Нещодавно моя знайома продала квартиру на розі Хрещатика і Городецького. Причина — не витримала тривалого випробовування силою звуку, якому піддаються мешканці будинків поблизу Майдану Незалежності. Під час концертів тут так «врубують» динаміки, що шибки бряжчать. Та й хіба лише на майданах організатори видовищ не мають почуття міри?!

У престижних концертних залах апаратура глушить не лише слухачів, а й виконавців, які часто неспроможні її перекричати навіть у найпотужніші мікрофони. Недарма ж «співають» під фонограму, відкриваючи рота у такт музиці. А кінотеатри, у яких чомусь «забули» відрегулювати звук? Я туди ходжу лише на нашумілі прем’єри, а вражень вистачає на кілька місяців. І зовсім не від переглянутого фільму (стежити за сюжетом і милуватися грою акторів перестаєш уже через десять хвилин), а від реву з численних динаміків на стінах.

Про сусідів — меломанів зі специфічними музичними вподобаннями, яких вимушена слухати вся округа, чи пасажирів у транспорті, через чиї навушники ритмічне бемкання приречено слухає весь вагон, уже й не йдеться. Виростають покоління, які вважають, що так і треба. І це попри те, що бувають за кордоном й у себе приймають іноземних гостей. То невже не можна запозичити хоч щось позитивне: не пиячити на вулицях і в скверах, не кидати недопалки під ноги, не кричати на вухо приятелеві за столиком у кафе чи на прогулянковому катері, де несамовито гримить музика…

Своє безкультур’я невдовзі, мабуть, продемонструємо футбольним уболівальникам, які приїдуть на Євро-2012. Вони в музеї навряд чи масово підуть, а ось скупатися в спекотну погоду обов’язково захочуть. Тут їх і здивуємо колонією безсистемно розкиданих «хлівів» у Гідропарку, де відпочивальникам пропонують випити і закусити. Але передусім пригостять звуковим цунамі, яке накриває не лише відвідувачів численних генделиків, а й тих, хто поспішає якомога швидше проскочити це пекельне місце. Тутешні підприємці переконані: чим гучніше у них грає музика, тим більше відвідувачів наскликає...

Увесь цей безлад можна якщо не приборкати, то хоча б обмежити певними рамками. Приміром, скористатися «Санитарными нормами допустимого шума в помещениях жилых и общественных зданий и на территории жилой застройки», схваленими … у 1984 році Міністерством охорони здоров’я СРСР. Щоправда, із доброго десятка сторінок цього документа, набраних дрібним шрифтом, пересічний громадянин мало що второпає. Текст написаний «пташиною» мовою, тобто виключно для фахівців, та ще й із посиланням на безліч інших документів та нормативів. Єдине, що з усього цього можна зрозуміти, то це те, що встановлених норм мають дотримуватися всі без винятку.

Стосовно того, хто має ставити порушників спокою у межі правового поля, в санітарних нормах нічого не сказано. За словами виконувача обов’язків завідуючого відділом гігієнічних проблем екології та здоров’я населення Київської міської санепідемстанції Тараса Остапчука, це віднесено до повноважень місцевої влади, яка в разі непослуху порушників спокою може закликати на поміч правоохоронні органи. Туди ж звертаються й фахівці санепідемстанції, оскільки в їхньому арсеналі виключно адміністративні покарання. Зазвичай вони дають лише рекомендації, проводять дослідження за показниками і ведуть шумовий моніторинг. А ще приймають скарги від тих, кого дістали децибелами. Заяву слід писати на ім’я головного санітарного лікаря міста. Суть справи викласти у довільній формі і відправити поштою чи віднести особисто. Обіцяють допомогти.