«Урядовий кур’єр» продовжує публікації в межах започаткованого спільно з військовими журналістами управління зв’язків з громадськістю ЗСУ проєкту «Хронологія війни». Попередні подачі — «Героїка і трагедія перших днів»  («УК» №83 від 26 квітня),  «Діяти потрібно було рішуче та негайно» («УК» №87 від 2 травня), «Як тебе боронити, Києве мій…» («УК» №94 від 11 травня),  «Як Десну перейшли батальйони» («УК» №98 від 17 травня 2023 року), «Парадний марш не вдався» («УК» №107 від 30 травня 2023 року), «З думкою, що це ненадовго» («УК» № 120 від 16 червня 2023 року) та «Стали ми на смерть, щоб не вмерла Україна…» («УК» № 137 від 11 липня 2023 року).

17 травня 2022 року рашисти вперше від початку широкомасштабної війни обстріляли Бахмут. Місто залишилося без електроенергії,  ракетним ударом було зруйновано п’ятиповерхівку. Після розбирання завалів стало відомо, що загинуло п’ятеро людей, серед них була дворічна дитина. А 19 травня місто обстрілювала вже ворожа авіація. Шестеро городян постраждало. Так розпочиналася битва за Бахмут.

Під шквальним вогнем

Після того як наші війська залишили Лисичанськ та Сєверодонецьк і всю Луганську область окупували московити, поле битви змістилося в бік Бахмута і Соледара. Із кінця червня і весь липень рашисти фактично щодня обстрілювали Бахмут. Український бригадний генерал Олександр Тарнавський тоді стверджував, що москалі мають перевагу в живій силі над Україною на східному фронті у співвідношенні п’ять до одного.

4 серпня найманцям групи вагнера вдалося прорвати українську оборону та вийти на вулицю Патріса Лумумби на східній околиці міста. З кожним наступним днем позиційна війна стала охоплювати дедалі більшу територію Бахмута. На кінець вересня бойові дії відбувалися вже навколо Зайцевого, Одрадівки, траси Т-0513 та Новомихайлівки з максимальним оперативним успіхом русні, як захоплення Жованки.

16 жовтня Міноборони України оприлюднило відео з позицій ЗСУ під Бахмутом.

«Ні, це не кадри з нового фільму Сема Мендеса про битву під Верденом або на Соммі. Ідеться про окопи Бахмута Донецької області, які українська піхота кілька місяців утримує під шквальним вогнем рашистів», — коментувало відео у Twitter наше військове відомство.

Постійно обстрілюючи місто з усього, що було в арсеналі, перетворюючи на руїни колись красивий та затишний Бахмут, ворог наближався до центральних житлових кварталів. На початку грудня він захопив село Весела Долина, частини Опитного та Іванграда. Українські війська проводили маневрену оборону, відповідаючи росіянам контратаками і завдаючи втрат.

Але ворог, не шкодуючи солдатів, нестримно рвався в місто. 9 грудня Президент України Володимир Зеленський звинуватив росію у знищенні Бахмута, назвавши його «ще одним донбаським містом, яке російська армія перетворила на спалені руїни», а колишній військовий та очевидець боїв Петро Стоун порівняв бахмутський фронт із м’ясорубкою, в якій постійно перемелюється жива сила ворога.

Чому не здають місто?

До початку широкомасштабної війни в Бахмуті жило понад 80 тисяч людей. За словами міського голови Олексія Реви, на 13 січня 2023 року тут лишилося приблизно 8 тисяч цивільних, з яких 206 — діти. А в березні 2023-го в місті ще переховувалися майже 3000 осіб. Кому просто не було куди їхати, а хтось вважав, що доки ЗСУ тримається тут, Бахмут залишатиметься українським.

У 20-х числах травня 2023 року російські загарбники захопили переважну частину міста, встановлюючи там свій порядок. У мережу потрапило, наприклад, зізнання одного з убивць пригожинського офіцера улдарова. Він розповів, як «очистив» підвал від 300—400 мирних жителів, зокрема 40 дітей. За словами виродка, йшлося про дев’ятиповерхову будівлю. Окупант сказав, що «в нього не було вибору» і він мав наказ усіх зачистити: «Я виконав наказ цією рукою, вбив дітей. Ми йшли вбивати всіх — жінок, чоловіків, пенсіонерів та дітей, зокрема маленьких».

За словами росіян, від пригожина надійшла команда зачистити Бахмут: «Не шкодуйте нікого — старих, дітей. Очистіть їх усіх».

У Соледарі було ще гірше. Ось пряма мова іншого вбивці савичева: «Мирні жителі виходили. І був наказ: всіх, кому було 15 років і старших, розстріляти відразу без слів. Було розстріляно 20—24 особи, з них десятеро 15-річних та 17-річних підлітків».

Під контролем Сил оборони України на той час залишилися тільки будівлі в південно-західній частині біля скверу Дружби, де стояв знищений на початку березня літак-пам’ятник МіГ-17. Тому не лише на Заході, а й всередині країни лунали заклики здати місто, яке, мовляв, не має великого стратегічного значення. Однак на думку Верховного Головнокомандувача, українським військам необхідно було утримати Бахмут із двох причин: по-перше, якщо окупанти займуть місто, то це відкриє їм шлях для захоплення інших міст на сході України.

«Ми розуміємо, що після Бахмута вони не зупиняться, а підуть далі. Вони можуть піти на Краматорськ, Слов’янськ. Ось чому наші хлопці там стоять», — заявив Володимир Зеленський.

А по-друге, взяття Бахмута, хай і повністю зруйнованого, підвищить бойовий дух усередині країни-окупанта.

«Росії потрібна хоч якась перемога, навіть якщо її буде досягнуто шляхом руйнування всього в Бахмуті, вбивств усіх мирних жителів. Їхній маленький прапор, встановлений над Бахмутом, допоможе мобілізувати суспільство, щоб створити уявлення про те, що вони є такою потужною армією, — резюмував Президент країни. — Бахмут дав і дає один із найбільших результатів за час цієї війни, за час усієї битви за Донбас».

За інформацією ЗМІ, за кілька місяців боїв у Бахмуті росія втратила 20—30 тисяч найманців. Загалом, за оцінкою НАТО, втрати російської сторони поблизу міста вп’ятеро перевищували втрати України.

Оборону Бахмута вважали стратегічно обґрунтованою (навіть попри втрати України) і фахівці американського аналітичного центру Інституту вивчення війни (ISW). Вони стверджували: «Українська оборона Бахмута призвела до значного ослаблення російських військ і, ймовірно, створить сприятливі умови для майбутнього контрнаступу».

У звіті ISW наголошено, що якби «росіяни взяли Бахмут без значного опору українців, вони могли б розраховувати на розширення операцій так, щоб змусити Україну будувати поспішні оборонні позиції на менш сприятливій місцевості».

Я спілкувався з багатьма учасниками оборони Бахмута. Їхні розповіді були стриманими (давалося взнаки пережите велике горе на фронті). Але переважно ці розповіді зводилися до не зрозумілої для всіх наших воїнів поведінки росіян:  дуже часто командування рф кидало в бій  ненавчених та необстріляних солдатів, у яких навіть засобів індивідуального захисту не було. Наші воїни не встигали їх знищувати,  бо позаду виростали інші зомбовані піхотинці, які по трупах бігли на позиції українських військ. Хоч не завжди ямки, які встигали викопати наші захисники, можна було назвати позиціями чи окопами.

Винуватити українських воїнів у цьому не можна було. Адже ситуація на передовій змінювалася так швидко (часто між нашими та окупантами відстань становила кілька десятків метрів, що чути було навіть розмови в окопах ворога), що нашим нерідко доводилося відбивати в контратаках свої позиції, на яких вони стояли, наприклад, уранці.

Звісно, втрати з обох боків були значними, але бойовий дух українського війська набагато переважав ворожий. Бо русня не розуміла, за що воювала, а наша оборона була вмотивованою. Не випадково командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський заявив 11 березня 2023 року, що оборона Бахмута поламала плани московитів і змусила їх відмовитися від просування далі.

«Вони всі герої»

Уранці 15 травня 2023 року Генштаб ЗСУ, доповідаючи про жорстокі бої за сам Бахмут, підтвердив про захоплення вже нашими військами понад десяти російських позицій на околицях міста. За словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, ЗСУ зачистили значну площу лісового масиву поблизу Іванівського, а також взяли в полон окупантів.

Експерт Юрій Федоров додав, що Збройні сили України під Бахмутом «беруть російських окупантів у кліщі». Також стало відомо, що українці просуваються і з іншого боку, що свідчить про інтенсифікацію наступальних дій на бахмутському напрямку.

Серед тих, хто особливо відзначився в боях за Бахмут, була 77 окрема аеромобільна бригада ДШВ ЗСУ. Бойове хрещення вона пройшла в січні 2023 року, долучившись до протидії широкомасштабній збройній агресії рф, обороняючи Соледар Донецької області та його околиці. Сили ворога, які протистояли підрозділам бригади, переважно становили штурмові загони пвк «вагнер». Ворог діяв зухвало під прикриттям щільного вогню артилерії, танків та гранатометів, не рахуючись із втратами живої сили, що призводило до нещадного знищення забудови міста. Це значною мірою ускладнювало військовослужбовцям бригади завдання з утримання зайнятих позицій. Але завдяки професійності десантників, новітній техніці та озброєнню, яким було укомплектовано підрозділи, ворог зазнавав відчутних втрат, хоч своїх намірів не полишав.

Через інтенсивність обстрілів Соледар було зруйновано вщент, що призвело до неможливості його подальшої оборони. Ведення бойових дій у зимовий період стало справжнім випробуванням для захисників України. Тому наприкінці лютого 77 бригада отримала завдання зосередитися поблизу Бахмута й розпочати його безпосередню оборону. Супротивник кинув усі наявні сили та ресурси для захоплення міста. Але бійці бригади завдяки своїй хитрості та відвазі знищували ворогів у дуже великій кількості та змушували довго оговтуватися після невдалих штурмів.

Кожен метр Бахмута давався окупантові дуже великою кров’ю, але це його не зупиняло, і попри втрати він рухався далі, використовуючи тактику випаленої землі. Штурмові групи супротивника, рухаючись на повний зріст, без шансу на збереження життя  наступали на завчасно обладнані позиції десантників, так виявляли місце розташування передових оборонних позицій. Коли піший штурм завершувався невдачею, до роботи бралася ворожа артилерія, танки та гранатомети, які знищували будинки й укриття, що до останнього тримали військовослужбовці нашої бригади. В подальшому ворог відновлював штурмові дії, виснажуючи боєкомплект наших воїнів, постійно змінюючи тактику штурмових дій та намагаючись атакувати із флангу, обійти позиції з тилу.

Найбільш вдалим для наших бійців-десантників був бій поблизу бахмутського міського будинку культури.

«Спочатку ворог наступав малими групами по двоє-троє, але грамотно побудована система вогню давала змогу ефективно знищувати московитів на підході до будівлі, — згадує один з військовослужбовців 77 окремої аеромобільної бригади. — З кожним новим штурмом чисельність бійців ворога у штурмових групах збільшувалася, інтенсивність артилерійського вогню також зростала.

Ми були готові до такого перебігу подій, тому заздалегідь замінували будівлю та чекали вдалого моменту. Коли сили супротивника почали значно переважати наші, ми, знищивши основну групу, що наступала, організовано відійшли з будівлі на завчасно підготовану позицію. І заманивши ворога в пастку, підірвали будівлю, знищивши основний штурмовий загін москалів.

У тому бою нам вдалося зберегти життя кожного з моїх побратимів, було лише кілька поранених, яким вчасно надали медичну допомогу й евакуювали до стабілізаційного пункту. Згодом ми повернулися до руїн будинку культури, де вцілілих ворогів не виявили, але змогли захопити трофейну зброю, боєприпаси та ворожу радіостанцію, завдяки якій деякий час могли прослуховувати розмови та знати подальші дії орків». 

Бій у місті — найскладніший вид бою. І на той момент новоствореній бригаді бойовий шлях довелося розпочати саме з нього. Бійці 77 окремої аеромобільної бригади тримали і тримають місто в надлюдських умовах, завдаючи ворогові колосальних втрат. Десантники показали свої навички, вишкіл, вмотивованість, козацький характер та ненависть до ворогів, обороняючи місто. Кожен боєць, який брав участь в цих боях, — герой. У наших серцях назавжди закарбовано імена воїнів, які віддали життя за незалежність нашої Батьківщини.

З найкращого боку в боях за Бахмут показали себе військовослужбовці 60 окремої механізованої Інгулецької бригади. Ведучи грамотні бойові дії, вони берегли кожного свого побратима.

Про це може свідчити і такий епізод. Навесні  2023 року екіпаж БМП-1 механіка-водія з позивним «Ваха» та навідником «Будулаєм» виконував завдання в Бахмуті. «Ваха» згадує, що тоді на українські БМП росіяни організували справжнє сафарі: «русня намагалася влучити в нас із будь-чого та в будь-який час. Але ми завжди рухалися на великій швидкості. Саме швидкість та концентрація рятували життя воїнів у Бахмуті. Не було такого, що зупиняєшся і думаєш, що робити далі. Діяти потрібно було швидко, професійно та на інстинктах».

Великою проблемою для екіпажів БМП була постійна зміна рельєфу дороги після обстрілів. Уранці покриття було одним, а ввечері — вже зовсім іншим. Іноді все змінювалося навіть за годину.  І ось одного вечора, повертаючись на базу після виїзду, екіпаж отримав наказ негайно повернутися в Бахмут, де було підбито машину побратимів. Не зволікаючи ні секунди, «Ваха» помчав рятувати пошкоджену «беху».

«Коли ми прибули на місце, то орки вже чекали на нас, — згадує навідник екіпажу «Будулай». — Нас почали висвічувати ракетами, обстрілювати, але, на щастя, влучити в нас вони не змогли».

Команда «Вахи» максимально швидко забрала екіпаж і десант підбитої «бехи» і встигла повернулася до безпечного місця: «Зробили все швидко та вивірено, бо були і поранені, і контужені, але зараз всі вже здорові й повернулися у стрій».

Із першого дня і до сьогодні геройськи воюють у Бахмуті бійці 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Військовослужбовці підрозділу майстерно й винахідливо будують операції, щоб отримувати найвищу якість виконання з мінімальними втратами. Прикладом може слугувати один з бойових епізодів, який трапився в січні 2023 року.

Тоді екіпаж БМП YPR-765 з позивним «Кот» отримав, завдання забрати піхоту та важкопоранених бійців з оборонних позицій, що перебували в напівоточенні. Кількість бійців значно перевищувала ту, що може вміщати БМП YPR-765. Найскладніша ділянка була одразу за переправою, на відкритій місцевості, ворожі позиції були на висоті. Треба було швидко змінювати траєкторію маршруту, а іноді й швидкість БМП, оскільки гул техніки вороги чули здалеку. Тож мали час приготуватися, щоб вести прицільний вогонь з міномета.

Але наш бойовий екіпаж це не злякало. «Кот», розуміючи що це остання надія для побратимів, вирушив врятувати бійців. Під час подолання переправи ворожий снаряд влучив у БМП. Бойова машина зіскочила з переправи і рухатися далі вже не могла. Екіпаж, який був на переправі під обстрілом, попросив допомоги штабу, тоді як піхота, що була в напівоточенні, чекала на евакуацію.

Тоді один з командирів 57 бригади із позивним «Чабан» вирішив відправити на допомогу «Коту» найшвидшого механіка «Адвоката» на чолі з командиром машини «Гамбітом». Екіпаж оперативно прибув до екіпажу «Кота» й евакуював його. Потім, отримавши приблизні координати переправи сусідньої бригади, екіпаж бойової машини, швидко пересуваючись вулицями Бахмута, пішов до напівоточених. Але тут ще надійшла інформація, що допомоги потребує Грузинський легіон. Під час завантаження десанту виявилося, що бійців дуже багато, але це ніяк не вплинуло на намір екіпажу забрати всіх, хто перебував у напівоточенні. Досвідчений механік-водій «Адвокат» пообіцяв під час завантаження десанту, що «всі незручності зникнуть, щойно бойова машина рушить, ба більше — в ній з’являться місця на перших вибоїнах на дорозі».

БМП була завантажена у всіх можливих і не пристосованих для цього місцях: повністю десантний відсік, в кулеметній башті зверху на люку, на протикомулятивних решітках. Зрештою бійці 57 бригади евакуювали в безпечне місце 24 військовослужбовців.

Влучний постріл — врятоване життя побратима

До речі, артилеристи 77 окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗС України кошмарять русню за повною програмою: нещодавно знищили щойно доставлені та розвантажені ворожі боєприпаси.

«Унаслідок злагодженої роботи артилерії та розвідки наших десантників ворог втратив велику кількість боєприпасів», — зазначив один з офіцерів розвідувально-вогневого комплексу.

А командир мінометного розрахунку 77 бригади на псевдо «Білорус» додав: «Кожен твій влучний постріл — це чиєсь врятоване життя».

Бої за Бахмут, до слова, показали, що берегти особовий склад потрібно регулярно. З українського боку цього дотримуються: якщо вже когось поранено, то належну допомогу йому надають у період так званої золотої години. 

«Тому майже 80% поранених бійців ЗСУ повертаються на фронт», — заявив президент Національної академії медичних наук Віталій Цимбалюк. Заради порятунку бійців застосовують ізраїльський принцип, згідно з яким, на час воєнних дій усі медичні заклади стають військовими шпиталями. Через це смертність серед поранених українських захисників на етапі евакуації зменшилась до 1,35%.

Але найприємніша новина — ЗСУ, стримавши шалений натиск рашистів, перейшли в контратаку під Бахмутом. Говорячи про це, оперую лише офіційними даними, підтвердженими командуванням наших військ. Нещодавно, наприклад, генерал Олександр Сирський повідомив, що зс рф опинилися в пастці в Бахмуті, потрапивши в капкан української армії, яка взяла окупантів у населеному пункті під повний вогневий контроль. Третя окрема штурмова бригада, розбивши підрозділи 83 десантно-штурмової бригади рф, визволила понад один кілометр території міста. Цю інформацію підтвердила заступник міністра оборони Ганна Маляр. У Telegram-кaнaлi вoнa пoвiдoмилa, щo пiдpoздiли ЗCУ пpoтягoм кiлькox ocтaннix дiб утpимують пiд вoгнeвим кoнтpoлeм уci пepeмiщeння pociян у мicтi. Нa дaний мoмeнт укpaїнcькi вiйcькoвi кoнтpoлюють виcoти нa oкoлицяx нaceлeнoгo пункту, з якиx вeдуть вoгoнь пo oкупaнтax.

ЗСУ мають також успіх на правому березі річки Сіверський Донець та поблизу Кліщіївки, заявив пресофіцер 26 артилерійської бригади імені Романа Дашкевича Олег Калашников: «Є напрямок подальшої нашої роботи — це Курдюмівка. Тривають бої поблизу Берхівки (тут хоробро б’ються воїни 225 батальйону Харківської тероборони), адже ці два населені пункти та висоти — це вже біля Бахмута». За словами пресофіцера, ворог намагається контратакувати, задіюючи свій останній резерв — елітні частини, але зупинити рух ЗСУ вперед йому не вдається.

А розраховувати москалям уже немає фактично на кого: еліта російського спецназу загинула на фронті в Україні, бо тут її використовували, як стверджує Пентагон, «не за призначенням». Тому за оцінками США, які потрапили в мережу, російські підрозділи спустошені на 90-95%. Bloomberg, наприклад, повідомляє, що лише одна 346-та російська бригада знищена майже вся — зі штатних 900 чоловік залишилося… 125. А The Washington Post додає, що на відновлення спецназу гру росії знадобиться 10 років. Воїнів спецназу, яких мали використовувати у таємних та ризикованих операціях, керівництво рф залучало до прямих боїв.

Просуваються вперед ЗСУ і північніше від Бахмута. У цьому нашим воїнам допомагають партизани з так званого руху Атеш. Вони зокрема розбили на околицях Бахмута кадировців, які до міста доїхали, а зняти там для тік-току так нічого і не встигли. Партизани повідомили, що в кадировців — десятки вбитих та поранених. Вони тікають зі своїх позицій значно швидше, ніж мобіки. Одне слово, за п’ять тижнів наступу ЗСУ визволили майже стільки території, скільки рф захопила за пів року. Це підкреслили аналітики ISW.

Звісно, не претендуємо на повне висвітлення подій на бахмутському напрямку (в обороні міста взяли участь тисячі воїнів ЗСУ з різних бригад, які змінювали на цій гарячій точці широкомасштабної війни одна одну). Сподіваємося, що цю розповідь «Урядового кур’єра» доповнять колеги в погонах, жителі Бахмута, військові. Бо ми повинні на все життя закарбувати в пам’яті українців подвиг наших солдатів на донецькій землі, згадати кожного поіменно, хто загинув, захищаючи Донбас.

Бо це потрібно кожному з нас! Не мертвим, а живим! Щоб ніхто й ніколи не забував, якою ціною діставалася незалежність України на її сході.