Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини
Валерія ЛУТКОВСЬКА
На початку листопада виповнився рік з моменту набрання чинності змін до Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», якими на Омбудсмана було покладено виконання функцій національного превентивного механізму (НПМ). Як зазначається в пояснювальній записці до законопроекту, «…з метою виконання Україною її міжнародних зобов’язань за Факультативним протоколом до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання», ратифікованим нашою державою ще влітку 2006 року. Власне, йшлося про створення незалежного моніторингового органу для інспектування місць несвободи з метою запобігти можливим знущанням над людьми.
Про становлення і функціонування національного превентивного механізму, здобутки і проблеми на цьому шляху наш кореспондент попросив розповісти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерію ЛУТКОВСЬКУ.
— Валеріє Володимирівно, світ знає кілька моделей реалізації національного превентивного механізму. Який варіант обрали українські законодавці і в чому його особливості?
— Враховуючи вимогу Факультативного протоколу про незалежність такого органу, як НПМ, у нас досить довго шукали йому місце в системі влади. Свого часу навіть планувалося підготувати окремий закон про НПМ, а при главі держави було створено Комісію проти катувань, яка, власне, теж могла взяти на себе ці функції. Але потім з допомогою експертів Ради Європи викристалізувалася ідея про те, щоб цей механізм увійшов до повноважень Уповноваженого з прав людини. Згодом вона трансформувалася в поданий Президентом законопроект, і парламент погодився, що будемо працювати за системою «Омбудсман плюс». Тобто Омбудсман плюс громадські організації, як це практикується в більшості країн — членів РЄ.
Світ знає різні моделі НПМ. Скажімо, в деяких країнах за його реалізацію відповідає лише Омбудсман. Не думаю, що це вдала модель для нашої великої за територією і кількістю населення держави — охопити всі місця несвободи силами одного Секретаріату Уповноваженого з прав людини без залучення громадських організацій було б складно. Тим паче, що участь громадськості в моніторингових візитах додає не лише об’єктивності, а й більшої довіри до рекомендацій за результатами таких перевірок.
Є випадки, коли функції НПМ покладені на кілька спеціально створених органів. Наприклад, у Великобританії 18 таких структур. Знову ж таки, не думаю, що це оптимально, бо підходи до моніторингу місць несвободи мають бути однакові. Ми намагаємося виробити єдиний принцип контролю і за слідчим ізолятором, і за дитячим будинком (звичайно, враховуючи певні особливості), бо головне — дотримання прав людини. Отже, я впевнена, що обрана нами модель найбільш вдала, найбільш об’єктивна і виправдана.
Особисто я дуже вдячна главі держави за підтримку передачі функцій національного превентивного механізму саме Уповноваженому з прав людини. Сподіваюся, вдячна і громадськість за можливість активної участі в моніторингу місць несвободи. І не лише, скажімо так, традиційних — слідчих ізоляторів чи установ виконання покарань, — а й психіатричних лікарень, психоневрологічних диспансерів, дитячих будинків різного типу, казарм військових частин, гауптвахт тощо.
За підрахунками експертів, сьогодні в Україні налічується близько 6 тисяч місць несвободи у підпорядкуванні 11 різних відомств. У зв’язку з цим було дуже важливо створити дієвий механізм реалізації місії НПМ. Нині маємо представника Уповноваженого (іншими словами — віце-Омбудсмана), який курирує ці питання, а в Секретаріаті окремий департамент, де один відділ займається соціальними місцями несвободи, другий — пенітенціарної служби, Міноборони і СБУ, ще інший — місцями несвободи в системі МВС тощо.
— Як співпрацює офіс Уповноваженого з громадськими організаціями і наскільки вони готові до професійного моніторингу місць несвободи?
— Питання, яким чином залучати до роботи громадськість, як допомогти отримати необхідні для перевірок знання, загострене від початку. І тут я, знову ж таки, дуже вдячна ініціативній групі громадських організацій, які надали нам повну підтримку. Зокрема, відкрили низку шкіл для підготовки моніторів з числа громадських активістів. Нині система така: після відповідної підготовки кандидати повинні отримати погодження Експертної ради, утвореної так само з представників громадських організацій. В разі позитивного висновку і підтвердження, що особа володіє відповідними знаннями і пройшла необхідні тренінги, я підписую довіреність на її ім’я, яка надає повноваження на виконання функцій монітора.
Така особа отримує право разом з представниками Секретаріату Уповноваженого відвідувати будь-яке місце несвободи, зазирнути в будь-яку, умовно кажучи, шпаринку, отримувати інформацію, яка цікавить, і знайомитися з будь-якими документами — зрозуміло, дотримуючись принципів конфіденційності. На сьогодні з нами працюють 78 громадських моніторів, і найближчим часом їхнє число зростатиме. Що характерно, вони представляють усі регіони держави. Громадськість практично готова до такої співпраці, а тренінги здебільшого проводяться, аби поглибити знання моніторів в частині того, як кваліфікувати дії адміністрації, оцінювати ті чи ті умови утримання людей.
— Монітори можуть інспектувати місця несвободи самостійно і без попереднього повідомлення про свій візит?
— На сьогодні законом передбачено, що представник громадськості може відвідувати такі місця лише разом з представником Секретаріату Омбудсмана, отже, делегація має становити мінімум двоє осіб. Більше — будь ласка, але, знову ж таки, за участі працівника Секретаріату Уповноваженого.
Ми практикуємо різні види перевірок. Спочатку ми анонсували свої візити — скажімо, повідомляли, що такого-то місяця відвідаємо таку-то область, не вказуючи, які конкретно місця нас цікавлять. Користь від цього все-таки була. Очікуючи нас, десь міняли вікна на пластикові, десь ставили нові ліжка, приводили в порядок інші приміщення… Певна річ, все це залишалося тим, хто там утримувався. Проблема в іншому: відповідно до закону, ми маємо право на конфіденційні розмови з людьми без участі адміністрації, а візити з попередженням трохи ускладнювали таке спілкування. Нас уже чекали і, відповідно, могли підготуватися.
Тому останнім часом ми відвідуємо місця несвободи без попередження. Це дає змогу об’єктивніше спілкуватися з тими, хто там утримується, бачити не прикрашену штучно «картинку», а, отже, і надати більш об’єктивні рекомендації відповідним органам. Ми надсилаємо такі рекомендації обов’язково і залежно від того, отримуємо згоду чи незгоду, діємо далі. До речі, на сьогодні всі наші звіти є публічними, вони опубліковані на сайті Уповноваженого і доповнені документальними фото.
— Дехто з активістів висловлює сумнів в об’єктивності НПМ, оскільки в Секретаріаті Уповноваженого, мовляв, працюють колишні співробітники органів внутрішніх справ, пенітенціарної системи тощо. Наскільки виправданий такий песимізм?
— У нас справді працюють кілька колишніх працівників ДПтС, МВС, Міноборони та деяких інших відомств. Як на мене, головне — морально-етичні і професійні якості людини. Тим паче, що будь-який суб’єктивний підхід до моніторингу унеможливлюється завдяки участі громадськості в цих процесах.
До речі, маємо хороший приклад роботи Європейського комітету проти катувань — органу, якому довіряють і сприймають його рекомендації всі країни Ради Європи. В його складі і колишні начальники в’язниць, і тюремні лікарі, і високопоставлені в минулому поліцейські та прокурори, чий досвід допомагає встановлювати істину. Бачте, професіоналу не можна замилити очі, він знає систему та її недоліки, що називається, зсередини.
— Скільки об’єктів уже відвідали посланці Уповноваженого і як би ви оцінили ефективність таких візитів?
— Із 6 тисяч місць несвободи ми поки що побували в 400 з лишком. Це небагато, але ми відвідали всі типи таких закладів. І хоч кожне з них має свої особливості, системні проблеми виявлені і доведені до влади. Певна річ, відразу реалізувати наші рекомендації складно — іноді з нашими пропозиціями не погоджуються, іноді кажуть, що не можуть їх виконати через обмежене фінансування…
Для кращої координації зусиль влади ми ініціювали створення постійно діючої міжвідомчої робочої групи, куди на сьогодні ввійшли перші заступники міністрів, які відповідають за місця несвободи. Сподіваюся, найближчим часом приєднаються і такого ж рангу представники Мінсоцполітики та Міносвіти, яких нам у цій групі не вистачає. На засіданнях розглядатимемо питання, що вимагають саме спільного їх вирішення. Скажімо, виплати пенсій особам, які перебувають у місцях позбавлення волі, чи надання кваліфікованої медичної допомоги. Ми домовилися, що зустрічатимемося щонайменше раз на три місяці, проте в проміжках експерти готуватимуть пропозиції для покращення захисту прав тих, кого позбавлено волі.
— Наскільки конструктивно взаємодіють з вами посадові особи органів влади, особливо у плані виконання ваших рекомендацій?
— Завданням першого року і було привчити представників тих же адміністрацій місць несвободи до того, що ми можемо з’явитися в будь-який момент. Попервах, звичайно, доводилося чути різні закиди, в кількох регіонах нас спробували не пустити в органи внутрішніх справ і не надати потрібних в рамках моніторингу документів. Хочу нагадати, що в разі перешкоджання діяльності Уповноваженого ми маємо право притягнути особу до адміністративної відповідальності.
Звичайно, питання до посадовців багатьох відомств, особливо до МВС, ДПтС та інших структур, були, є і будуть. Я розумію, що вирішити все впродовж року неможливо. Головне — на сьогодні напрацьовано розуміння невідворотності національного превентивного механізму, і це є запорукою того, що через певний час ми зможемо, так би мовити, зрушити з місця махину давно накопичених проблем. Бо наше кредо — об’єктивність і принциповість.
Олександр БІТТНЕР,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Валерія ЛУТКОВСЬКА. Народилася в Києві. Закінчила Київський університет ім. Т.Г. Шевченка і Національну академію внутрішніх справ України. З 1997 р. — консультант, заст. начальника управління, заст. директора департаменту міжнародного співробітництва та правової допомоги, заст. директора, директор Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України.
З 2006 р. — заст. міністра юстиції України, з 2011 р. — Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини. В квітні 2012 р. постановою Верховної Ради призначена Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. Заслужений юрист України.
Ми в Google+