Як народжувалася Конституція

Серед фондової колекції ЦДАГО України особливе місце займають документи, що фіксують події на зламі ХХ-ХХІ століть — періоду, коли відбувався процес розбудови незалежної, демократичної, правової Української держави. Враховуючи, що головну роль на той момент у цьому процесі відігравали громадські об’єднання, які поступово організовувались у політичні партії, сьогодні документи про їхню діяльність — важливе джерело з вивчення суспільно-політичної історії України. В архіві зберігаються фонди Української Гельсінської Спілки, Народного руху України, Української республіканської партії, Демократичної партії України, Ліберальної партії України та багатьох інших політичних сил, більшість з яких безпосередньо брали участь у розробленні та ухваленні Основного Закону України.

Зокрема концептуальні державотворчі засади містились у програмних документах цих громадських об’єднань вже наприкінці 1990-х років, а з проголошенням незалежності України вони лягли в основу численних ініціатив, звернень, заяв, ухвал щодо майбутньої Конституції. Як свідчать документи, перші організаційні кроки в конституційному процесі розпочались 1992 року, коли до обговорення проєктів Конституції України долучились провідні політичні партії, представники влади, українські та світові фахівці у сфері права. Так, у липні 1992 року в Києві провели міжнародний симпозіум на тему «Конституція незалежної України» та міжнародний семінар на тему «Судова система в проєкті Конституції України», організаторами виступили Асоціація Українських Правників та Українська Правнича Фундація, Асоціація американських правників, Спілка юристів України, Спілка адвокатів України та ін. Конституційні питання порушували і на Всесвітньому форумі українців та Першому світовому конгресі українських юристів, організованих у Києві в серпні та жовтні 1992 року.

Документи політичних партій, які займали активну громадянську позицію в перші роки незалежності нашої держави, свідчать про надзвичайну актуальність питання ухвалення Конституції України, про їхню роль у прискоренні його вирішення тощо. Наприклад, у зверненні Соціалістичної партії України до народу та Верховної Ради України в червні 1992 року зазначалось: «Прийняття нової Конституції України без перебільшення є актом історичного значення не лише для народу України, а й для всієї світової спільноти…». А у вересні того самого року в ухвалі Національної Ради Демократичної партії України про проєкт Конституції України 1992 року йшлося, що він «закладає добру юридичну основу для становлення демократичної правової держави і громадянського суспільства». Мало свою думку щодо Конституції також Об’єднання «Нова Україна», вважаючи її «по-перше, угодою між громадянським суспільством і державою, яка отримала повноваження від громадян, і, по-друге, «статутом», що визначає порядок функціонування державних механізмів».

У 1996 році українське суспільство вийшло на фінішну пряму в прийнятті Основного Закону. Як зазначалося в ухвалі Президії Центрального Проводу Народного руху України від 11 січня 1996 року, «прийняття нової Конституції України є питанням надзвичайної ваги для держави й суспільства. Те, яким буде Основний Закон Української держави, великою мірою залежить від чіткості позиції партій демократичної, реформаторської орієнтації, від їхньої активності в обстоюванні своєї позиції та спроможності ефективно впливати на громадську думку...». А лідер Народного руху України В’ячеслав Чорновіл у листі головам крайових організацій в лютому цього ж року писав: «Прийняття нової Конституції України є найважливішою проблемою сучасного політичного життя України, від розв’язання якої залежатиме існування держави і доля демократичних перетворень…».

Очевидним є те, що за документами політичних партій, які зберігаються у ЦДАГО України, простежуються механізми розробки та ухвалення Конституції, участь і роль політичних сил у цьому процесі. І хоча більшість документів має дещо декларативний характер, це не зменшує їхньої інформативної цінності. Унікальність цих документів у тому, що вони дають уяву про суспільно-політичну ситуацію в державі, на тлі якої відбувався процес ухвалення Основного Закону України. Крім того, важливість зазначених документів зростає з огляду на те, що вже минуло 25 років з того часу і деякі партії втратили свої позиції, а деякі взагалі зникли з політичної арени. А завдяки тому, що вони передали на зберігання до державного архіву своє документальне надбання, сьогодні кожен громадянин може скористатись своїм конституційним правом на отримання інформації та, ознайомившись із документами, самостійно зробити власні висновки про ті чи інші історичні події, зокрема й про те, як народжувалася Конституція незалежної України.

Ось лише кілька документів, які не лише характеризують діяльність політичних партій у той час, але й відтворюють настрої, що панували в суспільстві у 1996 році. Із листа співголови Всеукраїнського громадського комітету на підтримку нової Конституції України Івана Плюща та голови Секретаріату Комітету В’ячеслава Коваля Президентові України Леоніду Кучмі: «Вельмишановний пане Президенте! Всеукраїнський громадський комітет на підтримку нової Конституції України розгорнув широку роз’яснювальну та агітаційну діяльність, спрямовану на формування громадської думки стосовно необхідності прийняття Основного Закону нашої держави. Понад 400 громадських комітетів діють в усіх регіонах України. Необхідність участі засобів масової інформації в цій важливій роботі незаперечна. На жаль, у багатьох регіонах офіційна місцева преса займає пасивну позицію щодо конституційного процесу, а то й відверто агітує населення проти прийняття Конституції…».

Або ще один вельми промовистий уривок зі звернення Соціалістичної партії України до народу та всіх патріотичних сил України: «Громадяни! У зв’язку з питанням про прийняття Конституції України — головного закону суспільства, що визначає його державний устрій, форму правління і спосіб життя народу, — напруження у владних структурах зростає. Збільшується занепокоєння і в суспільстві, і це природно, адже вирішується доля України, наша з вами доля: чи буде Конституція народною, а суспільство дійсно демократичним, чи вона буде освячувати інтереси правлячої верхівки «на законних» підставах. Ситуація сьогодні саме така. Ми повинні прокинутися від байдужості, здолати свою пасивність! Українці, росіяни, євреї, білоруси, представники всіх національностей України, православні, католики, віряни всіх конфесій, політичні діячі всіх напрямів, трудівники міста і села, ті, хто виробляє речі і хто продукує ідеї, хто нас вчить і хто захищає — усі, хто чесно живе і працює, ми — різні, але ми одне — народ України і маємо відчути себе такими. Конституція повинна єднати людей, бути народною…».

Як бачимо, зібрані в Центральному державному архіві громадських об’єднань України документи свідчать про актуальність політичного моменту, пов’язаного з ухваленням основоположного документа держави. Як зазначалось у заяві Народного руху України, «прийняття першої Конституції незалежної Української держави за значенням для України та її громадян можна порівняти з ухваленням Акта про державну незалежність та підтвердженням української державності на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року».

Зі згаданими та багатьма іншими документами можна ознайомитись на офіційному вебсайті ЦДАГО України в онлайн-виставці «Конституція незалежної України: документи громадських об’єднань розповідають».

За документами політичних партій, які зберігаються у ЦДАГО України, простежуються механізми розробки та ухвалення Конституції, участь і роль політичних сил у цьому процесі. І хоча більшість документів має дещо декларативний характер, це не зменшує їхньої інформативної цінності. Унікальність цих документів у тому, що вони дають уяву про суспільно-політичну ситуацію в державі, на тлі якої відбувався процес ухвалення Основного Закону України.

Ольга БАЖАН,
директор Центрального державного архіву
громадських об’єднань України,
заслужений працівник культури,
для «Урядового кур’єра»