Коли чую настійні рекомендації запозичувати закордонний досвід, вчити підприємців за морями-океанами ведення справи, звичайно, погоджуюсь. Але при цьому подумки проводжу дві лінії. Перша — вітчизняне виробництво стрімко летить униз. Друга — на Борщагівському хіміко-фармацевтичному заводі перпендикуляр рветься вгору. І це в один і той самий час — роки незалежності. Отже, і в умовах загального занепаду антикризові менеджери (хоч самі себе вони такими не вважають, кажуть, що просто працюють на совість) можуть не пливти за течією, а вести корабель заданим курсом. Цей досвід, адаптований до наших реалій, потрібний нині, коли держава планує реформування.
Дістався він важкою, наполегливою системною і кваліфікованою роботою. Його результат визнав світ, оскільки продукція підприємства успішно конкурує на закордонних ринках. Упевнений, вчені-економісти ще впишуть набутий тут досвід в університетські підручники, знайдуть відповідні терміни для його характеристики. Вони оцінюватимуть усе за результатами діяльності. Авторові цих рядків довелося бути свідком двадцятирічної боротьби колективу за право зайняти місце серед кращих. А тому дозволю собі стверджувати, що в основі успіху — увага й повага до людини. Все, що тут робили й роблять, — не за рахунок працівників (а саме так багатіли ті, що приватизували вітчизняні заводи), а для працівників. У часи повернення до капіталізму, звісно, це не всім подобалося. На керівників заводу тиснули, їх залякували. Але вистояли завдяки підтримці колективу і власній мужності, без якої проявити професіоналізм не мали б змоги. І коли політики, особливо перед виборами, з’ясовують, хто з них більший патріот, так і хочеться запитати: «А який завод ви побудували, скільком людям забезпечили достойне життя, чим заявили за кордоном про мудрість і працьовитість українців?»
Ніхто з борщагівців не кричить із трибун про патріотизм. Для його ствердження роблять головне — зміцнюють державу. Це той перший урок, який має вести до успіху підприємця і який можуть засвоїти на заводі ті, хто прагнутиме перейняти його досвід.
Під час зустрічі комерційний директор підприємства Євген СОВА запропонував не минуле аналізувати, а
зосередитися на проблемах сьогодення.
— Яка ж найголовніша, Євгене Олександровичу?
— Треба змінювати ментальність громадян не гаслами чи промовами, а ствердженням поваги до виробництва, яку втратили за роки незалежності. Тому за що не візьмись — усе імпортне. Виходить, ціла держава працює на закордонних виробників. Тому й бракує в бюджеті коштів, а більшість молоді прагне лише торгувати, звісно, закордонним крамом. Коли матимемо власне виробництво, у кожного з’являться зайві гроші, бо в його ланцюгу один працівник підтримуватиме іншого.
— Ми живемо в час глобальної економіки, прагнемо євроінтеграції, тож про заборону імпорту не може йтися.
— Звичайно. І ніхто до таких кроків не закликає. Але це не означає, що треба сидіти склавши руки. Ми побудували сучасний завод саме завдяки курсу на імпортозаміщення. Його запропонувала команда і генеральний директор Людмила Безпалько, яка мудро направляє цей процес.
Розпочинали з найпростіших препаратів. Долучили до роботи науковців. Не стоїмо на місці, постійно розвиваємось і оновлюємося. Завдяки цьому не лише утримуємо свою нішу на ринку, а й забезпечуємо українців препаратами, що у середньому в 4 рази дешевші, ніж імпортні.
— Можна почути, що імпортні ефективніші.
— Це слід кваліфікувати як наклеп на вітчизняну продукцію. Вимоги до ліків в Україні нічим не поступаються закордонним. Виготовляємо їх з тієї самої сировини, що й закордонні підприємства, на такому самому обладнанні. Контроль якості теж ідентичний.
— Чому ж думка про переваги закордонних препаратів така живуча?
— Ця думка оселилася в головах українців ще за часів Радянського Союзу, коли імпорт товарів був обмежений, а власний асортимент — вузький. Усе дефіцитне стає жаданим. До того ж імпортні товари вже тоді були сертифіковані й красиво запаковані. Час змінюється, відкриваються кордони, переймаємо досвід, проте декому залишається вигідним підтримка давніх міфів. Імпортні компанії витрачають величезні кошти на рекламу. Ми цього собі не можемо дозволити, щоб уникнути здорожчання наших ліків.
Держава має проводити просвітницьку політику серед населення, щоб показати вітчизняні досягнення не лише фармацевтичної галузі.
— Знову повертаємося до ментальності. І як тут не пригадати пілотний проект боротьби з гіпертензією. Він якось допомагає виробничникам?
— Ви попали в яблучко. Цей пілотний проект — перша безвідкатна програма держави. Бюджетні кошти тут повністю використовують за призначенням.
Час підтвердив його ефективність, як і те, що вітчизняні ліки, задіяні в проекті, добре працюють. Звичайно, виграють усі: хворі, підприємства, а в підсумку і держава.
— Євгене Олександровичу, повернімось, будь ласка, до проблеми ментальності. Як відомо, перше місце серед причин смертності займають серцево-судинні хвороби. Але серед найпопулярніших за кількістю продажу майже немає препаратів для протистояння цим недугам. Виходить, мільйони гривень України не на те витрачають?
— Так, це проблема. Її розв’язання залежить від лікарів, медичного всеобучу населення. Нині ж тон задає реклама закордонних препаратів.
— Без сумніву, роботу підприємств ускладнює анексія Криму, війна на Донбасі. Що можна і треба протиставити цим та іншим негараздам?
— Виробництво не може існувати для виробництва. Потрібне споживання готової продукції. Воєнні події ринок звузили. Зважте й на те, що падає купівельна спроможність населення, тобто гірше стало всім. Щоб вийти з кризи на загальнодержавному рівні, планують реформи. Долучатися до них має кожен з нас. Повторюсь: купуючи українське (і не тільки ліки), ми підставляємо плече вітчизняній економіці.
— Ідучи на завод, звернув увагу, що нема величезної котельні, яка височіла раніше.
— Нині проблема з проблем — енергоносії. Таку ситуацію ми прогнозували років із шість тому. Відтоді ведемо реконструкцію й оновлення системи опалення. Не вдаючись у деталі, скажу головне: цього року використовуватимемо газу майже на вісімдесят відсотків менше, ніж раніше. Замінюємо його дерев’яними гранулами вітчизняного виробництва.
— Тобто не лише закликаєте купувати вітчизняне, а й самі це робите.
— А в нас слово ніколи не розходиться з ділом. Так от, зміна енергоносія дасть змогу зменшити витрати на них відсотків на сорок. Як бачите, курс на імпортозаміщення безпрограшний.
Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Євген СОВА. Народився у вересні 1960-го у Львівській області. 1983 року закінчив Київський медичний інститут. З 1983-го по 1993 рік — лікар-терапевт Ірпінської ЦРЛ. З 1993 року — заступник директора БХФЗ. З 2001-го — комерційний директор БХФЗ.
ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА ЗАВОДУ
ПАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» — сучасна інноваційна компанія, що динамічно розвивається. Основні види діяльності: — розроблення, дослідження, виробництво та дистрибуція препаратів, контрактне виробництво та експорт готових лікарських засобів. Підприємство виробляє продукцію за світовими стандартами якості, чітко виконує свої зобов’язання та діє за принципами взаємовигідної співпраці.
Ми в Google+