Ніде правди діти, щороку дедалі більше українців виїжджають за кордон на заробітки. Основна причина — ціни у магазинах і тарифи на комунальні послуги зростають значно швидше, ніж заробітна плата. А виживати якось треба, тим паче що жити хочеться добре і вже сьогодні.
Більшість обирає Польщу
Керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович розповів, що за даними дослідження, яке фахівці очолюваної ним групи провели у партнерстві з польськими колегами, вивчаючи міграційні настрої українців, з тих, хто від’їжджав на роботу до цієї країни за останні 5 років, лише чверть опитаних робили це тільки раз. Ще третина — 2—3 рази, а 7% зауважили, що вони вже фактично оселилися в цій країні, повертаючись в Україну лише зрідка й ненадовго. Здебільшого це чоловіки старшого віку. Молодші ж чоловіки та більшість жінок, відпрацювавши 1—3 місяці, повертаються до родин.
— Робота, яку виконують у Польщі понад 77% українців, фізична і часто важка, отже для чоловіків. 16% задіяні у сфері послуг, і тут більше жінок. Лише 3% працюють інтелектуально, близько 1% обіймають керівні посади. Щодо професій: здебільшого працевлаштовуються в сільському господарстві та на будівництві, 8% — у готельному і ресторанному бізнесі або на дому (догляд за людьми). Понад 2/3 шукали роботу через друзів, родичів чи знайомих в Україні або в Польщі. І лише 10% — через легальні агенції з найму. Понад 50% обрали саме Польщу через її географічну близькість та схожість мов, понад 40% — через зарплатню, вищу, ніж удома, — розповів фахівець.
І хоч заробітчан вважають вагомими інвесторами в українську економіку, понад 60% тих, хто працює в Польщі, вказали, що через банки гроші не пересилають, а тримають їх при собі. Заробляючи в середньому до 2,5 тисячі злотих (щоб перевести у гривні, множимо на 8) на місяць та витрачаючи на себе 500, решту не облікованої обома державами готівки вони, повертаючись додому, перевозять через кордон.
Понад 50% заробітчан задоволені своїми роботодавцями (категорично не задоволені лише 8%), але понад 90% все-таки не планують купувати нерухомість чи відкривати власний бізнес там, де працюють, а категорично налаштовані повернутися додому. Проте 2/3 з них планують найближчим часом поїхати на заробітки знову. Та більшість — неофіційно. Адже якщо, наприклад, торік українські офіційні фірми-посередники подали звіти про те, що вони працевлаштували у Польщі майже 12 тисяч наших співвітчизників, то польські урядовці зауважили, що надали майже 2 мільйона запрошень. Тож левова частка наших заробітчан користується неофіційними каналами, наражаючи себе на шахраїв і ймовірну можливість стати жертвою торгівлі людьми.
Моряки: великі заробітки, але надмірні податки
Генеральний директор Всеукраїнського об’єднання крюінгових компаній (працевлаштування моряків) В’ячеслав Кисловський розповів, що нині на світовому флоті працюють майже 130 тисяч наших моряків, які непогано зароблять, особливо якщо мають високий ранг. Зарплата капітана на великому пароплаві може становити 30—50 тисяч доларів на місяць, матроса — до 2 тисяч доларів. За його словами, кваліфікацію українських моряків високо цінують у світі, їх охоче наймають на роботу на закордонні судна. Отже, в середньому за рік дохід, який вони приносять державі, становить майже 2 мільярди доларів.
Та, на жаль, держава не полегшує життя цим людям. Вона не допомагає їм із працевлаштування, але не забуває взяти чималі податки із зароблених важкою працею грошей. Звісно, є такі податки і за кордоном. Але якщо там це 100 доларів на місяць з моряка і 200 — з офіцера, то в нас — 20% з кожного незалежно від рангу. Тож вони сподіваються, що в цьому питанні найближчим часом буде наведено лад і відбудуться зміни на краще.
Куди вкладають кошти
Голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук зазначив, що нині кошти заробітчан, які йдуть до бюджету, значно більші, ніж усі іноземні інвестиції. Адже хоч би як вони потрапили в Україну, на них згодом купують житло або започатковують бізнес саме в нашій країні. Тому, на його переконання, держава має ставитися до трудової міграції лояльно.
Проте тут є й негативні чинники. Як-от те, що, на відміну від поляків, які, попрацювавши за кордоном і повернувшись додому, найчастіше вкладають гроші у розвиток власного бізнесу, українці зазвичай на зароблене купують нерухомість, кладуть гроші в банки або витрачають на життя. Вони вкладають гроші в нашу економіку, але, зазвичай, не створюють нових робочих місць і не розвивають малого чи середнього бізнесу.
Отже, цим людям слід показати, що і в нашій країні розвиток бізнесу має перспективу. Перший крок уже зроблено: для представників ІТ-професій, які працюють на іноземні фірми віддалено, залишаючись в Україні, оподаткування доходів зменшили з 22 до 5%. І вони це оцінили, тож не їдуть ні до Польщі, ні навіть до більш економічно розвинених країн, не залишають рідних, але заробляють офіційно 3—5 тисяч доларів на місяць. Таку саму практику мінімізації оподаткування і соцвнесків, на переконання фахівця, можна було б застосувати до представників інших професій. Можливо, не до всіх, але для багатьох. І саме так із часом ми змогли б повернути в Україну висококласних фахівців, яким з нинішніми податками і соціальними зборами заробляти за кордоном комфортніше й вигідніше.
Усі фахівці погодилися, що наших заробітчан за кордоном слід захищати і держава не повинна про них забувати. Але демонструвати це вона має не лише через податки, а й через допомогу після повернення розвивати бізнес саме на Батьківщині.
Ми в Google+