15 лютого — особливий день для тих, хто свого часу служив в Афганістані. День виведення радянських військ з цієї країни — найперше знак того, що більше не буде смертей, не буде жаху і болю, пов’язаного з «Афганом». Напередодні 25-річниці з цієї дати «Урядовий кур’єр» цікавився спогадами та сьогоденням учасників тих подій.
У столиці та в усіх регіонах України до 25-річчя виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан відбуваються урочисті заходи до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, який відзначають саме цього дня. Напередодні річниці ми поспілкувалися з першим заступником голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України Володимиром Сіроштаном. Він представляє, з одного боку, ветеранський загал, а з іншого — безпосередніх учасників тих драматичних подій. Тож проблеми афганців йому добре відомі.
— Володимире Григоровичу, чим для вас особисто є цей ювілей?
— У моєму розумінні 25 років — це постійна боротьба ветеранів-інтернаціоналістів, передусім афганців, за свій громадянський, соціальний та, мабуть, політичний статус у країні. А об’єднавчим чинником у цій боротьбі завжди була і залишається Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). І саме афганці формують той здоровий стрижень, навколо якого гуртуються ветерани, передусім інтернаціоналісти. Як-не-як, а налічується 24 країни, в яких вихідці з України брали участь у бойових діях протягом останніх десятиліть.
На 25-річному шляху бувало всяке. До речі, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) наступного року теж відзначатиме ювілей —
25-річчя. УСВА серед усіх ветеранів війни, мабуть, найактивніша, як і найчисленніша та найструктурованіша.
— У ветерансько-афганській «кухні» ви «варитесь» уже не одне десятиріччя...
— Так. А першим заступником голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України працюю з 2010-го. А з квітня минулого року фактично очолюю цей центральний орган виконавчої влади.
І з усією відповідальністю хочу підкреслити: на загальному тлі пострадянських країн Україна має достойний вигляд. Досить проаналізувати нормативну базу соціального та правового захисту щодо ветеранів війни загалом та до воїнів-інтернаціоналістів зокрема.
— А саме?
— Лише в Україні створений і діє такий центральний орган виконавчої влади, як наша Державна служба з питань інвалідів та ветеранів (до цього — Комітет у справах ветеранів), встановлено день вшанування ветеранів-інтернаціоналістів. Є й президентський указ, яким нинішній рік визначено Роком учасників бойових дій на території інших держав. В інших країнах СНД нічого схожого немає.
В Україні сформовано передову «ветеранську» законодавчу базу. Повірте, в жодній іншій країні ветеранів-афганців не прирівнюють до фронтовиків Великої Вітчизняної соціально і пільгово, як у нас, в Україні.
А ще в жодній країні нема таких угод, як Меморандум між УСВА і главою уряду України, підписаний в 2011 році. Але цей документ стосувався підвищення соціальних стандартів щодо всіх ветеранів війни. А згодом з’явилися регіональні та місцеві меморандуми, виконання яких ми моніторимо. Це конкретний приклад співпраці. З одного боку дії ветеранської громадськості, а з іншого — виважена поведінка влади.
До речі, в Україні найкращий на просторах СНД меморіальний комплекс із музеєм у столиці й пам’ятники в усіх обласних та майже всіх районних центрах. А ще є власна церква — парафіяльний храм Воскресіння Христового (Афганська церква). В Україні до воїнів-інтернаціоналістів ставляться з повагою.
— Але ж афганці мають і соціальні та правові проблеми...
— Намічено конкретні реалістичні плани дій державних органів щодо їх розв’язання. Якщо їх виконати, то багатьом в Україні стане легше жити. Зокрема понад 11 тисячам ветеранів-інтернаціоналістів, які перебувають у квартирних чергах. Але нині влада не може надати на це понад 3,5 мільярда гривень, є лише поетапні плани.
Багато ветеранів-інтернаціоналістів потребують спеціального автотранспорту. Та за 3—4 роки сподіваємось закрити цю тему. А ще афганці-інваліди навіть не мають доступу до основної експозиції свого музею у меморіальному комплексі, бо там немає ліфта. Але зняття цієї проблеми вже в роботі.
Є і моральна складова плану щодо увічнення пам’яті. Так, на гранітних плитах меморіального комплексу на вул. Лаврській, 17 викарбувано імена лише воїнів-афганців. Але ж воїни-інтернаціоналісти — не лише афганці. Уже цього року плануємо викарбовувати на плитах імена кожного воїна-інтернаціоналіста, який пішов із життя, виконуючи військовий обов’язок. Мало хто знає, що в Ефіопії, Анголі, Сомалі і В’єтнамі з 1969 по 1979 роки виконували завдання 47 тисяч військових, пішло з життя понад 200 осіб. Та й з полону дехто не повернувся.
— А що заплановано до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 25-ї річниці виведення військ з Афганістану?
— Найближчим часом, крім урочистостей у регіонах, 13 лютого у Національному палаці мистецтв «Україна» заплановано всеукраїнський збір ветеранів Афганістану, який ми проводимо спільно з УСВА. На нього запрошені делегації від усіх регіонів України. Будуть і закордонні бойові побратими. Тож цей захід матиме героїко-патріотичне звучання. У будь-якому разі влада повинна заслужено відзначити державними нагородами ветеранів, які причетні до тих подій і нині суспільно активні. Також важливий захід відбудеться 15 лютого о 10 годині біля Меморіального комплексу воїнам, загиблим під час війни в Афганістані на вулиці Лаврській.
Михайло КАМІНСЬКИЙ для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир СІРОШТАН. Народився 10 січня 1952 року на Київщині. 1971-го закінчив Ржищівський будівельний технікум за фахом технік-будівельник, 1978-го — Вищу комсомольську школу при ЦК ВЛКСМ, викладач історії. 1990 року закінчив аспірантуру Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АНУ.
З 1998 року — голова Ревізійної комісії, заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). 26 січня 2011 року його призначено першим заступником голови Державної служби з питань інвалідів і ветеранів України.
Ми в Google+