ГОСТРА ТЕМА

Судді і чиновники замість того, щоб стояти на сторожі законів, всіляко зневажають
права простих громадян
 

Цікаве це місто — Харків. Перша столиця. Для нашого брата-журналіста там завжди знайдеться щось особливе. Ми вже писали про тамтешні, так би мовити, «лакмусові» справи. Не «резонансні», але показові, як хімічні досліди з лакмусовим папірцем. Як ось ця детективна історія, про яку йтиметься далі.

Документ ховали у шухляді 16 років

Її початок  губиться у славнозвісних дев’яностих. Це не банальний сюжет, коли «погані» кремезні хлопці одібрали завод у інших кремезних. Мова, скоріше, про «комірку папи Карло». Наша героїня — М. Г. Ларікова, звичайна одинока бабуся, яка все життя прожила в будинку, третину якого колись залишив їй батько. Хоча більша частина будинку за сорок років кілька разів змінювала власників, це її не турбувало. Та два роки тому, коли поратися в приватному секторі сил не стало, вирішила продати все і податися до сестри в багатоповерхівку. Зрозуміло, першій запропонувала придбати свої квадратні метри сусідці. Недорого, половина однокімнатної квартири в хрущовці дорожча. Але та відмовилась: «усе й так моє», каже. Бабця не звернула на це уваги та почала оформлювати документи в БТІ. Сусідка, між іншим, не проста собі. Похвалялася якось, що вся міліція в її кафе обідає, та й АЗС не оминає. Тож в БТІ у бабусі несподівано почались якісь незрозумілі затримки, негаразди… Її третина власності раптом зменшилася більш як удвічі! Виявилося, що сусідка днями подала копію рішення райвиконкому від 1995 року, з тексту якого випливало, що сама ж Ларікова просила зменшити свою частку (?!) Цим самим рішенням наказувалося видати нові правовстановлюючі документи замість існуючих. Строк — місяць. Цього, звичайно, не було виконано. Та нічого, фахівці БТІ закрили очі на обов’язковість держреєстрації, строки подачі документів. Геть-чисто забули про кілька пунктів посадової «Інструкції» та статей закону, підшили «документ» й переділили частки власності. До речі, спробуйте пред’явити в БТІ торішній техпаспорт на будинок, скажуть — недійсний, втратив чинність. А тут 16 років ховали документ у шухляді.

Щоб остаточно «замурувати» питання з продажем, сусідка подала в суд на розділ домоволодіння. І суддя Фрунзенського райсуду м. Харкова Т. І. Бабкова радо прийняла позов, наклавши арешт на частку Ларікової та переступивши через вимоги ст. 61 ЦПКУ (обов’язковість рішень суду), бо це домоволодіння по вул. Паровозній, 25 у м. Харкові вже було розділено ще 1974 року рішенням того ж суду. Довелося Ларіковій звертатися до юристів. 

Обдурити бабусю може кожний, а допомогти часто нікому. Фото з сайту inform24.ru

Стандартна відмовка: «За кожним техніком не вгледиш»

 Як у казці: що далі, то страшніше. Роль БТІ, що здавалося б, просто реєструє стан речей у нерухомості, в житті Ларікової постала темною силою. Виявилося, що ті рішення виконкому виносилися не за її заявою, і навіть не сусідчиною, а за листом з БТІ, яке навіть доклало проект рішення. «Хвіст виляв собакою». Ще виявилося, що на сусідчину частину будинку з 1970 року і до сьогодні в Держреєстрі накладено заборону на відчуження. Але всі купівлі-продажі відбувалися, бо на договори ставився штамп БТІ «Заборони немає». Також виявилося, що існують два техпаспорти на домоволодіння, одна дата, однакові підписи, печатки. Але в одному частки власності вказані як 1/3 до 2/3, а в іншому — 14% до 86%. Здогадайтеся, в кого був який?

Та це не єдині документи-двійники, що були на підхваті в сусідки. У суді Ларікова дізналася, що сусідські «самобуди» узаконені рішенням стороннього суду кількарічної давнини. Для неюристів поясню: не може суд розглядати нерухомість цілком розташовану в іншому районі. Про судову тяганину не чули лише ескімоси. Так ось, Комінтернівский райсуд м. Харкова за три (!) робочі дні, без будь-яких проектних документів, пожежних та архітектурних погоджень, узаконив кілька будівель в іншому районі. При чому, виніс два (вам не почулося), два рішення, теж зовні однакові. В одному з них узаконив усе сусідчине майно, а в другому ще й записав на неї те, що належало Ларіковій. Ці документи також подавали в різні установи залежно від потреби.

Запитати того суддю: як це могло статися? — не вдалося. Він уже отримав свій термін за інші правопорушення. Але й так усе зрозуміло.

Щодо «узаконення», адвокати Ларікової подали заяву до Апеляційного суду Харківської області.  Про скасування рішень виконкому подали позов до адміністративного суду. А до прокуратури (ну, як без неї?) — заяву про злочин. Саме так. Річ у тому, що, згідно із законом, прокурор зобов’язаний в такому випадку протягом трьох днів або порушити кримінальну справу, або відмовити в цьому.  А тут ознак злочинів вдосталь. Ми не стали обтяжувати публікацію номерами статей кодексів. Спробуйте порахувати, скільки статей законів, посадових інструкцій, суддівських клятв було порушено під час наведених подій. І не по одному разу! 

Минуло чимало часу. Вже колегія Апеляційного суду Харківської області під головуванням судді І. П. Коваленко скасувала рішення Комінтернівського райсуду по справі № 2-4909/2008 про визнання права власності. Хоча факт появи двох рішень суду по одній справі обережно залишила поза увагою і від висновків про неправосудність утрималась. «Кастова» солідарність?

Натомість суддя Дзержинського райсуду м. Харкова Т. В. Штих провела слухання впевнено та рішуче скасувала як незаконні згадані рішення Фрунзенського райвиконкому від 1995 року.

У Фрунзенському райсуді м. Харкова після скарги до Вищої ради юстиції справу про розділ будинку передали іншому судді, але зі зняттям арешту на будинок все одно тягнуть.

Ваш кореспондент розмовляв з беззмінним директором Харківського БТІ М. І. Дегтярьовим. Що йдеться про злочини, скоєні його підлеглими, директор не сперечався. «За кожним техніком не вгледиш; робіть з ними, що хочете». Про те, чиї підписи, печатки на документах, промовчав. Теж  винні стрілочники?

Хто почує голос волаючого у пустелі?

Як повідомлялося, указом Президента Віктора Януковича з 2012 року в рамках боротьби з корупцією БТІ повинні бути закриті; їх функції перейдуть до Державної реєстраційної служби. Пізніше їх діяльність було подовжено ще на рік. Тобто станом справ у БТІ невдоволені навіть на урядовому рівні.

А що ж згадані три дні для прокурора? А нічого. Хоч прокурор і зобов’язаний за цей час порушити кримінальну справу, але примусити його це зробити нікому. Генеральна прокуратура, не переймаючись, спускає скарги на область. Навіть до суду можна оскаржити постанову прокурора, а якщо відповіді не дають, то оскаржувати нічого. Ось уже два роки. Тож прокурора м. Харкова Є. Поповича все влаштовує.

Службові фальсифікації, підробка документів, їх використання, зловживання службовим становищем, постанова суддями завідомо неправосудних рішень, роль організатора злочину, хабарництво, кінець кінцем… Усе це було б неможливе без безпосередньої участі держслужбовців різних щаблів. Хоча це зветься закордонним словом «корупція», але ми в цьому закордон, на жаль, далеко випередили.

Звичайно, наша героїня не змогла б вистояти в цій нерівній боротьбі без допомоги. Працівники відомого харківського  юриста та правозахисника Анатолія Родзинського  ретельно готували всі позови та скарги. Але не можуть правозахисники захистити кожного скривдженого в країні. Для цього існують прокурори. А якщо вони відмовчуються, то навіщо нам такі прокурори?

І «перша столиця», схоже, недарма в народі вважається столицею корупціонерів. «Глас народний — то глас Божий». Президент, кажуть, його почув. А чи чують його в Генеральній прокуратурі, звідки скарги громадян не читаючи відправляють до тих, на кого скаржилися? Це питання адресуємо Генеральному прокурору України.

 

КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА

 

Людмила Клочко,
керівник громадської приймальні
Харківської правозахисної групи:

— На жаль, такі випадки не поодинокі. Нещодавно займалися справою, в якій шляхом підробки документів квартиру пенсіонерки за короткий строк було продано чотири рази. Незважаючи на це, карної справи не порушувалося, нікого не покарано. Але що там казати, коли прокуратура «лежить» осторонь (сказати «стоїть» язик не повертається) при тортурах і протиправних діях міліції проти громадян. В. Савіну десять (!) разів відмовлялося в порушенні кримінальної справи. Тепер рішенням Європейського суду держава Україна повинна виплатити 44 тис. євро. Також Європейський суд підтримав С. Яценко. У цьому випадку карну справу було порушено лише після закінчення строків притягнення винних до відповідальності.