На навчальному полігоні Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» завершилася первинна військово-професійна підготовка курсантів першого курсу набору 2019 року, під час якої майбутні офіцери здобували знання з тактики, вогневої та інженерної підготовки, тактичної медицини, зв’язку та інших дисциплін. Нарівні з хлопцями «курс молодого бійця» пройшли п’ятеро дівчат. Це перший набір осіб прекрасної статі до танкового вишу.

Без поправок  на стать

У смузі психологічної підготовки першокурсників без поправок на стать ганяють так, що з них, здається, сходить сім потів, а, може, й десять, якщо зважити, що вчорашнім школяркам, які ще не забули смаку бабусиних пиріжків, надівши протигаз, доводиться пролізати у вузькому, приземистому, довгому тунелі в непроглядному диму, проходити крізь вогонь по хисткому містку, проповзати по-пластунськи під колючим дротом. А потім ще стрибнути у вузький окопчик, перечекати там кілька секунд, доки над тобою прогуркоче п’ятдесятитонний танк, і вцілити в залізного монстра ззаду важкою ручною протитанковою гранатою. І все це — задимлена смуга, обкатка танками — відбувається з автоматом у руках, у касці й бронежилеті, що важить майже пуд.

«Важко дихати? — перепитує офіцер білявку, яка після завершення вправ знімає з обличчя мокрий від поту протигаз, й одразу ж підбадьорює: — Зате живою залишишся».

Дівчину звати Іванка. Вона з Житомирщини, з простої селянської родини. У батьків невеличкий шматок землі, з якої годують курей, свиней, бичків. З цього живуть, за це вчать дітей. Одне слово, особисте селянське господарство. А донька захотіла стати офіцером. Не юристом, економістом чи політологом, як тепер модно, а людиною військовою, тобто захисником України.

«Мені подобаються танки, їхній потужний гул, копатися в техніці, тож коли у школу надійшло запрошення навчатися в харківському танковому виші, вирішила одразу до нього вступити, — розповідає Іванка. — Батьки схвалили мій вибір».

Минув місяць, а дівчину вже призначили командиром відділення, тобто старшою не лише над дівчатами, а й хлопцями.

«Якщо людина відповідальна, то це одразу видно», — каже старший офіцер кафедри тактичної підготовки підполковник Микола Толкачов про Іванку.

У дівчат різні причини вступу в танковий інститут. Іванчина подруга Марія приїхала в Харків із Золотоноші. Батько в неї колишній військовий, зв’язківець, капітан. Він двічі побував в АТО.

«Я так переживала за нього, — каже дівчина, — що вирішила вступити у військовий виш, про який випадково дізналася від братового товариша, який його закінчив цього року.

Однак знаєте, як у нас буває? Заздрісники шукають причини, чому це дівчина з наманікюреними пальцями вступила у військовий виш, який готує фахівців з ремонту й експлуатації бронетехніки. Мовляв, сюди легко вступити, інакше як пояснити, чому дівчата йдуть туди, де двигуни, механізми і, як наслідок, руки в мазуті? Та ви знаєте, скільки важить танковий акумулятор? Півсотні кілограмів. А їх у Т-64 аж чотири.

«Ми можемо витримувати ті самі випробування, що й чоловіки, — стверджує Марія, — захищати країну не гірше за них».

Вступ до військового закладу — справа не з легких. Окрім складання ЗНО, належало ще пройти психологічні тести, нормативи з фізичної підготовки. Вони не легші, ніж чоловічі, — ті ж самі: крос, підтягування. Під час кросу дехто з хлопців опинився позаду дівчат.

«Я подала документи в шість цивільних та два військових виші, — розповідає Марія. — За результатами ЗНО проходила в усі, але обрала інститут танкових військ.

Раніше жінок-військовослужбовців на посади, пов’язані з більшим ризиком і відповідальністю, брати було заборонено. Звісно, жінки в АТО воювали і кулеметницями, і мінометницями, і снайперами, однак значилися вони на посадах, скажімо, кухарів чи банщиць. Наприкінці червня 2016 року Міноборони внесло зміни до свого наказу  № 337, дозволивши приймати жінок-військовослужбовців на ці відповідальні й ризикові спеціальності. Відповідно і виші почали вирішувати гендерне питання належним чином.

Аргументів вистачає

«Жінки, на мою думку, відповідальніше і вдумливіше ставляться до виконання поставлених завдань, — зауважує радник начальника інституту з гендерних питань підполковник Ганна Каракуркчі, — мають добрі аналітичні здібності, посидючіші, можуть краще виконувати монотонну роботу».

До речі, сама пані Ганна закінчувала танковий виш, але факультет хімічного, біологічного та радіоактивного захисту. Щоправда, їхню спеціальність 2002 року перевели сюди з Харківського військового університету, а нинішніх дівчат набирали вже цілеспрямовано до танкового інституту.

Викладач вишу Ніна Немировська згадує день, коли дівчата-курсантки вперше з’явилися на хімічному факультеті. Реакцію викладачів, каже, можна було порівняти з реакцією кота, який шипить на всіх, хто зайшов на його територію. Але минуло кілька тижнів — і від дівчат усі були в захваті. Нині Ганна Володимирівна Каракуркчі підполковник, закінчила академію, кандидат технічних наук, пише докторську, чудова мама, очолює навчальний відділ.

Тож є з кого брати приклад для кар’єри і життя. До речі, у США й Канаді жінки дослужуються навіть до бригадних генералів.

Після складання військової присяги свої навички курсанти вдосконалюватимуть протягом наступних п’яти років навчання. У 2019 році до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» зараховано близько 100 молодих людей, які вирішили присвятити життя армійській службі та захисту Батьківщини.

Леонід ЛОГВИНЕНКО
для «Урядового кур’єра»