Недавно ЗМІ поширили інформацію, що Міністерство оборони України припинило фінансувати виробництво БТР-4 на Харківському конструкторському бюро з машинобудування ім. Морозова (ХКБМ) через нездатність партнера — приватного підприємства «Лозівський ковальсько-механічний завод», монополіста у виготовленні корпусів з вітчизняної сталі марки 71, виробляти необхідну їх кількість. Відповідно Міноборони висунуло до ХКБМ вимогу сплатити штрафні санкції у розмірі 82,3 мільйона гривень за невиконання замовлення.
ЗМІ стверджують, що є змога виготовляти корпуси БТР-4 зі сталі закордонного виробництва, але 85-те військове представництво Міноборони блокує її. А на лозівському заводі поширили інформацію, ніби використання закордонної сталі істотно підвищить вартість українських бойових машин.
Роз’яснити ситуацію ми попросили заступника директора з виробництва державного концерну «Укроборонпром» Василя КРИЛАСА.
— На сьогодні Лозівський ковальсько-механічний завод (ЛКМЗ) — монополіст із виготовлення корпусів бронетранспортерів із вітчизняної сталі. За договором, укладеним ХКБМ з ЛКМЗ, останній гарантував постачання 15 корпусів БТР щомісячно. Де-факто ж ЛКМЗ постачав не більш як один корпус на місяць. Це було підтверджено висновком 85-го військового представництва МОУ, в якому чітко вказано: спроможність виготовлення корпусів легкоброньованої техніки на цьому підприємстві становить лише 1,45 корпуса за місяць.
Висновки Торгово-промислової палати України підтверджують: у зв’язку з обставинами, що склалися не з вини ХКБМ, харківське підприємство не змогло поставити необхідну кількість бойової техніки в обумовлені контрактом терміни.
«Внаслідок документально підтверджених обставин, а саме: несвоєчасної поставки спецсталі та корпусів ДП «ХКБМ» не має можливості своєчасно виготовити та поставити у повному обсязі продукцію Міністерству оборони України за контрактом», — це дослівна цитата з резолюції Торгово-промислової палати.
Наша позиція така: ХКБМ не могло вплинути на ситуацію та вчасно виготовити бронетехніку. Тому ми вже неодноразово зверталися до Міністерства оборони про перенесення термінів постачання в межах чинного контракту.
— У такому разі, якщо ЛКМЗ не справляється з поставленим йому завданням, чому претензії до ХКБМ?
— Тому, що ХКБМ — основний підписант контракту з Міністерством оборони, а ЛКМЗ — співвиконавець замовлення. У нього власні договірні зобов’язання, але не перед Міноборони, а перед ХКБМ.
Ми спілкувалися з ЛКМЗ, у них власні аргументи щодо цього. Зокрема, на підприємстві був простій тривалістю більш як рік, бо звільнилося багато кваліфікованих працівників, і воно не змогло наростити необхідні обсяги виробництва.
— Щодо фінської броні: у 85-го військового представництва є претензії щодо її якості. Поясніть ситуацію довкола фінської бронесталі.
— Використання фінської броні компанії Miilux було б оптимальним виходом із ситуації, що склалася. Виробник постачає її вже загартованою до необхідної твердості і обрізаною, там нема відходів. Це дуже важливо, бо коли вітчизняна сталь марки 71 виходить із прокату, доводиться по краях обрізати 100—150 мм, і ці обрізки йдуть у металобрухт.
Перші два комплекти фінської броні ХКБМ закупив згідно із двостороннім рішенням, ухваленим спільно з Міноборони. З неї мали виготовити два корпуси і провести з ними необхідні випробування. Нині ці два комплекти перебувають на ХКБМ, але 85-те військове представництво гальмує подальшу роботу з ними, висуває дедалі нові вимоги, які ми вважаємо надуманими. Це, по суті, блокує роботу із закордонною бронесталлю.
За словами військових представників, склад фінської броні не відповідає радянським ГОСТам. Певна річ, він і не може відповідати. Проте хімічний склад броні Miilux Protection 500 повністю забезпечує характеристики, властиві бойовій машині, зокрема витримувати постріли зі стрілецької зброї. Ми неодноразово проводили балістичні випробування — все пройшло цілком успішно.
Нині 85-те військове представництво вимагає зробити випробування на механічні властивості цієї сталі й надати дані про технологічний процес термообробки. Днями чекаємо на відповідні документи від фінської сторони. Але варто зазначити: 2016 року із цієї броні ЛКМЗ виготовив десять бронетранспортерів, які експлуатують у військах, жодних проблем із бронею не виявлено. Більш того, цю броню використовують інші українські виробники бронетехніки, і їхні військові представництва претензій до неї не мають.
Натомість щодо сталі марки 71, з якою працює ЛКМЗ, претензії якраз є: під час експлуатації виявлено тріщини, деякі машини навіть довелося повертати на ХКБМ для ремонту. Тобто підприємство отримувало додаткову роботу за чужу проблему, адже сталь не воно виробляє.
— Мабуть, і стандартам НАТО фінська броня відповідає?
— Певна річ! Зауважу, що компанія Miilux постачає свою продукцію для виготовлення військової техніки у понад 40 країн, зокрема і в держави НАТО. І ні в кого претензій не було, а в нашого військового представництва несподівано виникли.
Ми підготували й атестували збирання та зварювання корпусів на двох підприємствах концерну. І якби не було цього блокування, то могли б уже тепер збирати і зварювати корпуси з фінської броні, що дало б змогу пришвидшити виконання контракту. До Міністерства економічного розвитку і торгівлі було передано наші пропозиції про придбання лінії гартування бронесталей вітчизняного виробництва, яку заплановано встановити на одному з підприємств Укроборонпрому. Тоді в нас не буде залежності від монопольного в Україні виробника бронекорпусів.
До того ж броню вітчизняного виробництва постачає Маріупольський меткомбінат, але ж це прифронтова зона. Пам’ятаємо події 2014-го, у разі якихось надзвичайних ситуацій чи ескалації конфлікту можемо не отримати броні з цього комбінату. Тому альтернативу вбачаємо у використанні імпортної броні.
Дехто каже, що тоді корпуси будуть удвічі дорожчі. Так, сама по собі броня дорожча, але ж ми її отримуємо вже обрізану й загартовану. Тобто вартість виготовлення самого корпусу виходить нижча — на 397 тисяч гривень, за розрахунками фахівців ХКБМ.
— У недавній заяві Міноборони згадано роботи з модернізації танка Т-64, і сказано буквально так: «Контракт на виконання роботи Міноборони з ДП «ХКБМ» укладено у 2019 році, але досі підприємство не уклало відповідних договорів зі співвиконавцями робіт, що не дає змоги розпочати фінансування контракту, кошти на який лежать на рахунках Міноборони». Що можете сказати з цього приводу?
— Ця інформація не зовсім відповідає дійсності. Так, у нас на сьогодні є один укладений ще навесні контракт, але й дотепер його не фінансують, хоч платіжні документи щодо нього, підтверджені військовим представництвом, давно вже у Міністерстві оборони.
Хоч є і проблеми, які ХКБМ самостійно розв’язати не в змозі. Зокрема співвиконавці контракту, серед яких і приватні підприємства, не можуть вирішити питання з військовими представництвами Міноборони. Скажімо, вони не згодні працювати інакше, як за передоплатою, а деякі з них монополісти у виробництві певних видів продукції. Перелік питань, що потребують вирішення, передано Міноборони.
Сподіваюся, там їх вирішать. Інакше ХКБМ звернеться до суду, оскільки йому загрожують штрафні санкції. Адже контракт підписано, фінансування немає, а термін виконання контракту наближається.
Маю величезний досвід роботи у промисловому виробництві, але ситуація, що склалася, мені не зрозуміла. Будь-який господарський договір підписують дві сторони, і якщо є розбіжності, то ці сторони мають їх узгодити. За мою попередню діяльність завжди вдавалося дійти згоди, а тут виходить: тільки так, по-нашому, і ніяк інакше. Не дивно, що приватні підприємці відмовляються працювати в таких умовах.
Є ще одна проблема, спільна для всього оборонно-промислового комплексу України. Очевидно, вироби військового призначення мають бути найвищої якості, тож і виробляти їх повинні працівники відповідної кваліфікації. Але ж їхню кваліфікацію слід відповідно оцінити у розмірі заробітної плати. І для того, щоб підприємство могло її забезпечувати, його діяльність має бути прибутковою.
Що ж маємо? Є постанова Кабінету Міністрів, де вказано, що прибуток на комплектуючі має становити до 5%, прибуток на роботи — до 30%. Натомість Міністерство оборони своїм внутрішнім документом встановило: прибуток на комплектуючі — 1%, на роботи — 20%. І все! У підсумку підприємства не мають достатніх коштів на розвиток, а лише на підтримання виробництва і виплату аж ніяк не високої заробітної плати. А вона має бути високою, якщо хочемо висококласну техніку.
— Господарська практика свідчить: якщо два суб’єкти господарювання не можуть дійти згоди, вони звертаються до арбітражу.
— Сподіваюся, що ми з Міністерством оборони спільно вирішимо ці питання. Наполягаємо на перенесенні термінів поставки техніки у межах чинного контракту, відновленні фінансування та погодженні фактичної ціни бронетранспортерів Міністерством оборони України, яка підтверджена висновками військових представництв. Це дало б змогу найближчим часом поставити першу партію бронетехніки у війська і забезпечити виконання контракту. Інакше на ХКБМ очікують штрафні санкції, арешт рахунків, припинення виробництва, втрата кваліфікованих робітників та інженерів і загроза банкрутства унікального і всесвітньо відомого конструкторського бюро.
Володимир ГАЛАУР,
Володимир КОЛЮБАКІН,
«Урядовий кур’єр»
Від редакції. Як бачимо, попри все, керівництво Укроборонпрому налаштоване на конструктивний діалог із Міністерством оборони. Однак не можемо не звернути уваги, що окремі дії деяких чиновників оборонного відомства можуть мати ознаки не лише корупції (надання неконкурентних переваг одному виробникові перед іншими), а й державної зради. Адже йдеться про підрив обороноздатності держави, яка фактично перебуває у стані війни.
Тож у цей конфлікт мусила б втрутитися третя сторона — вище керівництво держави й правоохоронні органи, які або доведуть припущення, що мимоволі виникають у багатьох, або спростують. Не кажучи вже про те, що оборонні підприємства України неодноразово вказували: інституція військових представників на підприємствах — спадок СРСР. Вона застаріла, не відповідає теперішнім реаліям, а іноді взагалі завдає шкоди (приклади цього ми щойно навели).
Але ж очевидно, що звертатися із зауваженнями про це до Міноборони нема сенсу — це люди цього ж відомства, тож і захищатимуть їх, поки є змога. Таке рішення теж слід ухвалити на вищому рівні. Так само, як і багато інших рішень, які конче потрібні, щоб у подальшому запобігти таким ситуаціям.
Ми в Google+