Голова Національної ради з питань
телебачення та радіомовлення
Володимир Манжосов

Людина некомпетентна, напевно, думає, що його робота — цілодобово дивитися телевізор і слухати радіо. Адже його посада — голова Національної ради з телебачення і радіомовлення. І перед очима жваво виринає образ: статний чиновник ліниво клацає пультом, п’ючи каву на шкіряному дивані. Ані поважності, ані шкіряного дивана я не побачив. А пульт лежав забутий в кутку на телевізорі. Робота мого співрозмовника зовсім не схожа на існуюче уявлення про неї. Але не поставити цього запитання я не міг.

«Те, що ми бачимо, — боротьба  за рейтинги»

 — Володимире Анатолійовичу, коли повертаєтеся з роботи додому, просите ввімкнути телевізор чи є ще бажання поклацати пультом самому? 

– Не брехатиму — рідко передивляюся телевізор. По-перше, тому що пізно приходжу додому, і час залишається лише на те, аби підготуватися до сну. По-друге, коли мене обрали головою Нацради, спершу телевізор справді працював в моєму кабінеті постійно, але невдовзі від цієї ідеї відмовився, бо дивитися часу немає. Навіть коли я їду у відрядження і в вагоні є телевізор, намагаюся, щоб він не муляв очі.

— За службовими обов’язками вам випадає займатися телебаченням. І хочете ви цього чи ні, а доводиться слідкувати за українським ТБ.

– Зрозуміло, але це я роблю не сам-один (сміється). У нас є моніторинговий центр, який цілодобово переглядає всі загальнонаціональні канали і переважну частину супутникових. Окрім того, є представники на місцях. І якщо раптом щось трапляється, то, певна річ, я про це швидко дізнаюсь.

Я не хочу сказати, що взагалі не дивлюся телевізор. Прагну переглядати новини на провідних каналах, щоб скласти враження про те, яким чином вони інтерпретують ті або інші події. Дивлюся футбол. Цікавлять історичні програми. На решту час віднайти складно. Але у будь-якому випадку намагаюся подивитися нові програми, які з’являються на нашому ТБ. Це роблю, аби не спиратися лишень на думку співробітників апарату, чи тоді, коли є інформація про скандальні шоу і програми, про які часто-густо існують абсолютно протилежні думки.

 — Якось наш Прем’єр сказав: «Не розумію, чому наші новини починаються з негативу». Я теж не розумію, якщо чесно. Це дійсно тенденції світового ТБ чи ми задніх пасемо? 

 — Те, що ми бачимо, — боротьба за рейтинги, до того ж, вкрай жорстока боротьба. Будь-яке зростання або падіння рейтингу на півпункту телевізійного слоту відчутно позначається на прибутках компанії. Тому головне завдання — приголомшити, привернути увагу, утримати телеглядача на цьому каналі. Нічого нового тут не придумано, і така природа комерційного телебачення.

— Тобто українське телебачення зараз — це просто машина для заробляння грошей?

— Взагалі-то, так. Боротьба за гроші у свою чергу зумовлюється тим, що витрати у телекомпаній величезні, від успіху каналу залежить доля топ-менеджерів каналу та їхня кар’єра.

— Тож нові формати, які дають змогу заробляти гроші, стартують, а ті, що ні, відмітаються. Так? 

– Якщо надто спрощено, то все так і відбувається. От зараз, наприклад, ми наштовхнулися на намагання телеканалів зменшити дитяче мовлення, бо воно, бачте, не рейтингове, не рентабельне. Ми намагаємося з цим боротися — існують ліцензійні умови телекомпаній, які ті повинні виконувати.

— Отже, телевізійний світ — це світ жорстокої боротьби за рекламодавця. Через особливе положення Нацради ви перебуваєте в її центрі. Останній конкурс на використання цифрових частот засвідчив це особливо виразно. Розкажіть про особливості цього конкурсу.

– Конкурс ще триває. Це повторний конкурс на ті частоти, де переможець не визначений, або ті частоти, від яких відмовилися, чи ті, з яких буде ухвалене рішення про відміну видачі ліцензії, оскільки телекомпанії не змогли сплатити ліцензійний збір.

Інтерес до конкурсу зрозумілий. Є міжнародний план переходу на цифрове ТБ, в Європі він має бути реалізований до середини 2015 року. І тоді аналогове ТБ буде вимкнене. Залишиться лише цифрове та інші форми — інтернет-ТВ, веб-ТВ і безліч інших, які зараз бурхливо розвиваються. Так само, як форми доставки сигналу до споживача — це і супутникове, і кабельне ТБ.

Наразі єдиною заміною аналогового телебачення є цифрове, що характерно для нашої країни (на відміну від низки європейських країн, де розвинене кабельне). Тому для нас ефірне ТБ збережеться, але воно стане цифровим.

Що означає цифрове? З’явиться можливість передавати та отримувати чіткіший сигнал набагато кращої якості. По-друге, практично все населення України отримає доступ до загальнонаціональних телеканалів. А зараз як? У багатьох регіонах вкрай обмежений прийом ефірних програм. Як правило, це кілька центральних каналів і місцевий. Цифрове ТБ вирішує цю проблему. В усякому разі провайдер узяв на себе зобов’язання забезпечити сигналом 95% території України. Тож багато компаній постали перед дилемою — йти в цифрове ТБ чи шукати інші способи доставки сигналу до споживача. Проблема загострюється тим, що ми не можемо забезпечити всіх охочих потрапити в національну цифрову телемережу. Тому й оголосили конкурс. На 28 загальнонаціональних каналів виявили бажання 59.

Але я хочу сказати дещо про інше. У багатьох європейських країнах цифрове ТБ вже побудоване і навіть покращується формат. У нас весь цей час тривали дискусії, проводилися експерименти, які нічим так і не закінчилися. Тому нинішній склад Нацради постановив звернути пильну увагу у своїй діяльності на рішення цієї задачі. Не минуло й року, а результати нашої роботи вже є. Ми розробили план, який затвердив Президент. Ми знайшли провайдера — приватну компанію, в якої були кошти для будівництва цифрової мережі, оскільки в держави таких грошей немає. Щоб ви розуміли масштабність завдання, — це 165 передавачів по всій країні, це чотири мультиплекси! У результаті споживач зможе приймати 28 загальнонаціональних каналів і чотири місцевих.

— Наскільки я пам’ятаю, брався під сумнів і вибір провайдера... 

– Після того, як ми знайшли провайдера, багато хто говорив, що це, мовляв, мильна бульбашка, невідома компанія. За цей час провайдер придбав краще устаткування на десятки мільйонів доларів. На сьогодні змонтовані всі 165 станцій. Передавачі на станціях уже дають цифровий сигнал. І ніхто не ставить під сумнів вибір провайдера.

Зараз перед нами постало наступне завдання: прийом сигналу споживачем. Сьогодні для цього треба або мати телевізор новітнього покоління, або купувати спеціальну приставку. Ми повинні розвернути інформаційну кампанію, щоб роз’яснити населенню, як все відбуватиметься, якими мають бути приставки, де їх можна придбати. Крім того, ми також повинні вирішити проблему щодо забезпечення такими приставками незаможних верств населення. Певна річ, держава надасть підтримку в цьому напрямі. Нині в проекті бюджету на 2012 рік для Держкомтелерадіо, на яке буде покладено вирішення цього завдання, закладено 350 млн грн. Переконай, що цю цифру затвердять.

Демократія  понад усе

— Володимире Анатолійовичу, підсумки конкурсу викликали неоднозначну реакцію. Чому?

– Коли говорять, що телеіндустрія не задоволена підсумками, потрібно розуміти, що є невдоволеність частини дрібних і середніх місцевих компаній, які не отримали ліцензій. Велика телеіндустрія, що становить 85% ринку, заявила, що  претензії до конкурсу відсутні. Є питання до тарифів провайдера, і ми також маємо намір у цьому розібратися, але це вже комерційні відносини провайдера і телекомпаній, а також Антимонопольного комітету, який повинен подивитися на структуру цього тарифу і визначити, завищений він чи ні.

Претензії місцевих компаній мають свою історію. І в кожного вона своя. Трохи більше як 60 місцевих компаній ліцензії не отримали. По-перше, буде ще повторний конкурс на понад 50 частот, які не здобули переможця. По-друге, правда Нацради полягає в наступному: багато місцевих ТК, на жаль, не мають доходів, які б давали змогу виробляти свої програми в обсягах, передбачених умовами конкурсу, — а це 24 години мовлення. Тому коли під час конкурсу ми бачили, що в компанії неодноразові порушення законодавства, є попередження Нацради або компанія сама відмовилася від повноцінного мовлення, — то зрозуміло: толку там не буде. Ліцензію зараз можна видати, а от забрати її можна буде лише за рішенням суду. І це тривала процедура, на роки. Для місцевого мовлення є інші варіанти розвитку — це кабельне мовлення, наприклад.

— Нацрада — це колегіальний орган. Чи завжди вдається досягти компромісу із суперечливих, проблемних питань?

— Ми — єдина команда, навіть якщо у нас різні погляди на те чи інше питання, ми повинні доходити згоди у будь-якому випадку.

Нацрада справді з усіх великих держструктур — найдемократичніша. У багатьох міністерствах теж є колегії, що допомагають формувати позицію відомства. Але в них вирішальну роль гратиме думка першого керівника. Він може вислухати поради, судження і в підсумку сказати — робитимемо так!

У Нацраді вісім членів, які рівні між собою. Є голова, є перший заступник, заступник і відповідальний секретар, яких обирають, і вони мають додаткові права, визначені законом, але практично всі важливі рішення — здобуття ліцензій, їхня зміна або переоформлення, подовження, внесення або відміна санкцій — ухвалюються на засіданнях Нацради. На цих засіданнях всі вісім членів рівні і можуть голосувати так, як вважають за потрібне. У голови додаткового голосу немає.

Мої функції додаткові — ведення засідань, керівництво роботою апарату, господарські функції, як я кажу, — «віники-ганчірки». Але при вирішенні важливих питань тиснути я не маю права, бо всі члени Нацради — люди, які пройшли велику життєву школу і призначені або за квотою Президента, або за квотою Верховної Ради. І згідно із законом я не керую їхньою роботою. Я не можу оголосити догану членові НС, не можу змусити його працювати над якимось питанням, а можу тільки запропонувати. Якщо він не схоче, то й не працюватиме над ним. Можу навести приклади, коли при ухваленні рішення голова опинявся в меншості. І тоді нічого не залишалося, як погоджуватися з більшістю.

— Чи вважаєте ви оптимальною таку схему роботи? Може, її варто спростити?

– Нацрада — це конституційний орган. Усі члени — у ранзі міністрів. Спеціальною постановою Кабміну структура прирівняна до структури Кабінету Міністрів. І апарат зокрема. Тому у нас вісім міністрів.

На перший погляд, легше спростити і надати права першій особі, останні — з дорадчим правом голосу. Але тоді це може призвести до негативних наслідків. Окрім того, в дискусіях народжується найоптимальніше рішення. Завжди є той, хто досвідченіший за тебе, хто може запропонувати цікавий варіант вирішення питання, тому не варто вважати, що в тебе кебети більше.

Нацрада побудована за зразком схожого органу у Франції, такі самі існують у більшості країн Європи і вони прагнуть бути не залежними від держави. У нас існує механізм, який захищає Нацраду від тиску тих органів, які його формують. Законом передбачено єдиний механізм відправки у відставку — лише у повному складі. Це може бути раз на рік, коли надається звіт про діяльність Нацради Президентові та Верховній Раді. І якщо вони не приймають його, лише тоді у відставку відправляється весь склад Нацради. Тому я вважаю таку схему оптимальною.

Сергій БРАГА, 
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Володимир Манжосов. Народився 25 травня 1959 року в м. Южно-Курильську Сахалінської області. Закінчив Донецький державний університет. З лютого 1996 року працював головним спеціалістом Донецької облдержадміністрації та представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Донецькій області на громадських засадах. 2001 року був призначений на посаду представника Національної ради у Донецькій області. З 2002 по 2005 рік – член цього ж регуляторного органу. 2 квітня 2010 року призначений членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, пізніше обраний головою Нацради.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Є нюанси, які не здатне передати газетне інтерв’ю. Наприклад, ЯК людина міркує і ЯК реагує на запитання. За свою практику часто спостерігав, як співрозмовник нервував чи демонстративно показував свою заклопотаність, — таким чином він ховав некомпетентність, і це відразу відчувалося. У бесіді з Володимиром Манжосовим у мене такого відчуття не було. При всій зайнятості (а дзвінки були упродовж всієї розмови) він не давав зрозуміти, що мені час закруглятися. І ще — мій співрозмовник аж ніяк не вписувався в образ байдужого чинуші, яких, чого гріха таїти, у нашій країні ще повно.