…Дорогий чорний позашляховик різко загальмував вже на середині зебри, так що водія і пасажирку на передньому сидінні було добре видно перехожим. Поки горів «зелений» для пішоходів, а «червоний» для транспорту, молодик набрав у рот води з пляшки, тоді відкрив вікно і крізь зуби виплюнув полоскання на дорогу просто перед ногами літньої жінки.

Та зупинилась від несподіванки на місці.

 — Що ж ви робите? Як не соромно! Яке безкультур’я! — намагалась присоромити молодика з дорогого авто й розгублено зупинилась перед пінистим «озерцем», що залишилось на дорозі після «фольксвагена», немолода, інтелігентної зовнішності жінка. — Та якщо так поводитимуться всі, на що перетворимо вулиці рідного міста?

Розпачу і розгубленості жінки перехожі не підтримали, кожне намагалося оминути позначене місце, відвернувши голову вбік. Неприємно і соромно за таку, з дозволу сказати, сучасну молодь, яка, судячи з дорогого авто, не у школі-інтернаті виховувалася — ті в дорогих іномарках не роз’їжджають!

— Та подякуйте, що отой плювок не полетів на ваші черевики, сумку чи пальто! — спробувала розрядити гнітючу атмосферу жартом у відповідь знайома художниця, яка мимоволі стала свідком огидної сцени, — вулиці ж бо у Львові вузенькі!

Аналогічну картину, мабуть, кожному з нас, на жаль, не раз доводилось спостерігати на міських вулицях. Іронія, звісно, у подібній ситуації не зовсім доречна. Про культуру поведінки варто і треба говорити, переконана старший викладач Львівської національної академії мистецтв Галина Стеблій, інакше вулиці міста нагадуватимуть хлів і антисанітарію розведемо. З повчань удома, розмов у садочку, школі. Відтак, якщо до цього не навчимо елементарної культури, не прищепимо вакцини від безкультур’я, згодом буде пізно.

У цьому не раз мали нагоду переконатися львів’яни, чий маршрут проходить повз навчальний корпус Львівського поліграфічного коледжу на площі Митній, поряд з Музеєм Іоана Пінзеля. Тільки-но розпочинається перерва, з дверей наче табун коней виривається. З диким реготом, тупотінням. За якісь секунди площу заполонює сотня підлітків. Та так, що перехожим, аби перейти площу до трамвая чи маршруток, доводиться маневрувати поміж юнаків, вислуховуючи крик, лайку впереміжку з міцними слівцями, вживання яких не те що не соромляться хлопці, а наче змагаються у найкрутішому доборі такого лексикону.

Здається, з дверей навчального закладу вигулькнули не студенти, а якесь стадо навіжених. Втім, не в галасливості гурту річ, і молодь не дратує своєю безтурботністю. Та не все можна і варто звертати на молодість, мовляв, недосвідчені, ненавчені. А де гарантія, що, подорослішавши, наберуться культури? Дзвоник покликав студентів до аудиторії, а площа нагадувала смітник: запльована, засмічена недопалками, жуйкою… Невже, виходячи з навчального закладу, цього не бачать викладачі?

Не краща ситуація і навколо зупинок міського електротранспорту та маршруток. Трамвай рвучко рушає з трамвайної зупинки, і вслід за вагонами вітер здіймає хурделицю зіжмаканих талончиків. Легенькі клаптики паперу, покружлявши у химерному танку, «приземляються» неподалік зупинки. Подумалось, ото буде свіжа робота двірникові! А коли з наступного трамвая вийшли чергові пасажири і паперова заметіль знову повторилася, стало зрозуміло: лише старанністю комунальників безкультур’я не побороти. Побачене шокує: як може пристойна на вигляд людина, добре одягнена, дозволити собі викинути просто під ноги недопалок чи використаний талончик? Та ж не лише інших, а й себе не поважає!

Недарма кажуть: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. А чи замислюється над своїм безкультур’ям весела студентська компанія? Мені за них ніяково: не в лісі ж бо зростали! Водночас не уявляю, щоб ось так поводились за кордоном: таке і в голову не прийде — викинути на вулицю чи тротуар, вийшовши з транспорту, використаний талончик! Чи то вихованість як лакмусовий папірець проявляється у співвітчизників, як тільки за кордоном опиняться, чи спрацьовує як умовний рефлекс елементарне побоювання потрапити в руки суворих тамтешніх охоронців правопорядку, а відтак заплатити чималий штраф?

Важко однозначно сказати, що керує поведінкою співвітчизників, та результат очевидний: подібного безкультур’я ніхто собі не дозволить, і непотрібний талончик чи недопалок радше в сумку покладе, ніж на чистий тротуар викине. То, може, й нам варто повчитися у закордонних господарів, як культивувати високі стандарти культури й етичної поведінки соціуму? А це вже від влади залежить, чи стане Львів містом, яке позиціонує себе європейським і цивілізованим, тобто таким, де дбатимуть про підвищення рівня суспільної культури і водночас за плювки на тротуар штрафуватимуть як за забруднення навколишнього середовища, спосіб поширення мікробів. Бо якщо словами не можна достукатися до свідомості нехлюїв, то хоча б тоді гривнею!