Ім’я закарпатського перекладача з французької мови Віктора Мотрука вже кілька десятиліть добре знає український читач. Завдяки його перекладам можемо ознайомитися із класичними творами французької літератури та з її новинками, що виходять у нашій країні. Нещодавно на Закарпаття, де живе і працює Віктор Петрович, надійшла звістка: він став лавреатом престижної нагороди у галузі перекладацької творчості — премії «Мистецтво перекладу» імені Миколи Лукаша, запровадженої журналом іноземної літератури «Всесвіт». «Урядовий кур’єр» зустрівся з лавреатом і розпитав про сходження до цієї літературної вершини.

Присвята від «Всесвіту»

Презентація числа журналу іноземної літератури «Всесвіт», присвяченого перекладачеві Віктору Мотруку, відбулася в камінному залі Закарпатської облдержадміністрації. Пів сотні примірників адміністрація закупила для тих бібліотек краю, які не передплачують «Всесвіт». Автор цих рядків поцікавився, за які заслуги така пошана — присвята окремого номера перекладачеві.

— Так у журналі вирішили привітати мене з ювілеєм і подякувати за понад два десятиліття творчої співпраці. Але цьому передувала непроста історія з отриманням коштів на оплату друку тих 50 примірників. Їх не вдавалося знайти ніяк, хоч і журнал, і особисто я зверталися з клопотаннями до всіх, хто міг би посприяти. Здавалося, нічого з того не вийде, аж тут відбулася зміна влади на Закарпатті, й очільником облдержадміністрації було призначено Олексія Петрова.

— І що, Олексій Геннадійович допоміг?

— Цікава історія, як ми з ним познайомилися. Тоді було вже оголошено весняний карантин, і пробитися всередину будівлі ОДА було неможливо. Але мені пощастило. Якось, проходячи повз будівлю, помітив зграйку журналістів з телекамерами. Підійшов до них із запитанням, що тут має відбутися. Мені пояснили, що новий очільник Закарпаття даватиме інтерв’ю у скверику навпроти.

Я зрозумів, що це шанс для мене: сів на лавочку й очікував закінчення інтерв’ю Олексія Геннадійовича. А потім підійшов до нього і попросив хвилинку уваги. «Я під час навчання в Академії СБУ вивчав саме французьку», — несподівано для мене продовжив Олексій Геннадійович. Тож ми розмовляли лише французькою. І розмова завершилася тим, що він сказав: «Якщо вже ми обоє французи, то повинен вам допомогти».

Ми кілька хвилин побалакали мовою Бальзака і Гюго, сфотографувалися із примірником «Всесвіту», і очільник області пішов у своїх справах. А я повернувся додому з думкою: чудово, що голова Закарпатської облдержадміністрації володіє французькою і взявся допомогти мені у поширенні у краї журналу, який друкує мої переклади. Надіслав фото з Олексієм Петровим, який тримає в руках журнал, редакції «Всесвіту». І вони були у захваті.

— Чим усе закінчилося?

— Як кажуть, хепі ендом. Через якийсь час «Всесвіт» надіслав до Ужгорода 50 примірників ювілейного випуску, які я вже сам розповсюджував. Розіслав у райони краю, передав університетській бібліотеці, іншим бібліотекам, своєму ректорові Володимирові Смоланці, колегам, друзям.

У родині розмовляли різними мовами

— Інтерес до глибокого вивчення мови, мабуть, має певне пояснення.

— Звісно, що так. Моя бабця і мама мешкали у волинському селі Глинськ на Рівненщині. Тут колись жили чехи, які приїхали на запрошення ще царської влади піднімати сільське господарство. Місцеві люди у них служили і завдяки цьому добре опанували чеську мову. Так і бабця моя Василина її вивчила, володіючи ще й польською, бо жила за часів Польщі. Ці знання передала мамі. Тато, крім польської, володів німецькою, бо був у роки Другої світової війни остарбайтером.

Тобто у родині панувала така атмосфера, що я не міг не полюбити чужі мови. Як студент університету вивчав французьку й німецьку мови, а ще самотужки польську, чеську, сербохорватську, румунську (на Буковині ця мова дуже поширена).

— А як потрапили на Закарпаття?

— Після закінчення вишу одержав направлення в село з румунським населенням Середнє Водяне на Рахівщині. Через рік пішов служити в армію, а після служби, попрацювавши в освітніх закладах Івано-Франківська, вступив на вищі педагогічні курси до Московського інституту іноземних мов імені Моріса Тореза з підготовки висококваліфікованих викладачів іноземних мов для вищих навчальних закладів СРСР. У Москві закінчив аспірантуру, і після неї приїхав на роботу в Ужгородський державний університет. У цьому виші й працюю — скоро буде сорок років.

Перекладацтво — справа невдячна

— Закарпаття — багатомовний край, тож і перекладачів мало б бути достатньо. Чи так насправді?

— Колись було. Відомими перекладачами були Федір Потушняк й Іван Петровцій (з французької), Юрій Шкробинець (з угорської й на угорську), Іван Мегела (з німецької). Нині охочих перекладати одиниці. До прикладу, є безліч знавців англійської, проте ніхто не виклав українською хоч рядка Шекспіра, Селінджера чи Гемінгвея. Тішить, що з’явилися перекладачі зі слов’янських мов: Тетяна Ліхтей — зі словацької, Андрій Любка — з хорватської і сербської. Але цього занадто мало.

— Чим пояснити втрату інтересу багатьох знавців мов до перекладацької справи?

— Бо в ній надто багато складнощів. По-перше, обмежені можливості друкуватися: єдиний часопис, який вміщує переклади, — журнал «Всесвіт». Його заснував Василь Еллан-Блакитний 95 років тому. Це найстаріший літературним журнал, що вижив.

По-друге, ця справа потребує великої самовіддачі, а на винагороду (гонорар) сподіватися можна у виняткових ситуаціях. По-третє, право на переклад іншомовного художнього твору потрібно купити в іноземного видавництва чи самого автора, а це дороговартісно. Навіть для видавництв дорого. Лише великі київські чи харківські можуть собі дозволити. І дуже добре, що вони це роблять, адже літературні переклади — розкіш спілкування між народами, взаємозбагачення їхніх культур.

— Переклад художніх творів — один з видів літературної творчості. Передбачає не просто знання мови.

— До всього потрібна обізнаність із культурою, минулим і сьогоденням народу. У цьому сенсі незамінні контакти, які підтримую із франкомовними друзями. До них звертаюся, якщо виникає потреба уточнити історичну деталь, нові реалії сучасності.

— Тож і французькі інтелектуали причетні до ваших перекладів?

— Наприклад, чудові поезії у прозі французького поета Жоржа-Леона Годо переклав і видав книжкою «Магнітне поле» завдяки приятелеві з Ніора директорові місцевої медіатеки Ерікові Сюрже. Він познайомив мене з поетом, з яким колись сам приятелював, а далі я вже сам домовлявся про право на переклад з його дружиною Мадлен, бо Годо вже пішов у засвіти.

Книжка побачила світ в Ужгороді, а потім мер міста Ніор, дізнавшись від Еріка Сюрже, що я перекладаю українською їхнього поета, запросив мене приїхати в Ніор і презентувати видання. Я ознайомив українських читачів із творами французького романіста, новеліста з цього краю Гастона Шеро. Книжка «Арія Вертера» вийшла друком в Ужгороді.

Подарунок від президента Франції

— З масмедіа дізнався і про цікавий подарунок, який ви отримали від президента Франції Емманюеля Макрона.

— Написав президентові Франції листа, в якому висловив йому свою моральну, сказати б, підтримку, коли у Франції розпочався протестний рух так званих жовтих жилетів. Я вважав, що окремі брутальні дії протестувальників, які громили установи, розбивали вітрини тощо, мають віддалену мету підірвати устої Французької Республіки.

Написав, не дуже й сподіваючись на відповідь. Але ця відповідь не змусила на себе довго чекати.

— І що в ній було?

— У відповіді за підписом Макрона йшлося, що моральна підтримка франкомовного українця його дуже втішила. А доважком до листа став подарунок — новий Словник сучасної французької мови. Тепер цей том від Макрона — особлива цінність у моїй словниковій колекції.

— Ви викладач французької мови з величезним стажем, доцент вишу. Закарпатська молодь охоче вивчає нині мову Гюго, Бальзака і Стендаля?

— Колись, у довоєнні часи, в гімназіях Закарпаття настільки добре викладали іноземні мови, що випускники могли вільно ними послуговуватися. Тоді до вивчення мов ставилися з повною відповідальністю, розуміючи, що вони їм знадобляться у житті, роботі. Знали німецьку і французьку, чеську й угорську. А до того ще й грецьку та латину, навіть могли ними писати.

Небагато теперішніх випускників шкіл можуть таким похвалитися. Мені дуже шкода, що саме на французьку рік у рік меншає вступників до ужгородського вишу. У Закарпатській області скорочено до неприйнятного мінімуму кількість загальноосвітніх шкіл з поглибленим вивченням французької мови. Англійська як мова-гегемон несправедливо витісняє з освіти французьку, і наше освітянське керівництво вважає, що це, мовляв, закономірний процес. Конче потрібно налагоджувати її вивчення, адже це напряму пов’язує нас з однією з найрозвиненіших країн Європи, якою є Франція, країна світової культури.

Василь БЕДЗІР,
«Урядовий кур’єр»

Перекладач Віктор МОТРУК

ДОСЬЄ «УК»

Віктор МОТРУК.  Народився 1949 року в селі Глинськ Здолбунівського району Рівненської області. Закінчив Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича. Із 1982 року — старший викладач, доцент Ужгородського державного (нині національного) університету.

Видав 12 книжок своїх перекладів з французької й польської мов. Автор понад 70 наукових розвідок із проблем французької мови, методики викладання іноземних мов, перекладо— та літературознавства. Автор двох навчальних посібників МОН України.

Нагороджений орденом Августина Волошина І ступеня.

ПРЯМА МОВА

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
головний редактор журналу «Всесвіт»,
заслужений працівник культури України:

— За десятиліття активної перекладацької діяльності Віктор Мотрук зарекомендував себе як один із флагманів перекладацтва Закарпаття й один з найактивніших відтворювачів французького слова в Україні. Його праця не може не захоплювати й не викликати пошани.

Віктор Мотрук подарував читачам прекрасні переклади із французької літературної класики Т. Готьє, Е.Золя та інших авторів. Це генератор українсько-французького культурного й інтелектуального діалогу. Упродовж багатьох років Віктор Петрович виконує функцію культурного дипломата, який на високому перекладацькому рівні відтворює семіосферу французької літератури. Вражає, що тлумач працює із класичними творами, знаковими іменами з канону французької літератури ХІХ—ХХ століть.