У доволі розлогому переліку законопроєктів, які нагально потребують ухвалення, а опинилися в шухляді, є й проєкт закону №2064 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання розвитку виноградарства в Україні». Цей документ надійшов до Верховної Ради 5 серпня 2019 року, та лише 16 червня 2020-го його ухвалено в першому читанні.

Можна зауважити: теж мені біда, є законопроєкти, що, попри «турборежим», лежать набагато довше! Так, але цей документ принципово важливо ухвалити до відкриття ринку землі, інакше він втратить сенс. А згодом втратимо й вітчизняне виноградарство.

У чому загроза

Як зазначено в пояснювальній записці, українське виноградарство демонструє сталу тенденцію до зникнення. За словами авторів, семи народних депутатів з різних фракцій, в Україні щороку викорчовують у півтора раза більше виноградників, ніж саджають нових.

Ще 2016 року в нашій країні (без урахування окупованого Криму) було 44 тисячі га виноградників. І ці площі дедалі зменшуються. Лише торік, за даними ресурсу SuperAgronom, близько 500 га виноградників було викорчувано на Одещині, ще майже 200 га — на Миколаївщині. Відповідно вітчизняні винороби не забезпечені вітчизняною ж сировиною, а мусять її імпортувати.

Тут треба додати важливий нюанс: якість винограду залежить від віку насаджень. Молоді лози дають багатий урожай, але невисокої якості незалежно від сорту, старші — менше винограду, але кращого.

У Франції є лози, яким понад сто років, вони дають лише по три — чотири грона за сезон, зате це сировина найвищої якості, яка годиться для елітних вин. Отже, для доброго вина треба мати старий виноградник. Тобто він багато років мусить рости на одному й тому самому місці.

Сюди треба додати високу витратність створення високопродуктивного виноградника (не менш як 100 тисяч гривень на гектар) і тривалий термін його окупності. Термін 20—25 років інтенсивної експлуатації, названий авторами законопроєкту, насправді не максимальний, а мінімальний. Далі треба обирати, чому ви надаєте перевагу — кількості чи якості.

А для цього виноградар має бути певний, що його виноградник простоїть принаймні 25 років без жодних небезпек. Орендні відносини такої певності не дають, а достатніх площ власної землі виноградар не має. Тобто найголовніша причина, чому в Україні, на відміну від інших держав, виноградарство інвестиційно не привабливе, — земельне питання.

Причини занепаду українського виноградарства закладено ще під час недолугої земельної реформи 1990-х, коли землі колишніх виноградарських господарств було розпайовано, а самі виноградники передано до статутного фонду господарських товариств. Тобто склалася безглузда ситуація, коли земля належить одному господареві, а те, що на ній росте, — іншому. Саме з цієї причини постійно стається так, що виноградар на чужій землі закладає виноградник, витрачає кошти, а потім власникові закортіло віддати ділянку комусь іншому під іншу культуру.

Виноградар як об’єкт рекету

Політики-популісти часто намагаються представити власників паїв як таких собі забитих бабусь і дідусів, які не знають своїх прав. Бувають і такі, але трапляються й інші — справжні акули бізнесу, які шантажують аграріїв-виробників, вимагаючи від них кращих умов, ніж записано в договорі оренди.

Часто вони діють не самі, а з намови рейдерів, які прагнуть довести сільгосппідприємство до банкрутства і загарбати його. У такому разі ці горе-орендодавці не розуміють, що так можуть не лише не отримати зайвого, а й втратити те, що мають.

Із таким зіткнувся французький винороб маркіз де Лакарен, коли намагався створити виноградник на Одещині. Місцеві жителі спочатку передали йому землю, а потім стали скаржитися, ніби їх ошукали. Про те, щоби повернути французові отримані від нього гроші, ніхто навіть не згадав.

Виноградарі — дуже привабливі об’єкти шантажу. З огляду на вкладені ними кошти і працю вони радше погодяться на невигідні умови, ніж втратити все. Коли ж їм боротись із шантажем вже несила, виноградник викорчовують, а виноградареві ніхто й не намагається відшкодувати витрати. Ось головна причина, чому Україна може остаточно втратити власний виноград.

Що можна зробити

Законопроєкт пропонує встановити мінімальний строк користування земельними ділянками під виноградниками (або для їхнього закладання) 25 років. Для цього запропоновано внести зміни до Земельного кодексу та закону про оренду землі. У разі дострокового припинення права користування земельною ділянкою виноградареві мають відшкодувати витрати за закладання виноградника, догляд за ним та інші збитки.

До статті 102 Земельного кодексу України пропонують внести доповнення: користувач земельною ділянкою, який вирощує на ній виноградник, після закінчення терміну чинності договору має переважне право на укладання із землевласником нового. Щоправда, лише за умови, що він належно виконував свої обов’язки перед орендодавцем. Перехід права власності на земельну ділянку, передану на користування для вирощування винограду, якщо воно передбачає розірвання угоди з користувачем, може відбутися лише за наявності документа про відшкодування збитків, яких зазнав користувач (ст. 132 Земельного кодексу).

Певна річ, не обійшлося без зауважень. До прикладу, назва законопроєкту, яка не зовсім відповідає суті: йдеться не про якесь сприяння, а про збереження того, що є нині. Крім того, у Комітеті з питань аграрної та земельної політики зауважують: у разі дострокового припинення користування земельною ділянкою не треба відшкодовувати витрати виноградареві, якщо воно відбулося з ініціативи його самого або якщо він не виконував своїх обов’язків.

Те саме стосується і вимоги відшкодування збитків у разі закінчення терміну чинності укладеного договору раніше за настання плодоношення виноградника. У Головному експертному управлінні Верховної Ради зазначають: за Цивільним кодексом, припинення чинності договору через закінчення його терміну не вважається порушенням. Просто, укладаючи договір, користувачеві земельною ділянкою слід було передбачити цей нюанс.

Ці зауваження істотні, але не означають, що документ не можна ухвалити після належного доопрацювання. Тож 15 вересня його було внесено до порядку денного нинішньої сесії Верховної Ради. Тепер справа за депутатами.

ОФІЦІЙНО

Галузь отримає професійне свято і державну підтримку

Під час робочої поїздки на Закарпаття Президент Володимир Зеленський підписав указ № 403/2020 про встановлення в Україні професійного свята — Дня виноградаря і винороба, яке відзначатиметься щороку в другу неділю листопада.

Виступаючи на представленні Стратегії розвитку Закарпатської області до 2027 року, Президент зауважив, що цей регіон має хороший потенціал у виробництві органічної продукції, зокрема у виноградарстві та виноробстві.

«Це важлива складова для сільського господарства, важлива для інфраструктури й робочих місць у сільській місцевості. Сьогодні я підписав указ, що встановлює в Україні офіційне свято — День виноградаря і винороба. Я знаю, що це було важливо для людей, які працюють у цій галузі. Це символічний крок, який підкреслює повагу до цієї професії», — сказав Володимир Зеленський.

Глава держави також зазначив, що уряд і профільне міністерство мають представити комплекс заходів для розвитку українського виноградарства та виноробства.

«Ми часто кажемо про «економічний націоналізм». Давайте зробимо так, щоб закарпатське, одеське, херсонське і, звісно, кримське вино за якістю та популярністю нічим не поступалося італійським, іспанським та французьким винам», — наголосив Президент.

У свою чергу Голова спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття Олександр Ковач розповів про бар’єри, які заважають розвитку сімейного виноробства. Він згадав той факт, що умовою для створення сімейного фермерського господарства є наявність земельної ділянки площею від двох гектарів. За його словами, враховуючи малоземелля в Закарпатті, не кожен малий фермер має можливість придбати у власність або орендувати від 2 га і більше сільськогосподарських угідь.