Експорт української плодово-ягідної продукції останнім часом набуває дедалі ширшого розмаху. Згодом до неї може додатися й продукція вітчизняного виноробства, якщо буде вжито необхідних кроків підтримки з боку уряду. Про це йшлося на нещодавній прес-конференції, що відбулася в Києві за участі виконувача обов’язків міністра аграрної політики та продовольства Ольги Трофімцевої та представників виробників ягідної і виноробної продукції. Утім, захід переріс межі класичної прес-конференції і перетворився на плідну дискусію між представниками виробників і владою.

Тернопільщина виноробна

З приводу державної підтримки голова ГО «Укрсадвинпром» Володимир Печко зауважив: садівники і ягідники порушили свої професійні питання раніше, тож щодо їх вирішення вдалося просунутися дещо далі. Вони вже отримали вихід на зовнішні ринки.

З виноробством ситуація інакша. Виробників в Україні до останнього часу існувало небагато: загалом великі підприємства, середніх та малих майже не було через істотні адміністративні перепони, що не давали з’явитися новим гравцям на цьому ринку. Нині, на щастя, відбулися позитивні зміни законодавства в цій царині, зокрема щодо спрощення порядку отримання ліцензій на цей вид діяльності, зменшення акцизу на плодово-ягідні вина, суттєве зменшення ліцензійного збору, непомірна сума якого донедавна не давала змоги новим виноробам розпочати справу.

Завдяки цьому почали з’яв­лятися малі й середні виноробні підприємства, навіть у таких регіонах, які донедавна виноробними не вважали. Це, скажімо, Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька області, Львівщина. Новоявлені тамтешні винороби, зокрема власник малої винарні з Тернопільщини Оксана Буячок, зауважують: їхні ґрунти і кліматичні умови дуже нагадують ті, що в Німеччині на Рейні, де виноробством займаються віддавна. Це засвідчив зокрема фестиваль «Галицька лоза».

Але тамтешні винороби поки що перебувають поза межами поля зору держави, офіційно їх не існує, вони не знають, куди звернутися, у кого просити допомоги. Тому багато хто не може створити власних брендів, бо самотужки це дуже дорого, доводиться обмежуватися продажем виноматеріалів великим виробникам. А що вже казати про вихід зі своєю продукцією на зовнішні ринки!

Свіжі чи перероблені? І ті, й ті!

Ольга Трофімцева зазначила, що Україна вже достатньо інтегрована у світові ринки, і те, що там відбувається, відображається й на нас. І навпаки: зважаючи на те, як зростає роль України в статусі світового виробника продовольства, наші внутрішні тенденції дедалі більше впливають на ринки.

Вона зокрема акцентувала увагу на галузі ягідництва: кілька років поспіль тут відбувається не лише зростання виробництва й експорту, а й якості продукції. У цьому напрямі слід працювати й надалі. Адже, зауважує в.о. міністра, трапляється, коли виробники втрачають щойно здобуті зовнішні ринки, отримуючи рекламації на якість своєї продукції.

Держава в межах підтримки цього сектору аграрного виробництва надає допомогу у створенні ягідних кооперативів. Ольга Трофімцева з цього приводу подякувала представникам галузі за їхні пропозиції щодо вдосконалення механізмів надання такої підтримки.

Це стосується і змін до постанови № 587 щодо придбання обладнання для ягідних кооперативів, зокрема холодильного, адже ягоди без сучасних технологій зберігання не можуть бути експортним товаром (постанова Кабінету Міністрів України № 587 від 15 липня 2005 р. «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку виноградарства, садівництва і хмелярства» з останніми змінами від 30 січня 2019 р. — нині основний документ, згідно з яким здійснюється розподіл державної підтримки галузі).

Вона наголосила на необхідності подальших дискусій з працівниками галузі з метою напрацювання подальших заходів підтримки. На думку в.о. міністра, механізми надання державної підтримки мають бути прив’язані до результатів діяльності тих, хто її отримав.

Ще цікавий момент: переробка як джерело доданої вартості — чи завжди і всім виробникам варто створювати власну переробку, аби отримати вищу додану вартість, як нас часто переконують? Адже не завжди висока додана вартість виникає лише за вищого ступеня переробки, можливі й інші форми залежності між цими показниками.

Наприклад, відбірна органічна полуниця високих товарних якостей, експортована до північної країни із заможними покупцями, як-от Норвегія, може дати більший зиск, ніж коли її просто переробити на полуничне пюре. Тому відповідь на запитання, свіжі плоди та ягоди чи перероблені, має бути єдина — розвивати і те, і те.

Переробка — це, так би мовити, подушка безпеки для ринку свіжих ягід і фруктів, вона може врятувати від різких коливань попиту та цін на ринку. Це треба враховувати, розробляючи моделі подальшої державної підтримки. І, знову-таки, звертати увагу на ефективність використання коштів.

Дві великі проблеми

Генеральний директор компанії «Українська ягода» Тарас Баштанник стверджує: галузь останні два роки розвивається як ніколи раніше. За це велика подяка профільному міністерству і міжнародним проектам технічної допомоги. Але лишаються дві великі проблеми.

Перша — логістична: з Києва взагалі не літають вантажні літаки, а пасажирськими можна відправити лише невеликий ящик, максимум сто кілограмів. Не кажучи вже про дотримання температурного режиму, тому про малину та суницю взагалі не йдеться. Це, певна річ, не повноцінна торгівля.

І друга проблема: зараз наші основні покупці — із країн Сходу. А там воліють бачити українську ягоду в невеликих упаковках, по 125 грамів, бо в них це екзотичний, отже, дорогий продукт. Відповідно виробники в Україні повинні мати сучасні лінії оптичного сортування, калібрування та пакування ягід, а це задоволення геть не дешеве.

Те саме стосується камер зберігання з регульованим газовим середовищем, що дає змогу перевозити ягоди без втрати якості. Тому щодо виробників ягід необхідно запровадити програму часткової компенсації вартості такого обладнання. Підтримки потребує також встановлення систем зрошення, що, зважаючи на погодні примхи, дуже актуально.

На це Ольга Трофімцева попросила внести в міністерство пропозиції від виробників, аби їх можна було врахувати під час розроблення програм підтримки на наступний рік. Самі ж виробники пропонують встановити залежність обсягів державної підтримки на саджанці від урожайності в конкретному господарстві, на обладнання — від обсягів експорту. Проти цього податкові органи навряд чи заперечуватимуть.

Утім, у вирішенні цих питань далеко не все залежить від профільного міністерства, особливо коли йдеться про питання оподаткування, бюджетної підтримки тощо. Ми вже бачили, як дані сільгоспвиробникам обіцянки попередніх аграрних міністрів, безперечно корисні й спрямовані на розвиток галузі, так і лишилися обіцянками через позицію інших відомств. Не хотілося б, щоб і цього разу сталося так само.