Як це — повертатися до життя після тривалого полону? Що відчуває жінка після трирічного утримання в тісній, смердючій і без сонячного світла камері поруч із вбивцями, наркоманками, шахрайками, злодійками? Як тепер навчитися рухатися на відстань більш ніж сім кроків, адже саме таким простором лише сім кроків вперед, ті самі сім назад і по пів години на добу було обмежено наше пересування у в’язниці? А як примусити свої досі зіщулені й отруєні легені дихати на повні груди, бо від тютюнового цілодобового смороду горло просто стискалося і кожен вдих розривав болем бронхи?
Звичайно, рідні та друзі нині роблять усе можливе і навіть неможливе, щоб повернути нас до повноцінного життя, а волонтери намагаються допомогти розв’язати навіть найменші побутові проблеми. Велика вдячність усім небайдужим! Цілковито і повністю зрозуміти, як було там, у неволі, й через які випробування довелося пройти, якою ціною довелося виживати, можуть тільки ті люди, хто пережив подібне.
Мені дуже пощастило, що серед тих, хто не тільки чекав, а й чимало робив для звільнення українських бранців з полону, була Ірина Довгань, одна із засновниць і керівників громадської організації SEMA Ukraine, що об’єднує жінок, потерпілих внаслідок сексуального та гендерно обумовленого насильства під час незаконного затримання окупантами. Знайомство із жінками, які об’єдналися у громадській організації, відбулося в селищі Жденієво Воловецького району Закарпатської області.
Психологічному та емоційному розвантаженню неабияк сприяли чудові, неймовірні і просто чарівні краєвиди й таке чисте і пахуче повітря, що надихатися ним неможливо. Проте й залучення до тренінгу, який організувала фундація доктора Муквеге разом зі Східним українським центром громадських ініціатив, що проводять певну роботу із недавніми жертвами рашистських місць утримання, надало силу і віру нам, новим членам громадської організації, у те, що ми, подолавши свої страхи і проблеми, зможемо повернутися до повноцінного життя і допомагатимемо жінкам, які досі перебувають у неволі.
Адже попереду багато роботи: це і взаємодія із владою для вдосконалення системи кримінального правосуддя та визнання статусу осіб, які потерпіли внаслідок сексуального насильства, психологічна та матеріальна допомога таким жінкам, документування злочинів, поширення інформації цієї тематики.
Я вдячна всім, хто допомагає подолати фізичні та емоційні наслідки після трьох жахливих років у полоні. Мрію, що подальша праця у громадському об’єднанні додасть сил, відновить віру у справедливість, бажання жити і бути щасливою. Усе буде гаразд!
Людмила ГУСЕЙНОВА,
недавня бранка рашистів,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+