Івано-Франківський міський голова
Віктор АНУШКЕВИЧУС
Етнічного литовця Віктора Анушкевичуса жителі Івано-Франківська двічі поспіль вибирають міським головою. Мабуть, саме це може бути відповіддю деяким адептам сепаратизму із Донецької та Харківської областей стосовно закидів, що у західному регіоні України панує нацизм.
Символічно, що Івано-Франківськ у ХVІІ столітті був побудований як місто міжконфесійної і міжнаціональної толерантності. Його європейський принцип забудови передбачає зведення ратуші, навколо якої розташовується ринкова площа, а по периметру — культові споруди різних конфесій: церкви греко-католицької та римо-католицької, православного храму (вірменського) і синагоги. У них і нині правлять службу Божу. Є в місті люди, які розмовляють російською мовою (є і російська школа). Деякі івано-франківці володіють польською (є і така школа), але ніхто з жителів міста з мовного питання проблем не робить.
Під час вшанування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, яке, за іронією долі, збіглося з часом введення російських військ до Криму, Віктор Анушкевичус на багатотисячному вічі звернувся з дозволу івано-франківців до України трьома мовами: російською, українською та литовською.
Любов до неньки-України він отримав з молоком матері-українки, яка втекла до Воркути з Хмельницької області від «солодкого» колгоспного життя. Його батько — засланий радянською владою у Воркуту литовець, тому пан Віктор з народження почувається антикомуністом. А з коханою дружиною-галичанкою знайшов свою долю в Івано-Франківську. Про те, як реформа місцевого самоврядування може позначитися на житті конкретних міст і їхніх громад, «УК» розповідає Івано-Франківський міський голова Віктор АНУШКЕВИЧУС.
— Пане Вікторе, які основні зміни, що стосуються органів місцевого самоврядування, потрібно внести в Бюджетний кодекс?
— Працюю міським головою вісім років. І незалежно від того, хто є президентом і прем’єр-міністром у країні, стикаюсь із постійним завищуванням доходів і заниженням видатків бюджету міста. Через такий підхід не розбалансовуються лише такі галузі, як освіта та медицина. А чому ж не перевести видатки, спрямовані на соцзахист, з другого «кошика» місцевого бюджету (власні кошти органів місцевого самоврядування для благоустрію міста, закупівлі транспорту, освітлення вулиць, ремонт доріг тощо) до першого (кошти з держбюджету, які витрачають на фінансування охорони здоров’я, освіти, соцзахисту, культури і спорту)? Тоді б місцеві бюджети отримали більше дотацій з держбюджету. Про це говоримо не один рік, але віз і нині там.
Серед норм, що потребують змін, — зарахування до місцевих бюджетів 100%, а не 75% податків з доходів фізосіб, 100% екологічного податку і повернення 50% адмінштрафів, які накладає Держ?автоінспекція для забезпечення безпеки руху до місцевого бюджету. Наприклад, ми у нашому місті в 2009—2010 роках установлювали камери відеоспостереження на важливих перехрестях і відповідно до цих записів направляли ДАІ штрафи. Це приносило кілька мільйонів гривень у міський бюджет. Але в 2011 році центральна влада таку практику скасувала. Це був унікальний бізнес-проект, адже даівців на кожне перехрестя не поставиш.
— У чому унікальність проекту?
— На одному з перехресть ми витратили на таку камеру спостереження 230 тисяч гривень. Буквально за 8 місяців проект окупився (зважте, що при цьому ми отримували лише половину адмінштрафів)!
— Але надходження до місцевого бюджету, про які ви говорите, не дуже значні. Що може кардинально змінити ситуацію?
— Попри бюджетне зубожіння столиці та інших міст, на їхніх околицях можна побачити багато палаців у мініатюрі. При цьому мери міст із простягнутою рукою за різними схемами випрошують гроші для своїх громад.
А у всіх країнах платять податок на майно, який іде до місцевого бюджету. Наприклад, бюджет нашого американського міста-партнера Арлінгтона (штат Вірджинія) становить 1 мільярд доларів, з яких половина отримана за рахунок податку на майно. І оскільки я «пересів» у крісло міського голови з бізнесу, вважаю, що цей податок мають платити всі жителі міста, а не лише ті, хто мають сукупну житлову площу понад 120 квадратних метрів.
Чому так думаю? В Україні для уникнення оподаткування майна популярною є практика, коли квадратні метри оформлюють на членів подружжя, дітей, свах і тещ тощо. Пропоную сплачувати цей податок раз на рік обсягом 0,1% з опосередкованої вартості метра квадратного, що визначає Мінрегіонбуд. Наприклад, для квартири у 100 метрів квадратних це становитиме 400 гривень на рік або 40 гривень на місяць.
Не можеш платити — живи у квартирі 40 квадратних метрів. Якщо «розповсюдити» цей податок на метри квадратні приміщень житлових, офісних, магазинів, ресторанів тощо, отримаємо десятки, а то й сотні мільйонів гривень. Додайте сюди автомобілі: скажімо, маєш авто вартістю 100 тисяч доларів — заплати податок 1000 доларів. Втілення в життя такої пропозиції дало б змогу подвоїти надходження до другого кошика бюджету.
— Як оцінюєте схвалену урядом Концепцію місцевого самоврядування?
— Позитивно. Нам потрібно швидко рухатися, і якщо будемо дуже довго запрягати, і на цей віз вантажитимемо глобальну реформу, то вона не відбудеться. Передусім потрібно вирішувати те, що найбільше наболіло: зміни в Бюджетний та Податковий кодекси, діяльність держархбудконтролю та казначейства.
Якщо вони будуть зроблені, це означатиме, що уряд перейшов від слів до дій. Щодо казначейства — не повинна громада міста, яка через міськраду продала землю і майно, мати проблеми з отриманням грошей для реконструкції центральної вулиці через те, що казначейство їх не пропускає. Орган місцевого самоврядування кошти громади, отримані від продажу майна та землі, має розміщувати, обираючи банки на власний розсуд. Івано-Франківська міська рада практикувала розміщувати такі кошти на депозитах на конкурсних засадах і отримувала мільйони додаткових надходжень.
— Як це вам вдавалося?
— В 2007—2008 роках в бюджеті розвитку міста було розписано пооб’єктне спрямування близько 60 мільйонів гривень. Після проведення тендера генпідряднику міськрада сплачувала 30% суми, а залишок у 70% цієї суми становив тимчасово вільні залишки коштів, які ми розміщували в банках на депозитах. Так, отримали 4,7 мільйона гривень, за які купили 12 карет швидкої допомоги «Фольксваген». Але нині нам в такий спосіб питання не дають вирішувати.
— Які найкращі практики самоврядування вам найбільше імпонують?
— Ідеальних рецептів немає. Потрібно зважати на те, що можна імплентувати на території України. Наприклад, часто наводять як приклад реформу правоохоронних органів у Грузії, коли Михайло Саакашвілі за одну ніч звільнив 35 тисяч працівників ДАІ.
Але ми такий досвід не можемо так швидко втілити, бо маємо територію, принаймні в 10 разів більшу, і населення майже 46 мільйонів (у Грузії його 4,4 мільйона). Але можемо перейняти досвід цієї країни щодо скасування сертифікації ліків з США або ЄС: документ із цих держав приймається як дійсний на території Грузії, і йому довіряють. А у нас за сертифікацію іноземних ліків платять гроші, і це є однією з корупційних схем.
Також потрібно уважно вивчати досвід Польщі, яка близька до нас за територією, кількістю населення, ментальністю, і не вигадувати український велосипед, удосконалюючи європейський досвід.
Зокрема, цікавою є адміністративна реформа, в результаті якої у поляків з 40 воєводств (територіально-адміністративна одиниця) залишилося 16. Вони наблизили адміністративні послуги до людей, щоб ті за кожним папірчиком не їздили до воєводства, і скоротили величезну кількість видатків, зекономивши кошти.
— Можливо, є цікаві речі, які Івано-Франківськ має намір перейняти в американського міста-побратима Арлінгтона?
— На жаль, коли я спілкувався з мером Арлінгтона, то він на багато моїх запитань не міг відповісти, бо не знав, про що я говорю. Він не міг збагнути, чому я його питаю, як він утримує будинки. Бо у нього кондомінімуми, і люди управляють будинками. А у нас житловий фонд «висить» на шиї міських голів.
Також непорозуміння у мера Арлінгтона викликало питання щодо того, на яких умовах місто отримує землю під цвинтар. Виявилося, що це «не його питання».
В Америці цвинтарі облаштовує бізнес, який встановлює тарифи на вартість земельної ділянки для могили, поховання померлого та утримання цієї могили (за нею доглядають). А у мене в Івано-Франківську гостро стоїть питання виділення землі під цвинтар, оскільки у місті такої території немає. Я звертався у райадміністрації та обладміністрацію із проханням виділити землю під цвинтар. Але міський бюджет має викупити 25—30 га землі, виділивши на це кошти, або сказати жителям міста, що поховання на цій землі тепер буде платним. А у нас люди звикли, що є певні «халявні» речі, які діють постійно. Мабуть, із деякими з них потрібно прощатися.
— У результаті реформи місцевого самоврядування уряд пропонує ліквідувати облдержадміністрації. Який це може мати вигляд на практиці?
— Тут потрібно взяти до уваги досвід Франції. У них перфекти — це аналоги наших голів облдерж?адміністрацій або губернаторів. Вони спільно з прокуратурою здійснюють нагляд над законністю. ОДА та РДА були створені як вертикаль влади для посилення влади президента, відходу від парламентаризму і створення президентсько-парламентської республіки. Спотворення Конституції й такий устрій влади призвели до намагань установити диктатуру.
Районні і обласні ради мають формувати свої виконавчі органи, а ОДА має виконувати тільки функції нагляду. Нині в Україні крайнього знайти важко: бо ОДА і виконавча облрада, коли обіцянки перед виборцями через розвал економіки та крадійство не виконуються, переводять стрілки одне на одного.
Вікторія КОВАЛЬОВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Віктор АНУШКЕВИЧУС. Народився 1962 року в місті Воркута (Республіка Комі). У 1986 році закінчив Вінницький політехнічний інститут. З 1988 по 1997 рр. працював інженером-конструктором на Івано-Франківському лісокомбінаті. 1991-го створив одне з перших приватних підприємств на Прикарпатті — «Рітас» (з литовської означає «ранок»), яке постійно виступало меценатом.
У 2002 році жителі виборчого округу №38 Івано-Франківська обрали Віктора своїм депутатом до міської ради, де він працював головою контрольної комісії з приватизації та оренди комунального майна. У 2006 та 2010 роках його обрали міським головою Івано-Франківська.
Одружений, має трьох синів.
Ми в Google+