ДОЛЯ

У далекій Ефіопії Олександра Булатовича знають набагато краще, ніж в Україні

9 жовтня цього року Булатовичу виповнилося б 140. І що далі в часі відходить ця дата, то ціннішою і значимішою стає розмаїта спадщина, яку він залишив для нащадків. Як зазначають історики, цей герой умовно прожив два повноцінних життя. Перше - як відважний воїн, учений-географ. Друге - смиренним ченцем і православним публіцистом. Життя Олександра Ксаверійовича було настільки бурхливим і заплутаним, що навряд чи колись вдасться скласти повний і правдивий опис його долі.

Поїхав гусар до Ефіопії

Певно, що від самого народження малому Сашкові випало бути непосидючим і допитливим. Батько хлопчика Ксаверій Вікентійович - з діда-прадіда військовий - походив з давнього дворянського роду Бекбулатовичів, мав родинне коріння, що тягнулося до самого Чингізхана. У його жилах текла татарська, французька, грузинська і російська кров. Мати Євгенія Андріївна відзначалася крутим і вибуховим характером. Така "гримуча" суміш, що дісталася у спадок хлопцеві, диктувала дитячу і дорослу поведінку. Як пригадували ровесники та очевидці, ще в роки військової служби не було коня, якого б він не міг осідлати. Та й у побуті залишався відчайдухом, для якого не існувало поняття страху. В Луциківці, де він часто бував на канікулах, заправляв серед ровесників завдяки своїй рішучості.

Коли в 1896 р. готувалася місія Російського Червоного Хреста до Ефіопії, серед її учасників виявився і молодий офіцер. Російська імперія була зацікавлена у налагодженні зв'язків з цією далекою африканською державою, оскільки тоді на чорному континенті точилася запекла боротьба між багатьма країнами за колоніальне панування. Цілком очевидно, що туди О. Булатович вирушив не за враженнями, а з конкретним завданням конкретних служб. З дорученнями він впорався блискуче. Узявши перед поїздкою кілька уроків з амхарської мови у тодішнього видатного філолога і церковного історика В. Болотова, він швидко став своїм для місцевих племен, а це значно спростило процес збирання інформації.

Природний розум, спостережливість і кмітливість дозволили узагальнити унікальний матеріал про недосліджену провінцію Каффа, інші незнайомі місцевості й поселення. В подальшому цей щоденник слугував настільною книгою для вчених, які вивчали особливості Aфриканського континенту. А ще Булатович зміг стати радником і найближчим другом ефіопського імператора Менеліка ІІ. Зрештою, гість з далекої Росії заслужив на таке ставлення до себе. Він допоміг абіссінському негусу реорганізувати армію, сприяв об'єднанню місцевих племен у боротьбі проти зовнішніх загроз. Згодом хороброго мандрівника відрядили до Північного Китаю, де він брав участь у бойових діях і демонстрував чудеса хоробрості.

Порятунок - у схимництві

Сьогодні навряд чи хтось встановить точну причину відходу відомого вченого-мандрівника від активного мирського життя і постригу в ченці. 36-річний ротмістр подивував тодішню Вищу Раду, відмовившись від блискучої кар'єри і ставши невдовзі отцем Антонієм. Новоявлений схимник повністю відійшов від світських розваг і втіх, проводячи дні в молитвах, читанні духовної літератури.

Та у 1912 р. сталася гучна подія, яка знову привернула увагу громадськості до отця Антонія. На горі Афон відбулося побоїще між вірянами. Причиною стало ім'яславство, рух за яке він очолив. Синод сприйняв це як єресь, і всіх заколотників під військовим конвоєм вивезли з Афона. Після цього Булатович повернувся до Луциківки, де й провів останні роки життя, трагічно втративши його від рук злочинців. Убивство, як стверджують деякі дослідники, могло бути і політичною розправою нової влади із занадто віруючим громадянином нової держави. Адже весь нехитрий скарб, що зберігався в його сільській келії, там і залишився.

Його справу продовжить Конюхов

Останні роки підтверджують значне зростання інтересу до постаті видатного вченого і мандрівника. Приклад подає Луциківка, де завдяки старанням місцевої, районної та обласної влади створено музей, обладнано капличку на місці фатального пострілу, а саму могилу впорядковано. Ця місцина стала об'єктом справжнього паломництва і мирян, і віруючих - кожного, кого цікавить історія рідного краю.

У Сумах створено клуб історичної пам'яті імені О. Булатовича, учасники якого вивчають життя і творчу спадщину свого кумира. Як розповіла одна з активних учасниць клубу Світлана Котницька, у США англійською мовою надруковано історичний роман письменника й історика Ричарда Зелтнера "Ім'я героя", нещодавно його перекладено російською, тож є надії, що з цією цікавою роботою ознайомиться й український читач.

Знаковою є увага до спадщини і справи Булатовича відомого сучасного мандрівника Федора Конюхова, інтерв'ю з яким нещодавно надрукував "Урядовий кур'єр". Наш відомий сучасник планує за прикладом Олександра Ксаверійовича пройти по Абіссінії не менш складним маршрутом на верблюдах. Уже є попередня домовленість з ефіопською владою про відкриття в місті Харарі пам'ятної дошки, а в столиці Аддис-Абебі буде зведена капличка на місці тієї, яку колись збудував далекий попередник.

А тим часом до луциківської могили часто навідуються вітчизняні паломники, студенти з Ефіопії, які навчаються у вишах Сум, Харкова, Києва. Представники молодого покоління африканського континенту з особливим інтересом знайомляться з населеним пунктом, де знайшов останній спочинок Олександр Булатович.