Тотальне роздержавлення галузі — один із п’яти принципів, за яких міністр аграрної політики та продовольства Олексій Павленко погодився надалі працювати у нинішньому уряді. Як відомо, анонсований торік процес приватизації 150—180 малих держпідприємств агросектору, з якого хотіли залучити у галузь близько 600 мільйонів гривень, так і не розпочався. «УК» спробував розібратись, чому далі розмов справа так і не пішла, чи буде розблоковано приватизацію у 2016 році і на яких умовах її проводитимуть.

Чому гальмуємо

Говорити на диктофон про причини «приватизаційного стопору» чимало експертів відмовилося. Без запису пояснили, що тут кілька причин. Одна з них — політичні торги, де кожна група тягне ковдру на себе. Друга — підприємства готують під конкретних інвесторів, а тому ставлять там своїх директорів і намагаються занизити їхню вартість перед приватизацією шляхом виведення з них державних коштів через офшори та фіктивні компанії. Третя — брак закону, який захищав би національні інтереси у процесі приватизації. І нарешті четверта — не лише Міністерство аграрної політики, а й інші міністерства і відомства дуже повільно передають на продаж у Фонд держмайна підпорядковані їм ДП. До речі, про це днями в інтерв’ю «Українській правді» поскаржився голова Фонду держмайна та приватизації Ігор Білоус, що стало частково причиною зриву плану приватизації на 2015 рік.

На прохання «УК» керівник прес-служби Фонду держмайна Ніна Яворська уточнила, що зі 175 об’єктів, запланованих урядом до приватизації у 2015 році, міністерства та відомства передали лише 19 підприємств, або 11%. І ті наприкінці року. За її словами, торік фонд продав за 12,2 мільйона гривень три підприємства, дотичних до агросектору. Це ПАТ «Агропромтехпостач», ПАТ «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут засобів технологічного устаткування ВЕЛТ» і ПАТ «Український науково-дослідний інститут технологій машинобудування».

У те, що приватизацію буде розблоковано у 2016 році, вірять не всі. Кажуть, що далі розмов знову не піде. Більше того, у бюджеті дохід від приватизації закладено лише 1 мільярд гривень. Але це не означає, що його не можна збільшити. Тим більше, що передумови для активізації роздержавлення є.

По-перше, наприкінці січня у першому читанні нарешті ухвалено закон, який має започаткувати «безпечну» приватизацію. Він забороняє продавати ДП юридичним та пов’язаним з ними особам, зареєстрованим у країнах, визнаних Верховною Радою агресорами. Покупцями не можуть стати й фізособи із громадянством країни-агресора. Крім того, документ передбачає скасування обов’язкового попереднього продажу на фондових біржах пакета акцій акціонерних товариств груп «Б» і «Г» обсягом 5—10% статутного капіталу.

По-друге, заяву про курс на тотальне роздержавлення ще до скандалу з міністром економіки зробив голова Адміністрації Президента Борис Ложкін, зауваживши, що ДП, на жаль, залишаються джерелом корупції та брудних коштів в Україні. Тому із 3-х тисяч підприємств у держвласності за кілька років має залишитися 200, максимум 250. Крім того, питання руба поставив і міністр аграрної політики та продовольства Олексій Павленко. Він відкликав свою заяву про звільнення за умови дотримання урядом п’яти принципів. Один з них — тотальне роздержавлення агросектору, зокрема компаній-монополістів — ДПЗКУ, Аграрного фонду, Артемсолі та Укрспирту.

Потрібен індивідуальний підхід

На тому, що провалену у 2015 році «малу приватизацію» агросектору треба проводити якнайшвидше, наголошують експерти. За словами гендиректора Українського клубу аграрного бізнесу Тараса Висоцького, держава поки що, на жаль, не є ефективним користувачем, менеджером і розпорядником ДП. Їй однозначно треба розпочати розпродаж поганих активів. Але підприємства, які можуть бути конкурентними за ефективного менеджменту, можна реанімувати. Складність приватизації аграрних активів полягає у наявності близько 600 тисяч гектарів державної землі (з них 150 тисяч — орної). Адже на сьогодні ринок сільгоспземлі під мораторієм. Отже, продавати її не можна.

Та, як відомо, нині саме земля та потужності для зберігання врожаю найбільш цікавлять бізнес, каже експерт. Тому якщо питання власності землі не буде вирішено, ДП не надто приваблюватимуть інвесторів.

На його думку, приватизація обов’язково має проходити через відкриті аукціони, а не через розпаювання. Оскільки так можуть штучно набирати у штат своїх людей, які отримуватимуть паї нібито на конкурсній основі. Натомість наслідки розпаювання будуть такі, як у 1990 х. Тепер доцільніше аграрні гектари ДП здавати в оренду або передавати їх у розпорядження територіальних органів.

Цієї думки не поділяє член спеціальної контрольної комісії з приватизації ВРУ Аркадій Корнацький. На його переконання, треба йти саме шляхом розпаювання і створення замість ДП колективних сільгосппідприємств. «Це буде справедлива приватизація, а не обезземелення селян», — наголошує він.

Важливо також, щоб кошти від приватизації аграрних ДП мали цільове призначення і йшли на розвиток агросектору через спецрахунок чи спецстаттю держбюджету, наголошує Тарас Висоцький. Приміром, на виконання аграрних програм, які добре себе зарекомендували (компенсацію кредитних ставок чи основних фондів під час будівництва нових підприємств).

Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Олександр Бакуменко (БПП) теж вважає, що не варто продавати все одним махом. «Треба провести ефективний професійний аудит, знайти нормального покупця через конкурс, а тоді продавати, щоб усе було прозоро, професійно і максимально вигідно для держави», — зауважив він, додавши, що має бути індивідуальний підхід до кожного аграрного ДП тощо.

На думку депутата, підприємства при Мінагроплітики однозначно треба продавати. Щодо науково-дослідних інститутів Національної академії аграрних наук, то їх слід роздержавлювати вибірково після детального аналізу: «Залишити землі для селекційної роботи, досліджень і виведення нових сортів. Все інше розпаювати між працівниками. А щоб серед них не з’явилося чужаків, чітко прописати умови участі працівників у розпаюванні та інші запобіжні заходи. Частково передати державні землі на місця у межах реформи з децентралізації, аби вони могли самі розпоряджатись своїми ресурсами».

Гіганти теж на продаж

Щодо приватизації монополістів, то, на думку Олександра Бакуменка, їх треба приватизовувати, але прозоро і без участі «ручних» компаній. Нині щодо кожної компанії розглядають кілька варіантів приватизації. Так, ДПЗКУ можуть приватизувати або повністю, або із залученням в акціонерний капітал західного інвестора. Це оновить менеджмент, раду директорів і дасть поштовх до розвитку компанії, виведе її на прибутки.

В Артемсіль треба або завести ефективний менеджмент за прозорим конкурсом, або теж створити акціонерне товариство, продовжив він. Бо нині там є питання щодо ефективності та заниження цін на продукцію. А Укрспирт варто продавати частинами.

Тарас Висоцький переконаний, що приватизовувати ДПЗКУ, Укрспирт та Артемсіль одним пакетом не можна. «Це створить не державну, а приватну монополію. А це ще гірше, ніж державна монополія. Треба продавати так, щоб зникла монополія і з’явилася конкуренція», — наголосив він, додавши, що не бачить загроз у продажу «гігантів».

А заступник голови аграрного комітету ВРУ Вадим Івченко («Батьківщина») вважає, що приватизація ДПЗКУ та Аграрного фонду, що є державними регуляторами зернового ринку, буде катастрофою для агросектору і смертю для фермерів. Останні не зможуть вийти на міжнародні ринки зі своїм зерном. Більше того, це створить передумови для ще більшої холдингізації агросектору, переконаний він.

Доцільніше було б об’єднати ці два підприємства, щоб вони могли й надалі виконували функцію держрегулятора. Крім того, Вадим Івченко не бачить можливості приватизації Артемсолі. За його словами, це стратегічне прибуткове підприємство, і нелогічно віддавати монополію з виробництва солі у приватні руки. Тут потрібно просто оновити менеджмент. З Укрспиртом інша ситуація: його можна приватизовувати, але розглядаючи кожен завод окремо.

Отже, як бачимо, думки експертів у багатьох питаннях збігаються. Мала приватизація в агросекторі вже давно назріла. Державі треба скинути із себе збиткові та нестратегічні підприємства, залучити в них інвестиції. Днями Мінагрополітики повідомило, що вже готове виставити на продаж 17 агропідприємств. Перші результати мають показати наявність попиту на аграрні активи та їхню ринкову вартість. А ось позиція щодо продажу компаній-монополістів неоднозначна. Тож, мабуть, не варто поспішати. Краще сім разів відміряти і один відрізати.

ПРЯМА МОВА

Олексій ПАВЛЕНКО,
міністр аграрної політики та продовольства:

— Наша принципова й незмінна позиція: міністерство не повинно бути аграрним квазі-холдингом, що управляє сотнями державних підприємств. Державне управління цим активом неприродне і суперечить європейській практиці. Держава довела повну неспроможність бути ефективним власником та менеджером, особливо в агросекторі. Як результат, держкомпанії, які мали б наповнювати бюджет та стимулювати економіку, перетворилися на тіньовий приватний бізнес, джерело збитків та корупції. Аграрний ринок нині один з найперспективніших, тож немає жодної потреби в існуванні сільськогосподарських підприємств, якими управлятиме держава.