22-й окремий батальйон територіальної оборони має репутацію скандального, оскільки переважна його частина скаржиться на брак уваги керівництва до проблем бійців. А їхні матері та дружини від часу до часу влаштовують пікети біля Харківської облдержадміністрації, добиваючись ротації.
Цей батальйон сформували для охорони кордонів та особливо важливих об’єктів Харківщини. Але плани Генштабу змінилися, і хлопців одразу після призову направили на блокпости в Луганську область. З 15 травня батальйон стоїть під Луганськом. Спочатку він дислокувався приблизно за 38 кілометрів від українсько-російського кордону, тепер — майже за 50. Прикриває його бійців лише добровольчий батальйон «Айдар». Як запевняють командири, за час війни 22-й батальйон втратив два бійці, а 30 — отримали поранення. Порівняно з втратами інших підрозділів ці цифри чи не найменші.
На гостини — не з порожніми руками
Залишаючи Донеччину, де журналісти разом з керівниками Харківської облдержадміністрації гостювали у земляків, котрі захищають Донбас у лавах Національної гвардії, голова ХОДА Ігор Балута зазначив: «Ми приїхали, щоб підтримати наших бійців морально і матеріально: привезли сюди ліки, засоби особистої гігієни і цигарки. Такий же набір повеземо і 22-му Харківському батальйону територіальної оборони». Усе, що просили бійці, за його словами, придбали коштом облдержадміністрації.
Варто сказати, що й журналісти їхали до вояків не з порожніми руками. Зібравши певну суму грошей (хто скільки міг), ми також завантажилися найбажанішими для солдат речами: засобами особистої гігієни та цигарками. Потім підсолодили свої подарунки карамельками та корисними безалкогольними напоями. Землякам наша імпровізація сподобалася. Особливо раділи хлопці солодощам. Вони швидко розібрали воду і карамельки, бо цигарки й усе інше їм привозять волонтери і просто небайдужі люди.
— Чи маєте що їсти? — розпитуємо вояків.
Відповідають, що спочатку було складно, а тепер у них є все. Кажуть, навіть борщ можуть зварити: є кому, є з чого і на чому. Поки розмовляємо з бійцями про харчування, підходить начальник продовольчої служби батальйону Павло Міщенков. У мирному житті він працював на меблевій фабриці у Харкові, тепер розвозить продукти по блокпостах. Їм з водієм не страшно. І запевняє: якби їх не призвали, то вони пішли б служити добровільно.
— Я отримую подвійний оклад 9 тисяч, — говорить Павло Міщенков. — А солдати — 5—6 тисяч гривень. За менше навряд чи хто пішов би сюди, адже кожен день може стати останнім. На ці гроші тепер живуть наші сім’ї.
Заступник комбата з тилу підполковник Сергій Бригадиренко також запевнив, що всі блокпости забезпечені продуктами та іншими необхідними речами, зокрема й пальним. Бійці батальйону в основному перебувають за межами бази, приїжджають сюди для ротації, «помивки», «постірки» і «відгодовки».
.jpg)
Стрілецька зброя проти мінометів не допоможе
На наших очах бійці, які мали стомлений вигляд і були дещо пригніченими, оживають і стають більш говіркими. Навіть ті, хто спочатку соромився, виходять подивитися на гостей. Та й ми, попри те, що вже звечоріло і накрапав осінній холодний дощ, встигаємо роздивитися довкола.
Подвір’я бази похмуре. Сюди вояки приїхали менш як тиждень і, попри їхні запевнення, ще не зовсім обжилися. Казарми розташовані в занедбаних, не пристосованих для проживання приміщеннях: капає вода зі стелі, не вистачає на всіх ліжок. Деякі бійці сплять на матрацах прямо на підлозі, а дехто взагалі ночує в наметах. Хоча після попередньої бази дислокації з мінімальними побутовими умовами просто неба ця здається хлопцям раєм.
Впало в око й те, що вся територія табору обвішана великою кількістю державних прапорів. І розумієш, що тут служать патріоти України, які висловили свою позицію у лайливих написах на бойових машинах, адресованих Путіну. І навіть ошийники їхніх чотирилапих друзів Мульки, Боя, Машки і Патрона, з якими не розлучаються ні в таборі, ні під кулями, обвішані жовто-блакитними стрічками.
— До служби вже звикли, — навперебій відповідають на наші запитання бійці. — Спочатку було дуже складно, а тепер — нормально. Ненормально лише те, що підрозділ, який воює на першій лінії оборони, не має важкої зброї. А стрілецька мало чим допомагає проти артилерії. По нас же б’ють «Урагани», «Гради», «Смерчі». Ми ховаємося як тільки можемо і виживаємо з однією думкою: якнайдалі вигнати ворога з нашої землі. Така ж сама біда у нас і з автотехнікою. Машини, що забрали по мобілізації, старі, потребують ремонту, який можливий на якісній рембазі. Що можемо — відновлюємо самотужки. Нам допомагають пересічні українці, волонтери. Буває, що в Харків відганяють машини. Але нам потрібні машини, на яких ми могли б швидко переміщуватися. З попередньої бази ледве ноги винесли.
Це підтверджує і командир батальйону підполковник Сергій Горбенко: «Із селища Металіст ми поїхали взагалі без нічого, все згоріло, але, на щастя, залишилися живі. Втратили двох бійців і не знаємо, де вони тепер. Це було під час оголошеного перемир’я. Багато контужених і оглушених, вони у Харкові в госпіталі (нині там близько 30 бійців батальйону».
Герой і ще раз герой!
Через день після побоїща в Металісті наші земляки втратили 23-річного командира взводу Олександра Ткаченка. Він потрапив під обстріл артилерії з території Росії. Понад місяць лікарі боролися за хлопця, але його поранення виявилися несумісними з життям.
— Він герой і ще раз герой! — так говорить про Олександра Ткаченка комбат. — З військового досвіду — лише кафедра. Хлопець ріс сиротою, його виховували бабуся і дідусь. Посмертно Олександра представили до державної нагороди.
А за день до наших відвідин у батальйоні сталося ще одне горе. Не витримавши морального напруження і жахів війни, застрелився прапорщик. Він теж, за словами Сергія Горбенка, був добрим, непитущим і некурящим хлопцем, мав досвід десятирічної служби в армії.
— Родом він із Хмельницької області. Жив у Харкові. Півроку тому в нього загинули батьки, а з родичів залишився тільки двоюрідний брат. Завтра до нас приїде батюшка, щоб сповідувати бійців і забрати тіло, — говорить Сергій Горбенко. І додає, що товариш самогубця теж було хотів звести рахунки з власним життям. На щастя, все обійшлося. Нині інцидент розслідують.
Цей випадок, на переконання комбата, свідчить лише про те, що його бійцям потрібна відпустка. Періодично її надають, і майже кожен скористався нею. Ось і зараз 70 осіб вирушили на відпочинок, але цього замало, вважає Сергій Горбенко. Батальйону потрібна ротація.
Комбат також має не кращий за своїх бійців вигляд: обличчя сіре, змучене, а в стомлених очах читається лише біль і переживання за кожного із своїх хлопців. За час перебування батальйону в зоні АТО Сергій Горбенко жодного разу не був у відпустці. Лише одного разу — лікував у військовому шпиталі травму коліна. Заступник голови Харківської облдержадміністрації Василь Хома — сам колишній воїн-афганець, тож як може так і заспокоює нас, журналістів: мовляв, бойовий дух у батальйоні хороший, просто люди стомилися. Ядро батальйону, за його словами, це хлопці, які служили в армії, проте більшість з них пройшли лише військову кафедру.
— Люди, так би мовити, з теплої домівки потрапили на війну. Природно, що вони розгублені, роздратовані, деякі втрачають самовладання. Так вийшло, що за штатом (адже підрозділ охороняє кордони Харківщини) батальйону не належить мати важке озброєння, — говорить Василь Хома. — Людей відправили в зону бойових дій, а штат не змінили. І тільки тепер у документи внесли корективи, і батальйон починає отримувати важке озброєння: надійдуть БРДМ, керовані протитанкові ракети, переносні зенітні ракетні комплекси. До складу батальйону введуть танковий підрозділ, додадуть також ремонтні бригади.
На базу дислокації вже прибули перші зенітні установки. І хоча всі вони 1952 року випуску, бійці батальйону раділи наче малі діти — налагоджували їх, чистили, а на одній гуртом почали виставляти приціл, щоб уже цієї ночі можна було збити ворожий безпілотник.
Післямова. Настала пора прощатися з бійцями і збиратися в дорогу. Уже геть стемніло. Мертва тиша, що стояла довкола, напружувала. Подумки заспокоювала себе, що до місця дислокації батальйону ми дісталися без пригод, нічого не може трапитися і на зворотному шляху. Однак це слабке навіювання не діяло. Вочевидь давалися взнаки безпосередня близькість до лінії фронту і розповіді бійців, що ніякого перемир’я вони не відчувають. Їх постійно обстрілюють бойовики. Стояли перед очима і побачена вдень випалена боями земля та залишені бліндажі…
Стоп! Але я ж бачила не тільки це, а й добре організовані й надійно укріплені блокпости української армії. Чим ближче ми під’їжджали до Луганська, тим більше споруд із мішків з піском зустрічалося. Пригадалися й обличчя наших воїнів, які ретельно пильнували пасажирський і вантажний потік, — зосереджені, спокійні. І була в їхніх очах така впевненість і непохитність, які переконували: наші вояки виженуть окупантів з рідної землі, захистять мене і кожного з нас.
ОФІЦІЙНО
Харківська обласна державна адміністрація направила листа в Міністерство оборони з проханням дозволити сформувати ще один батальйон у Харківській області і провести ротацію. Новому батальйону поставлять ті ж завдання, що й 22-му. Керівництво Харківської області направило кілька листів у Генеральний штаб з проханням повернути 22-й територіальний батальйон у Харківську область для охорони державного кордону, посилення охорони особливо важливих об’єктів і захисту від розвідувальних груп. Однак у відповіді Генштабу зазначалося, що 22-й батальйон необхідний для виконання поставлених перед ними завдань у Луганській області.
Світлана ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»
(фото автора)
Ми в Google+