«Урядовий кур’єр» продовжує публікації в межах започаткованого спільно з військовими журналістами управління зв’язків з громадськістю ЗСУ проєкту «Хронологія війни». Попередні подачі — «Героїка і трагедія перших днів» (УК №83 від 26 квітня 2023 року) та «Діяти потрібно було рішуче та негайно» (УК №87 від 2 травня 2023 року)
Із липня 2021 року публічна риторика кремля ставала дедалі відвертішою й агресивнішою, а спільні стратегічні навчання з підконтрольною рф білоруссю — активнішими та масовими. У тому, що велика війна наближається швидкими темпами, представники військово-політичного керівництва України та держав-партнерів не сумнівалися ні на мить. І підтверджував це військовий бюджет рф, який 2021 року сягнув майже 66 мільярдів доларів США, що становило 4,1% ВВП росії.
27 липня 2021 року головнокомандувачем Збройних сил України було призначено генерал-лейтенанта Валерія Залужного, який чітко усвідомлював, що широкомасштабна війна з рф — лише питання часу. Тому вже з перших днів керівництва ЗСУ він докладав максимум зусиль, щоб прискорити їх підготовку до відбиття імовірного нападу агресора та сформувати достатні резерви.
Потрібен був лише формальний привід
Наприкінці лютого 2022 року події почали стрімко розгортатися (очевидно, військове та політичне керівництво рф досягло згоди щодо дати нападу). Потрібен був лише формальний привід. І він в арсеналі країни-агресора швидко знайшовся: 22 лютого володимир путін підписав указ про визнання росією незалежності окремих районів Луганської та Донецької областей України. І вже наступного дня ватажки незаконних збройних формувань звернулися до російського уряду із проханням ввести сюди війська, що сталося 24 лютого.
Із 4-ї години ранку цього дня батальйонно-тактичні групи армії рф почали одночасний широкомасштабний наступ на прикордонні райони України з півночі, сходу та півдня. путін голосив про проведення російськими військами «спеціальної воєнної операції», метою якої нібито були «демілітаризація та денацифікація України».
Для зменшення інтенсивності опору Сил оборони України та деморалізації населення зс рф розпочали проведення операції з ураження важливих (критичних) об’єктів. О 4-й ранку крилатими ракетами повітряного, морського та наземного базування, а також бортовим озброєнням вертольотів, армійської авіації (лише літаків ворог підняв у повітря 350, що довело інтенсивність вильотів до 140 за день, а глибину проникнення на територію України — до 300 кілометрів від лінії фронту) було уражено військові та цивільні аеродроми України в Борисполі, Краматорську, Чугуєві, Старокостянтинові, Кульбакиному, Луцьку, Озерному, Івано-Франківську, Бродах, Миргороді. Завдав ударів ворог і по військових складах, пунктах управління військами, об’єктах системи ППО та радіоелектронної розвідки. На півдні окупанти заволоділи головною стратегічною спорудою — Північнокримським каналом та Каховською ГЕС.
Три операційні зони
Незадовго до 7-ї години 24 лютого 2022 року (UTC+2) Президент України Володимир Зеленський оголосив про запровадження в Україні воєнного стану, який триває й досі, і розрив дипломатичних відносин з росією. Унаслідок широкомасштабного вторгнення ворожих військ в Україну було сформовано кілька операційних зон: північно-західна (в межах північної частини Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей), східна операційна зона (в межах північної частини Харківщини, Донеччини, Луганщини) та південно-західна (південь Донецької, Миколаївської, Запорізької та Херсонської областей). Агресор уже в перших боях отримав гідну відсіч від сил Сухопутних, Десантно-штурмових військ, Протиповітряної оброни, Військово-морських сил, Територіальної оборони та інших.
Дії супротивника на більшості напрямків розвивалися за схожим сценарієм: швидке просування значних колон військ наземних угруповань, передових загонів або тактичного десанту до основних адміністративних центрів, важливих інфраструктурних об’єктів для їх захоплення або блокування (оточення). Але головним стратегічним завданням загарбників було, звичайно, захоплення столиці України Києва. Для цього було створено потужні угруповання російських військ на території білорусі та ерефії. Вони діяли на кількох напрямках у межах двох операційних районів: Поліського (на правому березі Дніпра) та Сіверського (на Лівобережжі).
Для стрімкого просування до центру Києва та зайняття урядового кварталу рух багатокілометрових колон російської техніки передбачався головними автошляхами (М-07, М-06, Р-02, М-01). Особовий склад, бронетехніку та боєприпаси кремлівські стратеги планували швидко перекинути повітрям. О 13-й годині 24 лютого аеропорт «Антонов» у Гостомелі атакували 20 (за іншими даними, 34) російських гвинтокрилів, які планували висадити повітряний десант. Силами підрозділів ЗСУ та НГУ цю атаку було відбито.
Через день супротивник зробив нову спробу. Але українські артилеристи встигли серйозно пошкодити злітно-посадкову смугу, що унеможливило використання цього летовища для приймання транспортних літаків з військами рф.
«Привиди Києва»
Уночі проти 26 лютого окупанти намагалися висадити десант на аеродромі у Василькові Київської області. Але один з наших хоробрих винищувачів на Су-27 атакував і ліквідував російський військово-транспортний літак Іл-76 разом з десантом, а підрозділи ППО довершили операцію збиттям двох російських вертольотів. Запеклий бій тривав до ранку 27 лютого і завершився знищенням російського десанту та звільненням летовища.
Тож авіація ворога не мала переваг у небі, бо її успішно знищували наші льотчики та підрозділи протиповітряної оборони. Захисники українського неба громили колони ворожої бронетехніки, яка через погодні умови та заболоченість місцевості змушена була пересуватися тільки асфальтованими шляхами, розтягуючись на десятки кілометрів і стаючи чудовою мішенню для українських авіації й артилерії. Небо над Києвом прикривали аси, які отримали збірне ім’я «Привиди Києва».
Одночасно зі знищенням особового складу й техніки агресора українські військові вжили заходів для блокування логістичного забезпечення військ рф, знищення паливно-мастильних матеріалів супротивника, унеможливлення підвезення боєприпасів та ремонту пошкодженої техніки. Істотну перевагу над ворогом створювало бойове та розвідувальне застосування ЗСУ безпілотних літальних апаратів та засобів вогневого ураження ворога, які отримали від партнерів упродовж пів року до вторгнення (турецькі безпілотники «Байрактар», американські переносні протитанкові ракетні комплекси «Джавелін» та інші).
Ядро оборони столиці
У березні, згідно з указом Президента, оборону Києва очолив герой оборони Донеччини та Луганщини генерал-лейтенант Олександр Павлюк. А ядром опору агресорові стали військовослужбовці 72 окремої механізованої бригади Сухопутних військ, які показали на полі бою чудеса стійкості та хоробрості. Разом з іншими представниками сил оборони вони знищували багатокілометрові колони ворожої техніки, змушували ворога платити кров’ю за кожен крок на українській землі.
Під час боїв відзначилися підрозділи територіальної оборони Київщини, Національної гвардії та інші.
Варто відзначити виняткову мужність та винахідливість місцевого населення: жителі міст і сіл, через які намагалися дістатися до Києва москалі, утруднювали їм пересування, закидаючи ворожу техніку «коктейлями молотова», створюючи штучні загородження, руйнуючи шляхи й мости, а також надаючи ЗСУ регулярну і систематичну докладну інформацію про переміщення ворожої техніки та особового складу. Тож унаслідок спільних зусиль наступ зс рф на Київ було зупинено на бар’єрних рубежах — річках Буча та Ірпінь.
Вирішальну роль у битві за столицю України відіграли підірвані мости на Ірпені та гребля й затоплення місцевості поблизу Демидова. Місяць тяжких боїв переконав ворога, що йому не втримати окупованих населених пунктів, і змусив його полишити захоплену територію.
«Жест доброї волі»
До «жесту доброї волі», як назвали свою втечу з-під Києва російські керманичі в росзмі, зс рф змусили істотні поразки московитської армії на інших стратегічних напрямках: 24 березня в порту Бердянська ударом тактичного ракетного комплексу «Точка-У» Сили оборони України знищили великий десантний корабель «саратов» та значно пошкодили великі десантні кораблі «цезарь куников», «новочеркасск». Разом з розгортанням берегових ракетних дивізіонів BMC ЗСУ унеможливило висадження ворожого тактичного морського десанту в Одеській області.
Героїчна оборона Маріуполя на півдні Донеччини, незламний опір Чернігова, якого ворог так і не зумів подолати, жорстокі бої на Сумщині, Харківщині, Херсонщині добряче пошматували російські війська. Тож завдяки грамотним діям Збройних сил України та рішучому опору українського народу до кінця березня 2022 року наступ ворога захлинувся. кремлівським керманичам стало зрозуміло, що Київ вони не візьмуть не лише не «за три дні», як планували, а й взагалі ніколи.
Почався панічний відступ істотно пошарпаних залишків військ рф зі столичного регіону, і на 2 квітня 2022 року тут не залишилося жодного окупанта.
Олена ЛАСТОВЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»
(фото з архівів пресофіцерів ЗСУ)
Ми в Google+