріших українських меценатів у західному світі Петро Дмитрович Яцик упродовж багатьох років сприяв вивченню мови та історії України на американському континенті та в Західній Європі. Ще в 1967 році став співзасновником патронату Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Сарселі (Франція). Згодом закарбував своє ім’я як один із фундаторів десятитомної Енциклопедії українознавства, профінансував видання в Канаді підручників української мови. Його портрети прикрашають стіни Українського наукового інституту Гарвардського університету в США (за допомогою фонду Петра Яцика, 253 тисячі американських доларів, було створено українську бібліографію) та Кафедри українських студій Торонтського університету, де коштом мецената придбали мікрофільми рідкісних українських газет і журналів.

Коли в Едмонтоні при Альбертському університеті відкрили Канадський інститут українських студій (КІУС) — один із найбільших міжнародних закладів у галузі дослідження та поширення у світі знань про мову, літературу, фольклор та історію України, Петро Яцик вклав у його розбудову три мільйони канадських доларів. У результаті було видано англійською мовою «Історію України-Руси» Михайла Грушевського. Сьогодні в КІУС діє Центр дослідження історії України імені Петра Яцика.

Достойним жертводавцем уже пізніше він зарекомендував себе і в Україні, ставши одним із засновником Міжнародного конкурсу знавців української мови, що носить ім’я канадського підприємця.

З таким багажем знань про славного канадського українця я нарешті зустрівся з ним. Це сталося у 1988 році в містечку Міссіссага (поблизу Торонто). Дізнавшись від когось про приїзд гостя з України (я перебував у Канаді в службовому відрядженні, працював одним із керівників Товариства зв’язків з українцями за межами держави), Петро Дмитрович запросив «свіжого чоловіка з краю» (за його висловом) до своєї оселі. Суворий на вигляд, зовсім іншим виявся вдома — розважливим, веселим і цікавим. Дружелюбна манера спілкування викликала у мене відчуття, що ми з ним знайомі вже давно. Розповів про найновіші події в Україні, а він цікавився новинами досить детально, особливо економічними, виказуючи свою небайдужість до всього, що відбувається на його Батьківщині.

Наприкінці 1989 року з візитом до України прибув тодішній прем’єр-міністр Канади Мартін Браєн Малруні. У своїй промові на врочистому заході в столичному Маріїнському палаці він закликав керівників республіки розпочати співпрацю з представниками канадських ділових кіл, назвавши кілька прізвищ, зокрема згадав і Петра Яцика.

У 2016 році в Бережанах на Тернопільщині відбулася презентація моєї книжки «Люди українського закордоння», в якій написав і про Петра Дмитровича. Мав нагоду ознайомитися з історією стародавнього міста, в літописі якого є рядок: «Петро Яцик у Бережанах організував молочарське господарство». Воістину, він залишив по собі добрі спомини і благодатний слід своєї діяльності не лише в Канаді, а й у милій йому Україні.