Зараз багато хто згадує попередні кризи, які пережила наша країна, і ставить собі запитання, за допомогою чого вітчизняна економіка має піднятися цього разу? Вочевидь, оголошені урядом заходи підтримки бізнесу допоможуть не всім, і підприємцям доведеться розраховувати тільки на власні сили.

Хтось читає прогнози експертів, намагаючись розгледіти перспективу, хтось уповільнився або навіть здався, а хтось шукає позитивні приклади, щоб перейняти досвід і використати його як рецепт перезапуску власного бізнесу. І такі приклади існують. Крім того, підприємці, про яких йтиметься, не тільки знайшли сили, щоб не дати впасти своєму малому бізнесу, а ще й допомагають виживати іншим.

Реклама — не тільки про гроші

Колишній сільський учитель Денис Підченко кілька років тому вирішив заснувати власну справу і відкрив у Слов’янську комп’ютерний клуб із послугами ксерокопії, який незабаром став компанією РПЦ «CMYK» з усіма видами рекламних і поліграфічних послуг.

Активно розвиватися бізнес почав у 2014 році, після звільнення Слов’янська від бойовиків. Маючи невеликі заощадження на тлі гіперінфляції, підприємець вклав гроші в обладнання і не прогадав. У невеликому цеху з’явилися професійні лазерні принтери, верстати для широкоформатного друку і навіть вишивальна машинка. Усе це давало змогу виконувати весь спектр поліграфічних і рекламних послуг. За словами Дениса Підченка, за останні п’ять років масштаби бізнесу виросли увосьмеро. Створили десять робочих місць і відкрили дві філії центру. І раптом…

Оцінити можливе падіння рекламного ринку внаслідок кризи, викликаної пандемією, наразі складно. Однак розуміючи, що ринок реклами чекають важкі часи, Денис Підченко спробував частково перепрофілювати свій бізнес.

У соцмережі в той час представники рекламного бізнесу створили групу «Рекламники допомагають Україні». Одним із напрямів допомоги став безкоштовний розподіл захисних масок по своїх регіонах. Але для Дениса Підченка цього здалося замало. З урахуванням наявного обладнання він зі своїми робітниками налагодив випуск захисних екранів, які призначені для медичних бригад швидкого реагування. Частину безкоштовно відразу передали медикам Слов’янської станції швидкої медичної допомоги.

— У нас нині працює дев’ять бригад. Ми забезпечені всім необхідним для роботи, але не знаємо, як будуть далі розвиватися події з коронавірусом, тому засоби індивідуального захисту зайвими ніколи не будуть, — каже завідувачка станції швидкої медичної допомоги Олена Малюченко.

За її словами, в лікарів були захисні екрани, але одноразові, тонкі. А цей екран захищає обличчя лікаря з усіх боків. Він виготовлений з високостійкого оргскла, яке можна обробляти спиртом й іншими хімічними речовинами.

— Захисні екрани, які імпортують в Україну, виготовлені з такого самого матеріалу і коштують від 170 гривень. Ми ж домоглися зниження собівартості до 60 гривень. Наразі в тих умовах, що склалися, ми готові продавати наші екрани за собівартістю, адже нам потрібно забезпечити заробітну плату працівникам, зберегти робочі місця, — каже Денис Підченко.

Захисні вироби виробництва РПЦ «CMYK» уже оцінили фахівці департаменту охорони здоров’я Донецької обласної державної адміністрації. Тепер до підприємця звертаються не тільки медики. «Управління Верховного комісара ООН просить нас забезпечити їх екранами. У них багато волонтерів, які працюють на лінії розмежування, у так званій сірій зоні», — розповідає Денис Підченко.

У підприємця немало і складнощів. Є оренда, ціну на яку ніхто не переглянув. Є ще податки, які держава також хоче отримувати. Але приклад РПЦ «CMYK» демонструє, що попри труднощі в малого бізнесу є суттєві переваги — це відкритість новим ідеям і швидкість адаптування. Для підприємця власний бізнес — це справа, у яку вкладено не тільки значні кошти, а й душу. Невеличкий бізнес креативний, і саме йому вдається впроваджувати щось нове та оригінальне. Крім того, малі підприємці простіше та швидше пристосовуються до реалій сьогодення.

Яскравий приклад взаємодії

Нині багато підприємств і фізичних осіб-підприємців намагаються допомогти медичним закладам. І це не тільки волонтерство, а й спроба знайти своє місце в умовах, коли похитнулися плани та впевненість в здатності зберегти власний бізнес. Досить швидко переорієнтували свої потужності на пошиття масок і різні види захисних костюмів швейні підприємства. Так з поширенням пандемії до великого благодійного проєкту долучився і текстильний кластер Донеччини.

Як і у випадку з підприємцем Денисом Підченком, драйвером змін виступила громадськість. Одна з громадських організацій звернулася до швейників з ініціативою пошити захисні костюми для медиків. Через те, що обсяг основних замовлень швейної продукції суттєво зменшився, підприємці радо погодилися допомогти лікарям.

— Нам замовили приблизно 8000 комплектів захисного одягу, — каже керівниця текстильного кластера Донеччини Ганна Петриченко. — На виготовлення дали два тижні. Часу було обмаль, тому ми вдалися до вже забутого принципу кооперації. На двох підприємствах ішов крій — там є спеціальне обладнання, яке дає змогу кроїти великими партіями і в короткі терміни. Інші підприємства безпосередньо займалися пошиттям.

Роботи вистачило всім. Громадська організація забезпечила підприємців необхідною тканиною та оплатила роботу майстриням. Замовлення було виконано, а представники малого бізнесу отримали неоціненний досвід співробітництва.

— Це яскравий приклад взаємодії, про який ми мріяли, коли створювали кластер. Тобто виконувати великі замовлення спільно, — каже Ганна Петриченко. — Ми не переймаємося негативом, а намагаємося впровадити нові ідеї. У зв’язку зі складною ситуацією із засобами захисту проти пандемії процес з пошиття масок налагодили дуже швидко. Щодо захисних костюмів — знадобилося кілька днів. Розподілили підприємства за технічними можливостями та технологічним процесом. Для нас головне, щоб було замовлення, а ми вже підлаштуємося і виконаємо якісно та в потрібні терміни. І в цьому, звичайно, велика перевага малого бізнесу. У тому, що він мобільний.

Від весільних суконь до бахил

Одним із малих бізнесів, яке скооперувалося з іншими швейниками Донеччини є підприємство «Форма Центр». До карантину майстрині досить успішно розвивали два напрями: пошиття робочого фірмового одягу та весільного вбрання.

— Із січня цього року ми відчули, що замовлень на весільні сукні стало менше і почали шити одяг для працівників підприємств. У березні повністю перейшли на пошиття захисних медичних костюмів, — каже власниця «Форма Центр» Світлана Коротун.

Саме в її цеху розкроюють тканини, що допомагає іншим виробникам пришвидшити процес пошиття. «Актуальність кооперації ми розуміли і раніше, але карантин і важкі часи підштовхнули нас. Ми були дуже розрізнені, а щоб розвиватися і вижити, потрібно гуртуватися», — зауважує Світлана Коротун. Її підтримують й інші швейники.

Переселенка з Донецька Анета П’яних шиє захисні костюми та маски для медиків. Для цього вона перепрофілювала власний цех з пошиття спортивної форми під виробництво одноразових медичних наборів індивідуального захисту. У цеху Анети працюють три швачки та одна закрійниця.

Підприємниця з Вугледара Ганна Теличко також долучилася до активної роботи з колегами. Раніше її швейний цех «А-Текстиль» спеціалізувався на виробленні постільної білизни для готелів, екосумок з вишивкою та брендуванні спецодягу.

— Співпраця — це можливість вистояти в цей нелегкий час для малого і середнього бізнесу. Кошти, які ми отримуємо, допомагають нам бути на плаву, сплачувати податки та оренду. Перепрофілювавши підприємство, ми маємо можливість платити зарплату нашим працівникам, — каже Ганна Теличко.

Підприємці зазначають, що карантин — це випробування на міцність для всього бізнесу, бо зараз перед швейними підприємствами постає чимало труднощів.

— Перша проблема — це, звичайно ж, зниження споживання. І внаслідок цього — зменшення замовлень. Основні замовлення і виробництво майже в усіх скоротилися, — каже Ганна Петриченко. — Кількість постачальників також зменшилася, багато з них в рази збільшили ціни. На майбутнє поки з новими замовленнями важкувато прогнозувати.

Ганна Петриченко впевнена, що в будь-якій складній ситуації, згуртувавшись, можна знайти вихід.

— З одного боку здається, що все погано. Бізнес під загрозою, і мільйони людей будуть без роботи. Але мине час, і багато еволюціонують, пристосуються до змін, і, можливо, навіть з’явиться чимало нових стартапів. Та я впевнена, що тільки спільно, командною роботою можна пережити ці непрості часи.

«В’юнко» — cтудентський проєкт

Про те, як у Маріуполі десять студентів об’єдналися і розробляють сервіс доставки з колоритною назвою, ми дізналися зі сторінки Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України».

«Наша команда вирішила створити для містян інноваційний сервіс доставки. Через нього можна буде замовити продукти, ліки, товари для дітей. У часи карантину це дуже важливо. «В’юнко» — це інтегрований персонаж — асистент, який створюватиме актуальні пропозиції на основі дружніх скриптів. Соціальною складовою нашого проєкту буде безкоштовна доставка товарів для людей з інвалідністю, пенсійного віку, інших вразливих груп. Наприклад, мама з дитиною, яка не може вийти по продукти, залишає на сайті заявку, наш кур’єр привозить їй харчі безкоштовно», — розповів засновник «В’юнко» Денис Майоров.

Нині команда працює над оформленням сайту і створенням мобільного додатку.

«В’юнко» — означає швидко. Саме так наша команда збирається працювати, аби клієнт швидко отримав якісну послугу в Маріуполі», — сказала співзасновниця «В’юнко» Тетяна Рак.

Днями команда планує завершити розробку сайту і мобільного додатку та розпочати його просування. Партнери цієї команди Українська академія лідерства, а також Інститут майбутнього з їх соціальною місією допомоги людям під час пандемії коронавірусу.

Зараз у програмі «Urban Tech» понад 70 учасників з Донецької області. Кожна команда працює над власним проєктом. Зокрема створюють чат-бот про Маріуполь, мобільний додаток для реалізації системи контролю відвідування через технологію QR-кодів тощо.

Програма розпочалася в лютому і триватиме до липня, учасники представлять свої напрацювання інвесторам під час захисту проєктів. «1991 Маріуполь» займається консалтингом стартапу в інкубаторі. Ми розвиваємо ідеї команд, допомагаємо з бізнес- та маркетинговою стратегією. Також надаємо інформаційну підтримку», — розповідає менеджерка програми інкубації «1991 Маріуполь» Діана Ангєлова.

За шипшину взявся ветеран АТО

Не побоявся і ризикнув розпочати власну справу і Геннадій Попелюський із Костянтинівки. Аграрії Донеччини не пригадують, щоб в області хтось системно займався вирощуванням шипшини. А пан Геннадій, повернувшись з АТО, де боронив Україну п’ять років, став першим ветераном, який у своєму місті отримав землю і вирішив на ній господарювати. Зізнається, що була спокуса продати, але передумав, дружина відрадила і підтримала ідею працювати на своїй землі.

За словами підприємця-новачка, спочатку хотів вирощувати горіхи, однак знайомий порадив посадити шипшину — земля і клімат сходу України для цього ідеально підходять. Розпочав минулої аномальної зими — розчистив територію і виорав поле, яке не обробляли понад 20 років. Навесні прийшов час саджати майже сім тисяч однорічних саджанців. Ось тут і знадобилася підтримка дружини Катерини і побратимів громадського формування «Гайдамаки».

Посівна, якщо так її можна назвати, уже пройдений етап для Геннадія, який тепер опікується доглядом за саджанцями, аби кущі прижилися. А перший врожай — перспектива наступного року.

На сторінці у Facebook, яку Геннадій назвав «Маєток Анатолійовича», видно, як він із родиною живе і господарює на своїй плантації. «Це цікавий куточок нашого краю, в якому він розчинився і став його часткою. Відвідайте і підтримайте Геннадія», — пише про свого земляка еколог і журналіст Володимир Березін.

Спостерігаючи, з яким ентузіазмом міський житель узявся за нову для себе справу — щиро бажаємо, аби в нього все вдалося.

Віра ІЛЬЇНА
для «Урядового кур’єра»,
Ігор ЗОЦ,
«Урядовий кур’єр»